«Телефон не відповідає». Дядько Вітя і Кремінь розшукують Зайчика. Як на війні дають позивні?

Бійці батальйону «Київська Русь» у Вінниці біля пам'ятного знака загиблим в АТО: третій ліворуч Кремінь, п'ятий — дядько Вітя, крайній праворуч — Зайчик

• Троє мінометників воювали в одному розрахунку батальйону «Київська Русь»: Віктор Мезенев з позивним «Дядько Вітя», Владислав Глушенко, він же «Зайчик», і Андрій Кравченко, якого називали «Кремінь».
• Всі троє були поранені у боях під Дебальцевим, але залишилися живі.
• Тепер з одним з них втратили зв'язок, шукають побратима.
• Чому у «трійки» такі незвичні позивні? Хто і як дає їх військовим?  

Позивні у військових — це народна творчість. Так каже вінничанин Віктор Мезенев. До того ж вони народжуються дуже швидко і дуже несподівано. Але настільки влучні — як постріл в «десятку»!

Мезенев, Кравченко і Глушенко познайомилися ще в навчальному центрі «Десна». Всі троє прийшли добровольцями у 25-й батальйон «Київська Русь». Після «Десни» навчалися стріляти з мінометів на полігоні у селі Дівички на Київщині. Так здружилися, що з них сформували мінометний розрахунок.

Влітку 2014-го вони прибули у район бойових дій під Дебальцевим.

— На той час у нас не було позивних, — згадує Віктор Мезенев. — Але отримали їх, як кажуть, дуже швидко.

Пана Віктора у частині одразу стали називати дядько Вітя. На той час чоловікові було майже 55.

— Свої дві п’ятірки відзначав на війні, — каже він. — Тому такий позивний не викликав жодного сумніву»

— Як вийшло з вашим позивним? — запитую в Андрія Кравченка, він науковий співробітник Інституту хімії поверхні імені академіка Чуйка, спілкувалися з ним по телефону.

— Все було просто і швидко, — каже пан Андрій. — Я прийшов на службу з аспірантури, писав дисертацію. — Мене запитали, чим займаюся в Інституті. Сказав, що досліджую сорбенти на основі кремнію. Через мить почув у відповідь: «Це добре, будемо називати тебе «Кремінь».

Про ще один позивний — «Зайчик», який дали мінометнику Владиславу Глушенку, Андрій Кравченко сказав так: «Бачили б ви, як Владислав бігає!.. Як справжній заєць. Повторити таку манеру нам нікому не вдавалося. Чому  зайчик, а не заєць? Бо сам він невисокого зросту, такий весь, що хочеться називати лагідно у зменшувальній формі слова…

Викликав вогонь на себе

— Не знаю, наскільки позивний позначається на долі людини на війні, але в цьому щось все-таки є, — розповідає Віктор Мезенев. — Взяти Андрія Кравченка. Він дійсно проявив себе твердим, як кремінь. Вистояв у таких перипетіях, що страшно подумати. Служив командиром нашого мінометного розрахунку. Через три місяці його знання і здібності знадобилися в іншій ролі — розвідника артилеристів і коригувальника вогню артилерії. Це настільки смілива людина, що в деякі моменти бою викликав вогонь артилерії на себе. Він один з тих, хто останнім виходив з Дебальцевського котла.

Віктор Мезенев і Андрій Кравченко на позиції Ізя в районі депо залізничної станції Дебальцево

У «Зайчика» своя історія. Його, пораненого, вивезли за день перед тим, як замкнулося «кільце». «Зайчик» встиг пропетляти», — говорили тоді побратими. Після оточення уже не було можливості вивозити поранених. Співрозмовник каже, поранені помирали, не було кому надати медичну допомогу.

Запитую у «Кременя», що спонукало його викликати вогонь на себе. Каже, це сталося у ситуації, коли під час бою ворог зайшов нам, як кажуть, за спину. І вже по ньому били наші артилеристи. Значить, і по нашому спостережному пункту. Відбувалося це на позиції «Валера». Страшно було, звичайно, каже він.

За словами «Кременя», спершу він давав координати трохи вбік від свого місця розташування. Однак у розпал бою наші артилеристи гатили майже по його місцю. Залишалося сподіватися на диво.

У тому бою коригувальник дістав осколкове поранення у плече, його контузило, втратив свідомість, щоправда, через деякий час прийшов до тями і продовжував виконувати роботу. Евакуації пораненому коригувальнику довелося чекати майже дві доби.

Вдома чоловіка чекала дружина, а батька — маленька донечка. На роботі — незакінчена кандидатська дисертація.

— Уже захистив роботу, — каже пан Андрій. — Ще у 2017 році. Отримав вчений ступінь кандидата хімічних наук. Нині працюємо над дослідженням кровоспинного препарату.

«Кремень» нагороджений орденом «народний Герой Укараїни».

Службу закінчив у 62!

«Трійка» мінометників продовжує підтримувати контакти дотепер. Ось тільки «Зайчик» десь загубився. Після нашої розмови Віктор Мезенев сказав, що шукатиме Владислава через інших побратимів. До речі, Мезенев після лікування у шпиталях знову повернувся у район бойових дій. Щоправда, служив уже в батальйон розвідки. Демобілізувався, коли йому виповнилося 62! Розумів, що своє, як каже, відмарширував. Зате не розпрощався з двоколісним «другом». Пан Віктор кандидат у майстри спорту з велогонок, колишній тренер Вінницької ДЮСШ, вищу освіту здобув у місцевому педагогічному інституті (нині педагогічний університет імені Коцюбинського).

Мезенев декілька разів запрошував побратимів до себе у Вінницю. У нього гостювали і «Кремінь», і «Зайчик».

— Одного разу Вінниці зібралося з нашого батальйону понад двадцять чоловіків, — каже він. — Міська рада надала нам транспорт і ми об’їхали могили загиблих побратимів. Були в Іллінецькому, Тиврівському, Немирівському районах. Приходили до пам’ятного знака загиблим в АТО на Європейській площі

Віктор Мезенев і Владислав Глушенко біля Новогригорівки перед тим, як село штурмували «сепари» з російськими найманцями

Їздили також у село Дівички, там дислокується одна з військових частин. Перед війною у ній служив Глушенко у званні прапорщика. Він родом з Київщини. Нинішній командир частини організував «трійці» мінометників зустріч з солдатами строкової служби. Потім вони розклали намет на березі Дніпра. Хоч як відганяли від себе спогади, але без розмов про пекло під Дебальцевим не обійшлося.

Виграв суд у банку

— Знаєте, де я зустрів одного разу «Зайчика»? — запитує Мезенев. — У приймальній Президента України. Він звертався з проханням допомогти вирішити питання з банківським кредитом. У Владислава друга група інвалідності, не діє права рука після поранення. Він попросив мене написати заяву, викласти суть справи. Пізніше я поцікавився, чим закінчилася історія. На щастя, все вирішилося на користь нашого «Зайчика». Виграв суд у банку, ще й компенсацію виплатили».

24 серпня нинішнього року Віктор Мезенев разом з Андрієм Кравченком йшли по Хрещатику у колоні Маршу Героїв. Не було з ними Владислава Глушенка.

— Оце відтоді не вдається почути його, — каже пан Віктор. — Перед святом Незалежності телефонував, аби повідомити, що їду в Київ, але… Будемо шукати…

Якщо Глушенку потрапить на очі наша публікація, просимо його відгукнутися. Точніше, побратими просять…
 

Читайте також:

«Мамо, поїхали в Китай!..» Як у Жмеринці сім’я вивчила китайську і відправилася у Піднебесну

Колекція пенсіонерки в Книзі рекордів. У Хмільнику відкрили унікальний музей черевичків

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.