«Це тільки 17 імен»: у Вінниці презентували перший том книги про медиків, яких забрала війна
- Наша область єдина, де видали книгу про медиків, полеглих на війні або в умовах війни. Журналіст «20 хвилин» побував на її презентації.
- Чим унікальна книга? Хто готував її до друку?
- Ділимося враженнями від побаченого і почутого на презентації, а також від спілкування з одним з авторів і людьми, чиї рідні стали Героями книги.
Книга про полеглих медиків з Вінниччини має назву «Посвіт пам’яті. Медики Вінниччини — на варті життя». Том 1-й. Посвіт — це світло, яскравий промінь. Так ще називається національна меморіальна місія та цифровий портал — «Посвіт пам’яті». Вони створені на спомин про медиків, які загинули під час виконання свого професійного обов’язку на російсько-українській війні. Отож, автори книги неспроста винесли ці слова у заголовок.
Презентували нове видання у великій аудиторії торговельно-економічного інституту. Запросили рідних героїв книги, військових, волонтерів, студентів.
Ця книга — на віки!
У книги Посвіт пам’яті. Медики Вінниччини — на варті життя» незвичний формат. Видавці називають його альбомним або горизонтальним. Текст подано на українській і англійській мовах. Якісний папір. Яскраве оформлення, всі світлини у кольорі. Книга нагадує подарункове видання. Але береш її до рук з трепетом. Мимоволі відчувається біль втрати. Ятрить душу думка: кожен з тих, про кого розповідає видання, віддав найдорожче — своє життя за рідну землю, за свої родини, за нас з вами.
Розповідь про кожного Героя відкриває його світлина. Які ж вони на фото красиві! Які молоді! У багатьох щирі усмішки на обличчі. Важко сприймати, що їх уже нема з нами.
Посвіт наймолодшого медика, про якого йдеться у книзі, згас, коли йому було тільки 21! Найстаршому на час загибелі виповнилося 54 роки.
На сторінках під фотографіями наших ангелів є QR-коди. Скориставшись ними, можна дізнатися, що розповідали про них в інших виданнях.
Під час презентації книги вручили рідним полеглих. Їх передали також у бібліотеки, обласний краєзнавчий музей.
—Ця книга на віки! — каже Тетяна Кожушко, мати загиблого Олександра, бойового медика. — Для мене дуже важливо, що ім’я Саші тепер закарбовано на багато-багато поколінь.
— Нам хотілося дуже багато розповісти про сина Олександра, — сказав у розмові з журналістом «20 хвилин» Володимир Москалюк, батько підполковника медичної служби Олександра Москалюка. — Тому ми погодилися на пропозицію видавців книги розповісти про сина. Щоб більше людей дізналися про нього. Бо він заслуговує на добру па’'ять. Не тільки тому, що це наш син. Саша з дитинства ріс унікальною дитиною. Уже тоді хотів бути медиком. Мабуть, це бажання передалося від його бабусі, моєї мами. Вона працювала лікарем. Змалку Саша читав медичну літературу, не дивуйтеся, це правда. Він постійно брав бабусині медичні книги. Закінчив наш медичний університет Пирогова. Далі навчався в Українській військовій медичній академії. Стажувався за кордоном — у США, Чехії, Угорщині. Для нього війна почалася ще у 2014-му, коли поїхав в АТО. Саша не розумів цієї абревіатури. Казав, яке це АТО, це — справжня війна. Він працював головним хірургом 59-го військового мобільного шпиталю. Брав участь у першій в українській медицині хірургічній операції у польових умовах. Підготував наукову дисертацію на звання кандидата медичних наук. Захист запланували на 25 лютого 2022 року. Отакий дивний збіг обставин: 24-го почалася велика війна.
— Саша згорів на роботі, — доповнює розповідь його мама, пані Галина, яка також була на презентації книги. — Він багато працював. З першого дня війни його призначили військовим координатором у лікарні Пирогова. Організовував взаємодію між цивільними і військовими медиками, щоб ефективно лікувати поранених, яких привозили з фронту. Без вихідних, зранку й до ночі — робота, робота… Серце Саші не витримало. 6 червня 2023-го стало для нас чорним днем.
Для презентації організатори обрали назву: «Світло, що лікує темряву». Її підготували студенти відділення журналістики торговельно-економічного інституту разом з викладачами. Донесли до присутніх згадку про кожного з героїв книги. Все сприймалося хвилююче. Дехто у залі не стримував сліз.
Батьки розповіли про сина на 37-ми сторінках
Як створювали книгу? З чиєї ініціативи? За які кошти видали?
Про це журналісту «20 хвилин» розповіла одна з авторок — заслужена журналістка України Марина Тепленко. Це вона підготувала більшість текстів. Ще однією авторкою є членкиня Національної спілки журналістів волонтерка Аріна Кантоністова.
— Ідея вшанувати у такий спосіб пам’ять медиків-вінничан виникла на зібранні регіональної Ради Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона», — каже пані Марина. — Я входжу до складу цієї ради. Мені й випало взяти на себе таку відповідальність. Насамперед перед рідними наших ангелів-медиків. Емоційно було дуже важко працювати. Довелося пережити долю кожного з героїв книги. Почалася робота з того, що департамент охорони здоров’я надав контакти рідних медиків. Телефонувала, розповідала про задум, домовлялася про зустріч, про надання фотографій, інших матеріалів.
— Тут тільки 17 імен, але ж їх більше?
— Так, насправді їх значно більше, продовжує пані Марина. — Писали про тих, чиї рідні відгукнулися на пропозицію. Є люди, які замкнулися у своєму горі, не йдуть на контакт. Як приклад, з однією родиною полеглого молодого медика вели розмову упродовж півтора місяця. Тільки тоді погодилися розповісти про сина. І то говорив лише батько. Мама не стала цього робити. Сказала, їй це дуже важко. Було й таке, що навіть додому приходила, дзвонила у двері, але мені так ніхто й не відповів. Люди різні. Кожен по-своєму сприйняв своє велике горе.
Пригадую протилежний випадок: батьки військового лікаря настільки детально розповіли про сина, що їхня розповідь вилилася у 37 (!) сторінок друкованого тексту. Більшість учасників розмови з розумінням сприйняли пропозицію підготувати книгу. Дехто, дізнавшись про підготовку книги, самі приходили і приносили матеріали. До речі, всі фото особисто надали рідні.
Загалом, за словами авторки, працювали над книгою упродовж шести місяців. Чимало часу витратили на узгодження тексту.
— Кожну розповідь давали на прочитання рідним, — продовжує Марина Тепленко. — Люди перечитували, дехто по декілька разів. Для мене важливо було узгодити кожну деталь, кожен факт. Щоб максимально відтворити образ людини, про яку йшла мова, щоб вона постала в книзі такою, якою була у житті.
Про наших медиків у пікселі розкажуть у Швеції
— Чому книга, крім української, на англійській мові?
— Це була моя ідея зробити видання двомовним, — говорить авторка. — Про нашу війну, про тих, хто віддав життя за рідну землю, мають знати за кордоном. Спробую показати її особисто. Національна спілка журналістів готує поїздку до Швеції. Я є у складі делегації. Узгодила з керівництвом Спілки, що повезу книгу для презентації. Світ має знати, яких людей втрачаємо!
— Коли розпочнеться робота над другим томом?
— На згаданому засіданні Ради відзнаки «Орден Святого Пантелеймона»,ї було домовлено, що маємо розповісти про кожного і кожну з медиків, яких від нас забрала війна, говорить Марина Тепленко. Тому продовження обов’язково буде. Чи довірять мені працювати й надалі, ще не знаю. Але ще не відновилася фізично й ментально від роботи над першим томом.
На закінчення розмови пані Марина звернулася до колег журналістів, а також тих, хто ще опановує таку професію з пропозицією розповідати на сторінках ЗМІ, готувати книги тне тільки про медиків.
— Варто писати про всіх наших захисників, бо вони заслуговують на це, — каже співрозмовниця. — Давайте писати. Це стане вдячністю тим, хто боронить кожного з нас від окупантів. Робить це з ризиком для життя а то й ціною власного життя.
Запам’ятайте імена наших медичних янголів
Віктор Ільченко, позивний «Вулкан», старший сержант, військовий лікар, (28.10.1985-26.02.2022)
Олександр Пустовіт, «Дед», солдат, молодший мед брат (25.01.1963-26 (27).02.2022)
Віталій Багрій, солдат, бойовий медик (15.01.1988-23.04.2022)
Олександр Кожушко, «Док», старший бойовий медик (29.01.1980-19.05.2022).
Наталія Фальштинська, лікарка-неврологиня (07.10.1976-19.07.2022).
Павло Ковальчук, цивільний лікар, дитячий невролог (15.09.1986-02.08.2022).
Євген Гутнік, парамедик, бойовий медик (03.06.1981-17.08.2022).
Олександр Назимко, «Док», молодший сержант, старший бойовий медик (30.07.1968-24.09.2022).
Євген Гуменчук, бойовий медик (09.08.1984-12.11.2022).
Яна Рихліцька, «Яра», лейтенант, волонтер, бойова медикиня (02.04.1993-03.03.2023).
Володимир Іпатов, «Медок», капітан медичної служби (15.05.1980-23.03.2023).
Олег Сірий, «Сірий», бойовий медик-розвідник (19.07.1989-08.05.2023).
Олександр Москалюк, підполковник медичної служби, головний хірург 59-го військового мобільного шпиталю (26.03.1982-06.06.2023).
Олександр Марушевський, «Шайтан», старший бойовий медик (10.11.1964-27.03.2022).
Денис Вишаровський, «Камаз», бойовий медик, водій-санітар (13.10.1988-18.11.2023).
Вадим Данилко, «Менгеле», молодший сержант, бойовий медик (01.10.2003-28.03.2024).
Сергій Степанюк, старший бойовий медик (27.11.1983-24.06.2024).
Світла пам’ять нашим медикам за врятовані на війні життя! Скількох вони могли б ще врятувати, якби росія не розпочала війну.
Вас може зацікавити:
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
