- Для довголіття не так важливе харчування, як внутрішній стан, - говорить Антоніна Короновська. – Це я роблю висновок зі своїх прожитих років.
З ювіляркою спілкувалися в її будинку. Розмова відбувалася у присутності сина Михайла, його дружини Людмили, внучки Юлії і двох її діток, правнуків ювілярки – п’ятикласниці Олександри і шестикласника Ростислава.
Раптом бабуся згадала нашого президента.
-Головне – мати в душі доброту, - продовжує Антоніна Хомівна. - Не чинити зла. Не бажати його нікому. Навіть Зеленському…
Співрозмовниця усміхнулася при цьому. Дала зрозуміти, що цікавиться подіями, знає, що відбувається в країні.
-Коли людина добра, вона урівноважена, від цього її органи працюють нормально, - говорить Антоніна Хомівна. - Чи наївся, чи голодний, це не має такого значення, як те, чим сповнена твоя душа. На моїй долі були і голод, і холод. Як і всі, працювала, хворіла, лікувалася, знов працювала. Не збиралася жити до ста. Думаю, мені роки продовжило те, що жила, як уже казала, з добром у серці, по-доброму ставилася до людей.
Ще і ще раз запитую Антоніну Хомівну про її рецепти довголіття. Може, якісь фізичні вправи? Може режим дня чи сну? Може, харчувалася по-своєму?
-Фізичні вправи - це правильно, - говорить вона. – Має людина дві руки, дві ноги – повинна рухатися, а не вилежувати боки на дивані. Без руху пропадеш.
Бабуся розповідає, що уже в п’ять років пасла гусей. Студенткою працювала в їдальні, аби заробити грошей. «Вранці мої дівчата ще сплять, а я вже о шостій у їдальні, - говорить вона. – Зроблю доручену роботу – тоді на заняття біжу». Постійно виконувала яку-небудь фізичну працю.
Біля її будинку є невелика ділянка землі.
-Раніше не було такого дня, щоб мама не поралася на городі, - говорить син ювілярки пан Михайло. – Навіть після того, як їй замінили тазостегновий суглоб, все одно , у міру можливостей, ставала до роботи.
Операція по заміні суглоба - то окрема історія. Було це невдовзі після 90-річчя Антоніни Фомівни. Посковзнулася на льоду, впала. Коли в лікарні рідні бабусі просили поставити штучний суглоб, лікарі нагадали їм про вік пацієнтки. На щастя, операція із заміни суглоба пройшла успішно. Бабусю поставили на ноги. Так каже син. Проте її спіткала нова невдача – вилила на ногу окріп. Знову лікарня, тривале лікування. Після одужання змушена була взяти до рук палицю. Без неї складно було ходити. З часом для Антоніни Хомівни придбали ходунки. Їх вдосконалили на власний розсуд - приладнали коліщата. Як каже син бабусі, так простіше пересуватися.
Спираючись на ходунки, бабуся вийшла на ганок. Далі разом пішли до кімнати, де продовжили розмову.
Син згадує, що мати ще раз була на операційному столі – апендицит видаляли. Його дружина Людмила запам’ятала час, коли до її свекрухи викликали швидку. Був такий період.
-Антоніні Хомівні на той час виповнилося тільки 55 років, - говорить Людмила. – У неї був понижений артеріальний тиск. Не раз доводилося швидку викликати. Зроблять укол, а тиск – угору. Їй знову погано. Вирішили пробувати інші методи. Трави, настоянки... Як бачите, допомогло, до ста років дожила. Чи п’є каву? Інколи, буває, але зовсім небагато.
Пан Михайло розповідає, що мама постійно робить записи. Давно у неї така звичка. Що записує?
-Нічого особливого, - говорить він. – Що треба зробити, коли висаджувати помідори, моркву…
Чому тут дивуватися, так само роблять інші люди.
-Справа в тому, що Антоніна Хомівна старається писати не тільки правою, а й лівою, - уточнює дружина Михайла Людмила. – Бабуся й зараз це робить.
-Це правда, - говорить бабуся. – Пишу лівою рукою. Роблю це для того, щоб працювала ще й ліва півкуля. Коли пишеш лівою рукою, змушуєш її працювати. Раджу робити це усім. Дуже корисно. Та й не складно. Треба одне – бажання.
У день нашої зустрічі на сніданок бабусі приготували манну кашу. Обідала вона гречаним супом, другою стравою було овочеве рагу. Пила свіжий сік з яблук. Біля будинку росте стара-стара яблунька. Пані Людмила звертає увагу, що таких сортів, мабуть, уже й не залишилося.
-Мені подобаються печені яблука, - говорить бабуся.
Пані Людмила додає, що Антоніна Хомівна особливо полюбляє свіже молоко, не кип’ячене. Купують його у знайомої жінки, яка має корову. Кисле молоко також їсть. Є овочі на обідньому столі. Буває, огірок труть на тертку, щоб простіше жувати. Салати овочеві приправляють олією. Хліб купують переважно чорний.
-Я їм все, всяка їжа до смаку, - говорить Антоніна Хомівна. – Організм сам підказує, чого людині хочеться. Хочеш вареника – з’їж. Не треба лише переїдати. Знаю, що є серед нас деякі товариші, які можуть макітру вареників з’їсти.
Після цих слів син пані Антоніни зізнається, що він, як і мама, також полюбляє вареники.
-У мене неоціненна невістка, а в дочки неоціненний чоловік, - говорить бабуся. – І внуки золоті, як і правнуки. Всі готують харчі. Хоча я й сама можу зварити суп, чи кашу.
Майже 20 років Антоніна Короновська присвятила роботі викладача у будівельному технікумі. Згадує декого зі свої колишніх колег.
-Рая Мустафіна прийшла молоденькою до нас, мені вже на той час 50 було, - розповідає співрозмовниця. – Лаборанткою працювала. Ми з подружилися, хоча були різного віку. Коли я пішла з технікуму, довго підтримували зв’язки. Не знаю, де вона зараз. Може напишете, прочитає, згадає. Я б її рада бачити.
Телевізор син виніс до іншої кімнати. Зробив це на прохання матері.
-Придумали таке слово – корупціонери, і кожен день тільки про них і говорять, - каже ювілярка. – Які вони корупціонери, вони самі справжні злодії. Так і називайте їх. Як можна так безбожно обікрасти людей, державу! Не будуть злодії жити сто років. Бо красти – це великий гріх.
Бабуся порівнює нинішню ситуацію з часом після ленінської революції. Каже, спочатку людям роздали землю. Кожному – по десятині. У людей крила виросли. Почали працювати.
-Памятаю, тато сказав одного разу, що земля все одно не буде наша, - розповідає Антоніна Короновська. – Вчіться, діти, бо треба буде десь працювати. Землю у нас відберуть. Так воно й сталося. Якби НЕП, нова економічна політика, зберегли, то сьогодні був би комунізм. А що та влада зробила? Людей у висилки повідправляли, у тюрми покидали, розстрілювали. Так робили тоді. Нині – обкрадають простих смертних. І державу обкрадають.
У кімнаті, де розмовляємо, видно велику шахову дошку. Бабуся любить шахи. Не тільки сама грає, а й правнуків навчила.
-Не пригадую, коли я сама навчилася, - говорить пані Антоніна. – Це було дуже давно. Шахи мені потрапили до рук випадково. Поки не вивчила, як ходять фігури, у чому суть гри, не заспокоїлася.
Нині найчастіше її партнером є правнук Ростислав.
-Ми з Ростиславом пройшли всю книгу гри в шахи, - із задоволенням розповідає бабуся. – Він тоді навчався у першому, чи другому класі.
Мама хлопчика, пані Юлія, говорить, що, бувало, приходить забрати сина додому, а він відповідає: «Мамо, почекай, ми ще партію не закінчили».
Нині шахову науку опанувала сестричка Ростислава – Олександра.
-Я ще погано граю, - зізнається дівчинка. – Не можу виграти в Ростислава.
Запитую Ростислава, чи вдається виграти у прабабусі. Каже, поки що ні.
-У них дід Михайло сильний шахіст, - говорить пані Антоніна. – І математик добрий.
Пан Михайло займається з внуками математикою. Ростислав і Олександра навчаються дистанційно.
Другий рік поспіль до школи не ходять. Завдання виконують за програмами, які отримують через Інтернет. Так само відправляють у школу виконану роботу.
У паспорті Антоніни Короновської записано, що вона народилася 9 листопада 1919 року. Батьки проживали у Київській області, нині це Черкащина.
Після школи закінчила сільськогосподарський технікум і два курси сільськогосподарського інституту в Умані. Навчання припинила, бо почалася війна.
З жахом згадує, як мама переховувала її у димоході, щоб фашисти не забрали на роботи в Німеччину.
Після війни продовжила вчитися, але вже у педагогічному інституті в Києві. Трохи працювала у столиці. Потім переїхала у Вінницю до брата. Він був інженером на будівництві маслозаводу, коли завод став до ладу, працював на ньому. Антоніна влаштувалася викладачем у будівельний технікум.
У неї двоє дітей – син Михайло, який проживає у Вінниці, інженер за фахом, закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Молодша дочка історик, випускниця столичного університету імені Шевченка. Проживає із сім’єю в Києві.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер
Юлия
Жора
Саша Черный reply Жора