«У вас тут клондайк для фотографів». 50 років ходить пішки по світу сучасний Сковорода

• Сергій Гордієнко, легендарний мандрівник з Книги рекордів України, відвідав Вінницю.
• Під час однієї зі своїх експедицій він пройшов пішки 19 тисяч кілометрів!
• Чому постійно подорожує один?
• Що каже про Вінницю?

У Сергія Гордієнка багато титулів і досягнень. Дізнатися про них можна з Вікіпедії. Ось тільки деякі з них: він доцент Київського університету туризму, економіки і права; дійсний член Українського географічного товариства і почесний член Національного географічного товариства США; академік Міжнародної академії дитячо-юнацького туризму.

Гордієнко два рази побував на Північному полюсі, першим з українців встановив там наш державний прапор. Був учасником першої експедиції на полярну станцію «Академік Вернадський». Він майстер спорту з туризму. І це ще не всі його заслуги і досягнення. Проживає чоловік у Дніпрі.

Колега з  «20 хвилин»/ RIA Наталя Піскунічева, дізнавшись про гостя, назвала його сучасним мандрівним Сковородою. Теж почесний титул. Головне — точний!»

«У вас Симон Петлюра сидить на лавці, як живий!»

—Вінниця стала для мене найгостиннішим місто серед усіх тих, де доводилося бувати раніше, повірте, я не перебільшую, — відверто зізнався мандрівник під час зустрічі з вінничанами в Офісі туризму на Соборній,89.

Те само гість повторював під час інтерв’ю для радіо і телебачення. Дякував директору департаменту туризму Олександру Вешелені за організовану екскурсію містом, зустріч з вінничанами.

На запитання журналіста «20 хвилин»/ RIA, чим йому запам’ятається Вінниця, гість відповів: «Гостинністю, я це не перестану повторювати, а ще мене вразив пам’ятник Симону Петлюрі. Мій дід служив в армії Петлюри. Нам треба пам’ятати і вшановувати усіх наших Героїв, колишніх і нинішніх».

Саме таку пошану нинішнім Героям російсько-української війни Гордієнко демонструє своєю черговою експедицією. Розпочав її 25 березня нинішнього року у місті Дніпро. Пішки дійшов до Карпат, там до нього приєдналася група ентузіастів з Ямполя, разом піднялися на Говерлу. На найвищій точці українських Карпат встановили прапори, Гордієнко прочитав присутнім лекцію про альтернативний туризм. І це стало підставою для ще одного запису в Книзі рекордів України. Ніхто з науковців раніше не виступав перед аудиторією на Говерлі.

—Пригадую, у той момент насунули хмари, мрячів дощ, — доповнив розповідь Сергія Гордієнка Федір Водянюк, керівник одного з дитячих клубів з Ямполя, який приїхав у Вінницю з вихованцями на зустріч з мандрівником. — Ми всі сховалися за пагорбом і слухали розповідь Сергія Івановича. Вона була надзвичайно цікава, інколи навіть забували, де знаходимося.

Тепер Гордієнко повертається у Дніпро. З Вінниці йому йти ще майже 600 кілометрів. За його словами, приблизна довжина маршруту загалом шість тисяч кілометрів.

У травеліні — 70 кг вантажу

У вестибюлі Офісу туризму привертав увагу візок на двох велосипедних колесах. У ньому знаходилися три баули, скраю закріплений прапорець.

Цю двоколіску мандрівник називає травеліна. Уточнює, що у ній знаходиться 70 кг вантажу. Це найнеобхідніші у дорозі речі.
—У рюкзаку на плечах таку вагу було б важко нести, особливо у спеку, а так тягну без великих зусиль, — пояснює співрозмовник. — Виготовити її допоміг брат. Вдома є ще один такий двоколісний візок.

Автор цих рядків супроводжував мандрівника до готелю «Профспілковий». Пробував тягнути травеліну. По асфальтовій доріжці котиться легко. Але по узбіччях доріг, думаю, робити це набагато складніше. Та й незручно. Вона широка. Щоб закотити у готель, довелося відчиняти другу половинку вхідних дверей.

Запитую, о якій порі і з якої сторони мандрівник зайшов у наше місто. Каже, з Кам’янця -Подільського він вирушив на Бар, а звідти уже до Вінниці. Пройшов за маршрутом «Шляху святого Якова» (Podoliko Camino).

До міста увійшов о пів на першу дня 20 липня.

До речі, у Карпати Гордієнко йшов іншим маршрутом по території нашої області — зі сторони колишнього Крижопільського району, далі пройшов Ямпіль, де й познайомився з тими, з ким потім піднімався на Говерлу, потім дійшов до Могилева- Подільського, перейшов міст через Дністер і попрямував до Чернівецької області.

—У вас тут справжній клондайк для фотографів, — говорить із захватом мандрівник. — На світлинах з цих місць можна заробляти великі гроші. Тут і гірська місцевість, і рівнинна, особливо вразив берег Дністра з його скелями, печерами. І це ж я бачив тільки частину! Бачив мало, а вражень багато. Ось така ваша Вінниця і регіон. Ще звернув увагу на старовинні будівлі, які попадалися на шляху. Словом, є тут що знімати і показувати світові.

Найважливіша порада тим, хто мріє мандрувати

—Не мріяти, а подорожувати, — таку пораду дав Сергій Гордієнко тим, хто мріє про подорожі. — Багато людей чекають, що з’являться гроші, знаходять ще якісь причини. Час минає, а нічого не змінюється — мрії залишаються мріями. Інші навпаки — беруть і роблять.

—Чому ви завжди один подорожуєте, адже гуртом цікавіше і безпечніше?

На це запитання мандрівник сказав, що він не може брати на себе відповідальність за ще когось.

—Коли я один, я максимально зосереджений,  — говорить Гордієнко. — Якщо з кимось, треба буде  відволікати увагу на іншу людину, тим само забувати про себе. — Простий приклад. Сам я ніколи не перестрибну через струмок, бо знаю, що є ризик пошкодити ногу, чи спину.

Якби йшли удвох, я б зробив це, ну, ми ж удвох. Навіть думки не припускав би, що може статися щось непередбачуване. У такому випадку притупляються деякі відчуття, страхи тощо.

—Але ж весь час мовчати це психологічно тисне на голову, людина має спілкуватися…

—Я придумую собі друга, — каже мандрівник. — З ним розмовляю, ми удвох можемо заспівати пісню, чи розповісти анекдот, читати вірші, бувало, виставу грали. Тому завжди з радістю зустрічаюся з людьми. Але роблю це лише тоді, коли запрошують, сам не пропоную організувати зустріч.

Чим харчується і що бере в дорогу?

Ночує Гордієнко здебільшого у наметі, який возить з собою. Ставить у лісі, в полі, будь-де, тільки б подалі від дороги. Каже, аби не привертати увагу злодіїв. У нього два каремати. Один звичайний, інший надувний. На такому зручніше спати.  Без харчів може обійтися деякий час, а ось без сну ноги не захочуть йти, їх не змусиш це робити.

Гречка, макарони, картопля — це основні його харчі. Не обходиться без кави і чаю. Готує на газовому балончику. Багаття не розкладає. Військові застерегли не робити цього. Запитую, чи споживає м’ясні, рибні страви.

—Якщо є гроші, звичайно, купую у магазині, — каже пан Сергій. — Скільки треба коштів у дорозі? Мені вистачає тисячі гривень на місяць. Це для подорожей по Україні.

Два юнаки підійшли до Гордієнка і запитали, хто фінансує його мандрівні проекти. Були здивовані відповіддю: «Все це за власні кошти».

Декілька пар зручного взуття, обов’язково чоботи, дощовик, одяг на спеку і Гарні речі можна підібрати і в секонхенді, пояснює співрозмовник.

Не забудьте у дорогу щось для відлякування собак, Гордієнко використовує електрошокер. Добре мати старий мобільний телефон з великими запасом зарядки батареї. Виручає у темну пору налобний світильник. Знадобиться топорик або сокира.  

Наступна подорож буде тривала і небезпечна

Гордієнку уже 65. У перші туристичні походи вирушив ще у 15. З п’яти років батько брав його з собою на риболовлю і полювання. Нині він задумав ще одну експедицію. Подробиць не розкриває. Каже мандрівка Україною це для підтримання форми. Бо задумана подорож потребуватиме особливих зусиль. Вона буде з ризиком для життя. Відбуватиметься далеко від нас. «Навіть в інших широтах», так висловився мандрівник.

Зрештою, на кожному шляху, особливо далекому, людину підстерігає непередбачуване. Наприклад, для Гордієнка трагедією могла закінчитися дорога у тайзі. Каже, десять днів його переслідував ведмідь. А тоді накинувся  ззаду. Йому трохи завадив візок, на який звалився лапами. Цієї миті вистачило, аби мандрівник усадив у груди тварині гострого списа.

 «А чим поїдемо до тебе?..»

Гостя супроводжував вінничанин на ім’я Анатолій. Після закінчення зустрічі в Офісі туризму разом з Анатолієм показували мандрівнику дорогу до готелю «Профспілковий». Йшли через Центральний парк. Запитав Анатолія, чи давно знайомий з Гордієнком.

—З учорашнього дня, — каже він і розповідає, як зустрілися і познайомилися.

Чоловіка з візком він побачив у місті Бар. Анатолій гостював у брата. Коли Сергій тягнув візка, брати подивилися йому услід, кажуть:  «Мабуть, зібрав усю вирощену городину і повіз здавати заготовачам!» . Було це вдень.

Під вечір повертався до Вінниці. Їхав на скутері. Яким же було його здивування, коли попереду йшов той самий чоловік і тягнув за собою візок.

Подальшу дорогу до Вінниці пан Анатолій штовхав свій скутер, йдучи поряд з мандрівником. Каже, було важко пхати скутера. Зате спробував, як це мандрувати пішки, коли тебе всі об’їжджають. Терпів. Зате наговорилися досхочу! Ще й в гості до себе запросив.

Гордієнко розповів, що не розуміє тих, хто подорожує на велосипеді, чи іншим транспортом. Каже, вони ж не все можуть побачити. А він роздивляється навіть комаху, яка повзе у траві.

—Люди стали більш відкриті, можливо, тому, що війна, не знаю, чим це пояснити, — каже Сергій Гордієнко. — Буває, попросиш у когось води, а тобі винесуть з хати молока.

Анатолій зізнався, що йому дуже приємно спілкуватися з такою людиною, як Сергій Іванович. Коли йшли парком,  компанія людей зі здивуванням дивилася, як чоловік тягне незвичного воза. Анатолій підійшов до них  і розповів, хто ця людина з візком. Ті ще більше здивувалися. Тепер уже від почутого.

Між новими знайомими відбувся цікавий діалог. Анатолій запросив гостя до себе додому. Приготував шашлик.

—А чим поїдемо до тебе, — запитує Гордієнко.

Вінничанин дивиться на нього і каже: «Не зрозумів питання. Ви тисячі кілометрів ходите пішки, а тут по місту будемо таксі замовляти?»

Обидва розсміялися.

Читайте також:

«Добрий циган купив нам хату». Історія багатодітної родини з 13-ти дітей, на честь якої назвали площу

До Вінниці приїхав 17-й трамвай «Tram2000»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.