«У нашому укритті одночасно перебувало близько пів тисячі людей». Історія одного бомбосховища

Михайло Ягодзінський, голова ОСББ

• У години найбільшої для Вінниці небезпеки, укриття на Замості ставало та продовжує бути прихистком для сотень містян.
• Однак чи знаєте ви, що це стало можливим перш за все завдяки ентузіазму та важкій праці мешканців будинку, що в ньому воно знаходиться?
• У цій публікації ми спробуємо розповісти, як закинутий та затоплений підвал перетворився на одне з кращих укриттів міста. 

В одному з житлових будинків на Замості ще до війни було справжнє «бомбосховище», що дісталося йому у спадок від Радянського Союзу. Затоплене, засмічене, з грибком та цвіллю. Згуртувавшись після початку повномасштабного вторгнення, мешканці дому відкачали воду, вивезли тонни сміття, облаштували місця для сидіння та спання. Потім провели вай-фай, зробили санвузли та організували охорону об'єкта... 

Восени минулого року їхнє сховище передали на баланс міста. Тепер там роблять капремонт і скоро хвалитимуться результатами. Але ми знаємо, з чого все почалось і завдяки кому сотні людей з навколишніх вулиць мали де заховатися від ракетних обстрілів та атак дронів-камікадзе. 

Наш журналіст побував у цьому укритті, де поговорив з людиною, яка від 24-го лютого чи не найбільше ним опікувалася. Від цієї людини ми дізналися, як за останній рік з усіма забутого підвалу, це місце перетворюється на найкраще «бомбосховище» Вінниці.

«Наше укриття було затопленим, а розбиратися з цим ніхто не хотів», — розповідає голова ОСББ Михайло Ягодзинський. Саме ця людина ще до повномасштабного вторгнення надсилала листи до Фонду держмайна, що він тоді був балансоутримувачем об'єкта, з проханням привести «бомбосховище» в належний стан. У відповідь отримував відмовки на кшталт: «Про проблему знаємо, але вдіяти нічого не можемо. Немає грошей». 

У листопаді 2021-го, коли в повітрі вже витало передчуття наближення чогось жахливого, Михайло самостійно викачав воду з укриття. У грудні — силами ОСББ вивезли частину сміття. Та вже невдовзі вода знову почала прибувати. Коли ранком 24-го лютого двері «бомбосховища» відчинять десятки наляканих сиренами та звісткою про початок великої війни мешканців, підвал зустріне їх смородом, непроглядною темрявою та водою, рівень якої подекуди сягатиме ледь не 30 сантиметрів.

Перші дні та ночі мешканці проводили просто у воді, або ж «застеляли» затоплену підлогу піддонами. Спинами вони спиралися на пошарпані та вкриті цвіллю стіни. Повітря всередині було спертим, проте теплим, що дозволяло присутнім не замерзати у лютневі ночі. Освічували приміщення свічками, домашніми ліхтариками й телефонами. 





















Коли всі усвідомили, що на невизначений час «бомбосховище» може стати їхньою другою домівкою, почали міркувати, як можна поліпшити умови перебування там. 

— Спочатку ми не знали, скільки людей залишилося у будинку, хто з тих, які залишилися, планує спускатися в укриття, і чи готові мешканці долучатися до бодай мінімального його облаштування, — пригадує Михайло. — Згодом виявилося, що люди не лише збираються пересиджувати небезпеку в «бомбосховищі», але й активно підтримали ініціативу з прибирання. 

Так почалася толока, що тривала впродовж кількох тижнів. Першочерговим завданням було позбутися води. На поміч викликали ДСНСників, які за допомогою спецтехніки викачали значну частину рідини, решту власними силами повиносили мешканці.

Облаштовувати вирішили три найбільші кімнати укриття. Самотужки провели туди світло, а затим взялися виносити сміття: не лише бруд та будівельний непотріб, але й зігнилі протигази та індивідуальні помаранчеві аптечки радянської доби. 

Коли підлога трішки підсохла, взялися за пошук піддонів: позичали в супермаркетах, дзвонили на підприємства, просили знайомих, урешті назбиралося зо дві сотні. З їх допомогою облаштовували місця для сидіння, які застеляли кариматами, старими та новими матрацами, ковдрами та подушками, що зносилися з домівок. 

— Чутка про те, що на Замості з'явилося укриття розлетілася дуже швидко. До нас почали тягнутися мешканці сусідніх багатоповерхівок та вулиць. Було багато літніх людей та мам з маленькими дітьми. Їм було складно по п'ять-шість разів за ніч ходити в укриття, а потім з нього повертатися додому, тому вони залишалися ночувати, — продовжує розповідати голова ОСББ Михайло Ягодзинський. — У перші місяці війни всі переживали через диверсантів та інших підозрілих осіб, які можуть блукати містом. Відповідно нам потрібно було забезпечити безпеку людей в укритті. Так у нас з'явилося цілодобове чергування мешканців на вході до «бомбосховища». На щастя, відбиватися від когось нам не довелося жодного разу.

У наступні дні десятки людей зносили до укриття консервацію, воду, овочі та фрукти. За допомогою добровільних благодійних внесків вдалося придбати аптечки, антисептики, свічки, ліхтарики, відра, лопати, щітки, рукомийники, паперові рушники, засоби гігієни, мішки для сміття, пластиковий посуд тощо.

Усе це повним ходом використовувалося «мешканцями бомбосховища» впродовж наступних місяців. Особливо популярним став вай-фай, який дозволяв присутнім не лише слідкувати за останніми новинами з безпечного місця, але й відволікати своїх дітей, яких з кожним днем до укриття спускалося все більше. 





















— Увесь цей час, крім самих мешканців, до укриття нікому не було діла. Аж раптом 14 липня росіяни обстріляли площу Перемоги. Загинули десятки людей. У місті почалася паніка, всі хотіли сховатися у безпечному місці, — пригадує Михайло. — У нашому укритті яблуку ніде було впасти. До нас бігли звідусіль. За моїми підрахунками, одночасно там перебувало близько пів тисячі людей. 

Вже наступного дня укриття відвідала делегація на чолі з заступником керівника Офісу Президента Кирилом Тимошенком. Під час прямого включення в ефір «Єдиних новин», Тимошенко назвав стан вінницьких укриттів жахливим. З того ж таки дня почали вестися розмови про передачу об'єкта на баланс міста. 

— До трагедії до нас приходили лише різні інспекції: одним проводка була не так проведена, іншим двері недостатньо широко відчинені, але практичної допомоги ніхто не пропонував. А ось коли вже ракети прилетіли, то всі чомусь дуже швидко зрозуміли, що такі великі та важливі захисні споруди не мають триматися на ентузіазмі декількох мешканців будинку, і що влада також має активно включатися в ці процеси, — говорить Михайло Ягодзинський.

Восени 2022-го укриття взяли на баланс міста, а за кілька тижнів почали у ньому капітальний ремонт. Одним з питань, що воно цікавило мешканців, був доступ до укриття під час проведення ремонтних робіт. Відповідальні чиновники з військової адміністрації запевняли, що проблем із цим не буде. Проте один з керівників підрядної організації був іншої думки: «Міша, буде так, як кажу тобі я, тому забирайте свої речі».

— Нам це звісно не сподобалося. Тому, коли працівники приїхали робити ремонт, ми їх просто не пустили всередину. Був скандал, крики, але ми вимагали безпеки, — пригадує голова ОСББ. — Приїхали чиновники з обласної військової адміністрації, які й пообіцяли, що під час повітряних тривог людей ніхто не чіпатиме.

Ремонт почали у листопаді. Охочих перебувати в укритті справді ніхто не виганяв, але, каже Михайло, умови для присутніх створювалися такі, щоб бажання спускатися в «бомбосховище» ні в кого не лишалося. 

Ті, хто спускався в укриття, пригадували, що навіть після оголошення повітряних тривог, роботу ніхто не припиняв: там продовжували свердлити та довбати стіни, тому в підвалі був не лише подекуди нестерпний гуркіт, але й курява пилу. На облаштовані мешканцями місця для сидіння також зважали мало: ходили по ним у брудному взутті, могли свердлити стіни таким чином, що все сипалося на матраци та ковдри. «Немає коли зупинятися, у нас строки», — відповідали робітники на зауваження мешканців. 

Наразі в укритті на Замостянській зроблена більша частина робіт: потиньковані та побілені стіни, на підлогу залита бетонна стяжка, облаштовані вбиральні, зокрема, для дітей та для маломобільних людей. Завезли та встановили резервуари для технічної та питної води. 

Відновлений вхід до «бомбосховища» з території дитячого садочку, ще один створили з нуля. Останній має підіймач для людей з інвалідністю. Триває облаштування вентиляційних систем та деяких інженерних мереж. Здати об'єкт в експлуатацію планують до кінця літа. 

Укриття зараз

Мешканці будинку говорять, що рішення робити в «бомбосховищі» капітальний ремонт правильне та необхідне. Однак, кажуть вони, є питання, які не дають їм спокою. Головним з таких наразі є підтоплення у різних частинах укриття, які ніхто не взявся усувати за пів року ремонту. У підсумку до більшості кімнат регулярно прибуває вода, яку доводиться відкачувати. 

— Вони зробили підлогу, але я постійно бачу на ній калюжі, глибиною подекуди в кілька сантиметрів. На побілених стінах в деяких ділянках через вологу знову утворилася цвіль. Не озброєним оком видно де та як тече, але питанням досі не займаються. Потім вони закінчать ремонт, поїдуть, а нам що з цією водою робити? Мова про збитки, які є вже зараз. Скільки їх через це може бути потім, не хочу навіть думати. Хіба не дешевше і простіше було спочатку розв'язати цю проблему? — дивується Михайло Ягодзинський. — Іноді складається таке враження, що якби не той теракт, то укриття й надалі стояло б у занедбаному стані, без ремонту та уваги зі сторони влади. 













Михайло Ягодзинский надав у розпорядження нашої редакції відео, яке наочно демонструє стан укриття на початку повномасштабного вторгнення, а також після того, як його облаштуванням зайнялися мешканці будинку. 

Читайте також:

Екс-вінничанин Ігор Мізрах засвітився у справі шахрайства, як організатор рейдерства

«Що я тобі зробила?»: Анна Левчук про конфлікт зі спортсменом, який вискочив їй на авто

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.