У фільму «В бій ідуть тільки "старі"» мало бути продовження. Спогад про актора Немченка

У цій гімнастерці Олександр Немченко знімався у фільмі «В бій ідуть тільки "старі"»

Немченко навчався на другому курсі Київського театрального інституті імені Карпенка-Карого, коли його запросили на одну з провідних ролей у фільмі «В бій ідуть тільки "старі"». Режисер Леонід Биков відбирав акторів. Спілкувався зі студентами. Жартував. Цікавився планами. 20-річний Олександр і гадки не мав, що саме йому запропонує режисер взяти участь у пробах.

Тільки б Льоню не образити

Згадавши про цей епізод своєї біографїї, Немченко усміхнувся. Зробив паузу у розмові. Спілкувалися у його квартирі. Він підійшов до шафи. Дістав військову гімнастерку з погонами лейтенанта.

«Биков зробив мене 20-річним лейтенантом, — сказав він. — У цій гімнастерці я виходив на знімальний майданчик. Після закінчення зйомок, викупив її у кіностудії. Так само робили інші актори. Хотілося, щоб залишилося щось на пам'ять».

Не це найбільше запам’яталося тоді Немченку. Вразив режисер Леонід Биков. Він же виконував головну роль у фільмі.  

«Не повірите, але серед учасників знімальної групи було неписане правило, — говорив Немченко. — Тільки б Льоню не образити. Не тому, що він був старший від нас. По-моєму, йому було вже 45. І не тому, що за плечима мав багато ролей у кіно. І два фільми вже зняв до того. Нас вражала його людяність і, сказати б, трепетне ставлення до актора.

Незалежно від того, маститий він, чи вперше вийшов на знімальний майданчик. Як би не склалася ситуація під час зйомок, Биков ніколи не підвищував голос, як це робили деякі режисери. А ситуації бували різні. Він жодного з нас не образив різким словом. Ми намагалися віддячити йому тією ж монетою. Звідси й вислів з’явився: «Тільки б Льоню не образити».

Биков загинув в автомобільній аварії у 1979 році. Вона сталася під Києвом.

«Старі» приїхали провести його в останню путь. Був серед них і Олександр Немченко. Під час спілкування він говорив, що не все однозначно у тій автомобільній аварії. Але людини вже не повернути.

Такий молодий, а вже Іван Федорович

— Чому молодий актор Немченко мав роль бійця,я кого називали по імені-батькові — Іван Федорович? — запитав під час зустрічі у пана Олександра. — Це ж нелогічно, ніхто так не звертається до молодих.

— Я теж спочатку дивувався, — говорив Немченко. — Режисер розставив все на свої місця. Бо це ж Биков запропонував роль Івана Федоровича.

— Не Ванька я, а Іван Федорович! — ця фраза вразила Бикова під час евакуації у роки війни. Тоді він познайомився з одним з підлітків. Незважаючи на юні роки, той уже мав характер. Коли його називали Ванька, відповідав: «Я вам не Ванька! Я Іван Федорович!». Робив це серйозно, по-дорослому, чим викликав усмішку у старших.

От Биков і сказав Немченку: «Будеш у картині Іваном Федоровичем. Цього героя я взяв з життя». Майже всі герої є прототипами тих, з ким доля колись зводила режисера.  

Агресор топче мою землю, а я буду до них їхати?..

П’ять років тому Немченко категорично відмовився їхати в Москву на святкування 70-річчя Перемоги. Росіяни планували велику програму за участю героїв фільму «В бій ідуть тільки "старі"».

— Агресор на танках роз’їжджає по Донбасу, топче землю, де поховані мої предки, а я буду їхати до них! Як вони собі це уявляють? — говорив під час нашого спілкування Олександр Немченко. —Мало того, вони дотепер вважають Бикова росіянином. Коли нагадуєш їм, що Льоня народився і виріс в Україні, а фільм «В бій ідуть тільки "старі"» знімали на кіностудії Довженка у Києві, дивуються, не вірять. Перепитують, хіба не в Москві? Кажу, ні, не в Москві…

— З російськими колегами не маю ніяких стосунків. Що з ними сталося? «Зомбоящик» виконує роль психотропної зброї. Якщо вже Станіслав Говорухін, мудра людина, досвідчений режисер, каже, що в Одесі його переслідували бандерівці, то я не знаходжу цьому пояснення.

— З Говорухіним знімалися на Одеській кіностудії у фільмі «Комбати». Він мав такий високий авторитет, що йому,  як кажуть, перший секретар тодішнього обкому вкручував лампочку на кухні. Така само ситуація з Володею Бортком. Знаю його ще зі студентських років, бо разом вчилися, разом приходили влаштовуватися на кіностудію Довженка і обом нам там відмовили. Значну частину життя він провів в Києві. І раптом дізнаюся, що він теж вірить у злих бандерівців і в те, що на Донбасі треба захищати росіян. Якщо інтелектуали такого рівня вірять у те, що у них показують по телевізору, то що можна говорити про інших?

Після цього згадує про Євгенію Сімонову. Каже, вона одна з небагатьох кіноакторів, хто підтримує Україну у цей непростий час. У фільмі «В бій ідуть тільки "старі"» Сімонова була наймолодшою серед усіх нас. У 18 років зіграла свою роль.

Продовження у восьми серіях

«У бій знову йдуть "старі"» — такою мала бути назва другої частини фільму. За словами співрозмовника, ідея зняти продовження картини виникла під час їхньої зустрічі з нагоди 30-річчя виходу стрічки на екран. Було це у 2003 році.

Вілорій Пащенко, він грав роль лейтенанта Воробйова, запропонував створити картину про те, як склалося життя артистів за роки після фільму. Він же написав музику на слова київської журналістки Ольги Кіпніс. Пісня мала звучати лейтмотивом у новому фільмі так само, як «Смуглянка» у старому.

За словами Немченка, домовилися, що будуть систематично зустрічатися з глядачами. На першій зустрічі у Києві у залі був аншлаг. Їм ставили багато запитань. Люди з інтересом сприймали кожне слово. Актори співали пісень, які звучать у фільмі. Закінчилося виконанням популярної «Смуглянки». Співали її разом з присутніми у залі. Так само відбувалося під час наступних зустрічей.

Щоразу акторів брали у кільце. Дехто розповідав про свої проблеми і просив допомогти їх вирішити. Комусь була потрібна допомога на лікування, хтось зіткнувся з тяганиною чиновника-бюроктрата. Актори підставляли плече: ходили по кабінетах посадовців, з’ясовували ситуацію.

Меценат передумав платити

— Ми розуміли, що знову вступаємо у бій, — говорив Олександр Немченко. — Тільки воювали вже з бюрократами, чиновництвом.

В основу було покладено фрагменти допомоги конкретним людям. Задумали зняти вісім серій. Причому, фільм мав бути не документальний, а художній. На думку співрозмовника, тоді б картина викликала більшу цікавість. Знайшовся спонсор. Анонсували початок роботи над картиною. Інформацію про це поширили у ЗМІ. Однак у державі змінилася ситуація, почалася Революція Гідності, а далі війна. Меценат передумав платити за зйомки фільму.

— Якби люди пам’ятали, що таке минула війна, нинішньої війни не було б, — говорив Немченко. — Після закінчення Другої світової минуло не так багато часу, а нині дехто навіть із середнього покоління нічого не знає про страхіття Бухенвальда чи Освенціма. Запитайте у нинішнього покоління дату початку і закінчення війни,  думаєте всі назвуть?  Кажу про це, бо маю конкретні приклади. Все в житті взаємопов’язано: було б більше театрів, не гриміли б гармати.

З кілька днів, 12 листопада Олександру Немченку виповнилося би 67. Він народився у Рівному в театральній родині. Батько керував оркестром у театрі, мати була акторкою. Коли синові виповнилося 10 років, сім’я переїхала до Вінниці. У нашому місті батьки отримали роботу в театрі. Так Вінниця стала другою батьківщиною для майбутнього актора.

Він 12 років працював у театрі Садовського, зіграв на його сцені 122 ролі. У 1986-му удостоєний звання заслуженого артиста України.

Навесні нинішнього року друзі збирали кошти на його лікування. У нього була важка форма діабету. Його серце зупинилося 1 листопада. На сайті театру сказано, що поховають актора Немченка на його малій батьківщині у Рівному. Прощалися з ним у центрі ритуальних послуг «Реквієм».

Читайте також:

Помер Олександр Немченко. Заслужений артист України, актор кіно «В бій йдуть лише «старі»

Реставрацію легендарного піаніно Миколи Леонтовича призупинили. Немає коштів

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.