З-за спин жінок і дітей стріляли в десантника Коваленка. Згадаймо першого загиблого вінничанина

Петра Коваленка «сепари» розстріляли у селі Андріївка у присутності багатьох людей. Спочатку вбили десантника Панасюка, потім упав Коваленко

Під час сьогоднішньої розмови з батьком хлопця той не міг стримати сліз. Микола Коваленко якраз перебував у Гайсині. Телефонний дзвінок застав його під час вшанування пам’яті тих, хто не повернувся з війни з російськими окупантами. Каже, батьків загиблих синів запросили в район на сумні урочистості. За його словами, 18 гайсинчан загинули у районі бойових дій на Донбасі.

У кімнаті прапор з автографами побратимів

Чорним днем для родини Коваленків з села Рахнівка Гайсинського району стало 2 травня 2014-го. Біля Слов’янська на Донеччині загинув їхній 20-річний син, десантник 95-ї аеромобільної бригади Петро Коваленко. Страшну звістку почули по радіо. Тоді ж обірвалося життя ще одного десантника, який перебував разом з нашим земляком, Сергія Панасюка, він родом з Житомирщини. Сергій виріс сиротою. Його виховувала бабуся.

Микола Федорович (на знімку праворуч), батько Петра Коваленка, знову згадує про ті страшні дні у їхньому житті.

— У кімнаті Петі нічого не зачіпаємо, все залишилося так, як було при його житті, — розповідає чоловік. — Його фотографії, його відзнаки, подарунки, листівки і малюнки від дівчат, які отримав на день народження. Є ще прапор, його передали нам хлопці з 95-ї бригади. Залишили на ньому свої автографи.

Торік, на п’яту річницю з дня загибелі, приїжджали в село військові з бригади. Спочатку була зустріч в школі з учнями і вчителями. Потім батько запросив їх додому. Разом з дружиною накрили на стіл.

— Спочатку гості зайшли у Петіну кімнату, знов стали згадувати про нього…

Раптом чоловік замовк. У слухавці стало чути схлипування. Серце батька не витримує гіркої втрати. Микола Коваленко добре знає, що таке війна. Сам пройшов Афганістан. Бачив загибель бойових побратимів. Втрату сина не може пережити. Шість років спливло відтоді, як це сталося, а горе, як і раніше, важким каменем тисне на серце.

Відібрали у «зелених чоловічків» дві машини

— Петя виріс дуже справедливим, — згадує батько про сина. — Це почуття в ньому було загострене аж до болю. Кажу так не тому, що він мій син. Про це вам скажуть його колишні однокласники, його друзі, знайомі. Запитайте людей в селі... Це істина правда.

Коли почалися незрозумілі події у Криму, їхній підрозділ маршем вирушив на півострів. Батько каже, що колона проходила через Гайсин. Навіть зупинялися на ніч у місті.

— Ми з дружиною бачилися тоді з ним, — розповідає Микола Коваленко. — привезли багато продуктів, він просив побільше води, бо в БМП постійна задуха, весь ас хочеться пити. Наступного ранку колона вирушила на Крим. Це був останній день, коли бачили живим сина. Якби ж то знати, як воно буде далі…

Чоловік пригадує ще один епізод. Після загибелі сина він їздив забирати його речі. Довго говорили тоді з командиром Петра. Той розповів про те, чого батько не знав. Бо син по телефону відповідав щоразу майже однаковими словами: «У мене все добре. Ви з мамою себе бережіть».

— Командир розповів мені, як Петя разом з хлопцями викрали у «зелених чоловічків» два автомобілі. Один ЗіЛ, на якому їхав Петя, і ще одну вантажівку, чи то МАЗ чи КрАЗ, не пригадую точно, — говорить чоловік. — Командир теж казав, який у вас був сміливий син! І дуже скромний.  

 На очах людей вбили двох десантників

З Криму десантників 95-ї перекинули на Донбас.

2 травня колона під’їхала до села Андріївка, далі починався Слов’янськ. Це Донецька область.

Місцеві перегородили шлях військовим. Стали живим щитом У натовпі були дорослі і діти, чоловіки і жінки.

Очевидцем того, як все відбувалося, став ще один наш земляк — Владислав Кузнецов зі Жмеринки. Він служив разом з Коваленком. Від нього журналіст 20minut.ua дізнався, як загинув Коваленко.

За словами десантника, бойовики стріляли з-за спин жінок і дітей. Натовп місцевих перегородив проїзд для техніки 95-ї бригади на мосту. Перемовини з людьми затягнулися до самого вечора. місцеві були вороже настроєні проти військових. Було видно, як за спинами у них крутяться люди у камуфляжі та ще й із зброєю.

— Трагедія сталася тоді, коли почало темніти, — уточнив Влад Кузнецов. — Спочатку із-за спин людей вистрелив снайпер. Інакше, хто б міг так влучно «зняти» одного з наших. Мертвим упав Сергій Панасюк. А далі був постріл із підствольного гранатомета. Можете уявити — з гранатомета по людях! Основний удар прийшовся на те місце, де біля машини стояв Петя Коваленко. Він фактично захистив собою весь екіпаж, який на той час знаходився позаду нього.

«Нема хреста, хтось зрізав»

Батько Коваленка Микола Федорович — колишній «афганець», разом із своїми друзями вирішив встановити хрест на місці загибелі сина. Однак простояв знак недовго.

Після звільнення Слов’янська від бойовиків, Микола Коваленко поїхав вклонитися пам’яті сина. Каже, дуже хотілося побувати на тому місці, де Петя останній раз бачив білий світ.

Поїхав разом з друзями, волонтерами з їхнього села, району. Ті везли допомогу на фронт. Заодно заїхали у Слов’янськ. Зупинилися на околиці. Батько навколішки припав до землі, по якій ходив його син. Тоді ж вирішив встановити хрест у пам’ять про дитину. Каже, під час спілкування з місцевими, зрозумів, що вони цього не будуть робити.

Великий дубовий хрест виготовили у Гайсині. Деревину взяли з місцевих лісів. Доставити до місця трагедії допомогли ті ж само волонтери і побратими-«афганці». Найчастіше у розмові пан Микола згадує волонтера на ім’я Петро з позивним «Плюс-плюс».

— Навіть цемент і пісок взяли з собою з дому, щоб там нічого не шукати, — продовжує Микола Коваленко. — Тільки воду набирали з річечки, що має назву  Сухий Торець. Вона протікає поруч. Після завершення роботи помолилися, пом’янули Петю і поїхали додому.

Дзвінок з Слов’янська зачепив пана Миколу за живе. «Нема хреста, хтось зрізав», — почув у телефонній трубці голос одного з активістів.

— Після того я весь день ходив як сам не свій, — каже пан Микола. — Мені хотілося їхати на місце, щось кликало туди. І я поїхав.

Діти бачили чоловіків з бензопилою

Коваленко розпитував місцевих, чи, бува хто-небудь не бачив, не чув, як таке сталося. У відповідь чужі люди тільки стенали плечима і додавали, мовляв, не знаємо, не чули, не бачили. Декілька хлопчиків, які поверталися зі школи, розповіли, що у той день вони так само йшли з уроків. В цей час біля мосту зупинився автомобіль «Жигулі». З нього вийшли чоловіки з бензопилкою у руках. Підійшли до хреста і зрізали його. Діти уточнили, що спочатку хотіли витягнути із землі, але їм довго це не вдалося зробити.

— Це не безлюдне місце, це гомінка траса, що проходить через Андріївку, — каже пан Микола. — Тобто хтось бачив, як вандали підняли руку на святиню, але…Знаєте, що мені сказали у міліції? Хрест ніде у документах не значиться на балансі, тому ми не можемо починати слідство і шукати тих, хто його знищив.

З важким серцем повертався додому батько Героя. Тоді ж у нього виникла ідея, як каже, узаконити все наступного разу, як порадили представники влади Андріївки і Слов’янська.

Привіз десантникам хліб-сіль на вишитому рушнику

У 2017-му на місці загибелі Петра Коваленка і Сергія Панасюка встановили пам’ятний знак.

Виготовили його у Житомирі за кошти 95-їбригади, в якій вони служили. За словами Миколи Коваленка, командир бригади без будь-яких сумнівів розпорядився вшанувати пам'ять своїх колишніх підлеглих.

— Плита з чорного граніту з написом імен загиблих і девізу десантників «Ніхто, крім нас!», була готова ще до 9 травня 2017-го, — розповідає батько загиблого десантника. — Планували відкриття на День Перемоги. Але з документами не встигли. Поки землю відвели, поки оформили всі папери… Добре, що допомагали тамтешні активісти, інакше мені б довелося перебратися жити у Слов’янськ, щоб все це зробити. За погодженням з представниками місцевої влади, відкриття вирішили приурочити до дня визволення Слов’янська, 5 липня.

Журналіст 20minut.ua  спілкувався по телефону із завідувачем відділу культури Слов’янської райдержадміністрації Оленою Міляновською. Їхній відділ організовував відзначення річниці визволення. Вона ж надіслала фотографії з відкриття пам’ятного знака десантникам.

На одній з них батько Коваленка тримає у руках хліб-сіль на вишитому рушнику. Журналіст подякував пані Олені за такий гостинний прийом батька Героя.

— Ні-ні, це не наш хліб, — одразу заперечила співрозмовниця. — Це Микола Федорович привіз з дому і вручив його десантникам з Житомира, які приїжджали на відкриття пам’ятного знака. Хліб-сіль вони прийняли, а рушник почепили на пам’ятник.

Присутня на урочистостях сільський голова Андріївки Ліля Морокко повідомила, що пам’ятний знак на балансі їхньої громади. Вони доглядатимуть за ним, оберігатимуть від вандалів. На це дуже сподівається батько загиблого Петра Коваленка. А ще він не полишає надію на відверте спілкування з місцевими. Каже, можливо, тоді дізнається, хто вистрелив у його сина.

Мені б пенсію оформити, щоб мати гроші на поїздку

Нинішнього року Микола Федорович також виношував задум поїхати, як він каже, до сина. 5 липня відзначають день визволення Слов’янська. На жаль, не вдалося зібратися.

По-перше, епідемія, по-друге, коштів не вистачає.

Батько й мати часто переглядають фотографії сина. 25 лютого у Петра був день народження. У цей день запалюють свічечку у його кімнаті. Моляться. Згадують. У такі хвилини неможливо стримати сльози. Навіть батькові, який пройшов афганстку війну. Що вже говорити про його дружину. Таку дитину втратили!  Розстріляла рука  когось із сепаратистів.Хто бачив це не зупинив її. 

— Пенсію за віком мені ще рано отримувати, — говорить чоловік. — У 55 можна оформляти військову, як батько загиблого сина. Але й тут проблема. Кажуть, треба 25 років стажу мати. У мене він є. тільки ніяк підтвердити. Раніше ми проживали в Абхазії. Отримати звідти документи неможливо. Трудова книжка, військовий квиток — кажуть, цих документів недостатньо, щоб підтвердити стаж. Словом, мені у Пенсійному нарахували 23 роки і дев’ять місяців. А треба 25…

У Дружини пенсія невелика. Чоловік роботи не має. Живуть з власного господарства.

— Сільська голова Андріївки Лілія Морокко надіслала мені відео про те, як відзначали річницю визволення Слов’янська, — каже Микола Коваленко. — Бачив, як люди клали квіти до пам’ятного знака сина…

Світла память світлій Людині!

Читайте також:

«Я просила його не йти на війну», — вінницькі матері на Ході Пам’яті про загиблих героїв 

У центрі міста пройшов концерт-реквієм, присвячений Дню Пам'яті захисників 
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.