Ставка Гітлера «Вервольф», або ліс під Вінницею, де ухвалювали історичні рішення
- Разом із військовим істориком та колишнім співробітником КДБ ми обстежили залишки нацистської резиденції під Вінницею: оглянули рештки бункерів, виміряли товщину стін і з’ясували, які легенди про це місце виявилися правдою, а які — вигадкою.
Стрижавка — невеличке селище під Вінницею. На перший погляд, місце нічим не примітне. Але саме тут у 1942 році постала одна з головних польових ставок Адольфа Гітлера — «Вервольф», що з німецької перекладається як «Вовкулака» чи «Перевертень». Сумарно фюрер провів тут понад сто днів і ухвалив рішення, які згодом увійшли до підручників зі світової історії.
Десятиліттями довкола цього місця накопичувалися легенди: про підземне місто на сім поверхів, про заховані скарби Третього Райху, про пророцтва Ванги. Розібратися, де тут закінчуються факти і починаються міфи, нам допомогли дослідник ставки, військовий історик Андрій Швачко та письменник, колишній співробітник КДБ і СБУ Вадим Вітковський.
Повний документальний випуск про ставку «Вервольф» можна подивитися на YouTube-каналі «Михайло Курдюков».
Чому саме Стрижавка
Ділянка, яку сьогодні займає музей, і територія навколо неї — це та сама лісова смуга, яка існувала в 1942 році. До 2011 року тут господарювало лісництво: випасали худобу, смажили шашлики, а екскурсоводи розповідали відвідувачам байки про численні підземелля. Вибір місця для ставки, наголошує Швачко, не мав нічого спільного з містикою:
— Ніякі там шамани чи каханки періоду Першої світової війни, не тягнули сюди німців. Це був звичайний військовий, прагматичний, штабний розрахунок, — говорить історик.
Передова група німців обстежила територію ще з 11 грудня 1941 року. Головними критеріями стала наявність залізниці, шосейні дороги, лінії телефонного зв’язку, наявність аеродромів, зокрема польових, та придатні для розміщення штабів адміністративні будівлі у сусідній Вінниці. Обрана лісосмуга завширшки лише 300 метрів найкраще відповідала цим вимогам.
До квітня 1942 року ставка вже була готова. Причина, чому Гітлер узагалі хотів мати ставку саме поблизу фронту, за словами Швачка, полягала в його бажанні особисто, безпосередньо керувати діями військ.
Бункери
Головний бункер Гітлера мав фундамент завтовшки майже три метри — під час зйомки Швачко особисто виміряв дальноміром товщину 2,94 метра, що з похибкою дає приблизно три метри. За словами дослідника, така міцність пояснювалася не стільки страхом перед прямим влучанням авіабомби, скільки розрахунком інженерів: якщо вибух станеться поруч, ударна хвиля через підлогу не повинна була дістати людей у захищеному приміщенні.
При цьому, як зазначає Швачко, у бункера Гітлера — на відміну від бункера Гіммлера — не було аварійного виходу.
— Тут було штучне нагнітання повітря, тобто якщо заклинить двері, то одразу не стане повітря, — продовжує Андрій Швачко.
Про це, за його словами, збереглася навіть переписка з приводу того, що будувати ставку саме так, як побудували її для Гітлера, «не можна».
Будинок Гітлера. Прямо за ним — той самий бункер
Всередину заброньованого простору вели спеціальні заломлені входи — з поворотом праворуч і ліворуч, щоб убезпечити приміщення від вибухової хвилі ззовні. Приміщення були невеликими, але облаштованими: підведена вода, умивальник, телефонний зв’язок.
Поруч із бункером №1 стояв будинок Гітлера — будинок №11. Від нього сьогодні лишився ганок.
Крім того, на території ставки розташовувалися ще два бункери: №3 — комендатський та №2 — генеральський. Один розрахований на коментанта ставки, інший — для перебування у ньому у разі небезпеки генералів. Останніх на «Вервольфі» було стільки, що місця на всіх у залізо-бетонних укриттях не вистачило б, тому на території ставки викопали чимало бліндажів.
Залишки бункеру №3
Будинок №13 і директива №45
Сьогодні на місці, де колись стояв так званий будинок №13, — лише дерева й зарості. Але саме тут упродовж кількох місяців працював фактичний центр управління німецькими арміями. Щодня тут проходили наради найвищого військово-політичного керівництва Третього Райху.
Окрім самого фюрера, тут бували рейхсмаршал і головнокомандувач Люфтваффе Герман Герінг, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, міністр пропаганди Йозеф Геббельс, міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп, а також Мартін Борман, Вільгельм Кейтель, Альфред Йодль та інші представники нацистської верхівки.
Зустріч Гітлера з Герінгом
Саме тут, у липні 1942 року, Гітлер підписав директиву №45 — наказ одночасно наступати на Сталінград і захопити нафтові родовища Кавказу. Це рішення розтягнуло німецькі сили на два стратегічні напрямки. Битва за Сталінград тривала понад півроку, а Німеччина та її союзники втратили в ній, за оцінками істориків, понад півтора мільйона військових убитими та пораненими.
Поразку під Сталінградом дослідники вважають одним із головних переломних моментів Другої світової війни на Східному фронті.
Оборона, побут і легенда про басейн
Ставку прикривала кількаешелонована система захисту: зенітна артилерія, аеродром у Калинівці, кілька рядів колючого дроту й три кола зон безпеки. При цьому, за спостереженням Швачка, безпосередньо периметр навколо будинку Гітлера був порівняно скромним. З вікна кабінету фюрера відкривався вільний простір.
Неподалік, за нинішньою огорожею музею, працював невеликий польовий аеродром — сюди літаками доправляли генералів та інших офіцерів, яких Гітлер особисто нагороджував, розпитував про справи на фронті й відправляв назад.
Автівку фюрера — «Мерседес» G4 — на ставці обслуговував офіцер СС Еріх Кемпка, особистий водій Гітлера. Саме він наприкінці війни братиме участь у спробі спалити тіла Гітлера та Єви Браун у саду рейхсканцелярії в Берліні.
А ось стежками ставки Гітлер любив прогулюватися з улюбленою німецькою вівчаркою Блонді, яка залишалася з ним до останніх днів життя. Водночас Єва Браун на «Вервольфі» не бувала жодного разу, попри понад сто днів, які фюрер загалом провів у цьому лісі. Дружиною Єва стала лише в день їхнього спільного самогубства — тобто буквально в останній день свого життя.
Єдина споруда, що збереглася майже цілою до сьогодні, — протипожежний басейн. Навколо нього також існує міф, ніби Гітлер тут купався. Швачко цей міф спростовує. За його словами, за всіма спогадами очевидців фюрер міг митися, але про повноцінне купання у басейні мови не йшло, адже він боявся глибоких водойм.
Натомість басейн зверху маскували сіткою, вода в ньому не прогрівалася, і, за спогадами офіцерів, після одного невдалого купання в крижаній воді охочих повторити цей досвід більше не знаходилося.
Вільного часу в Гітлера, за словами Швачка, майже не було: два фронти вимагали щоденних нарад, а окрім цього фюрер вивчав довідники й інструкції захопленої техніки, перекладені спеціальним відділом, і, за спогадами очевидців, запам’ятовував їх практично напам’ять.
Свідчення німецького пілота
Вадим Вітковський розповідає, що спілкувався в Німеччині з живим свідком тих подій — німецьким пілотом Францом Беренброком, який у 1942 році цілий тиждень провів на «Вервольфі» й особисто отримав з рук Гітлера нагороду «Залізний хрест» за збиті винищувачі.
За словами Вітковського, найбільше свідчення пілота суперечило поширеним уявленням про підземні споруди ставки:
— Найперше — він сказав, що ніяких підземних споруд там не було і не могло бути, тому що ставка побудована за лише чотири місяці… Вкласти мільйони кубометрів залізобетону за цей час також немислимо.
Архіви КДБ і «тінь Гітлера»
Про те, наскільки складно було свого часу знайти документальні підтвердження щодо «Вервольфа», Вітковський розповідає з власного досвіду роботи в КДБ. У документах, які потрапили до радянських спецслужб під час наступу, згадувалися переважно партизанські вилазки проти німецьких військ навколо ставки, але майже нічого про саму ставку й перебування в ній фюрера.
Переломним моментом стало знайомство з архівною кримінальною справою на начальника особистої охорони Гітлера, генерал-лейтенанта СС Ганса Йоганна Раттенхубера — того, кого називали «тінню Гітлера», бо він супроводжував фюрера буквально в кожній поїздці та на кожній зустрічі.
Матеріали справи, надіслані з московського архіву КДБ СРСР лише на дві доби, без жодної техніки для копіювання, Вітковський конспектував уручну — «зранку до пізньої ночі», за його словами, доки не спухали пальці. У цих двох томах містилися детальні спогади Раттенхубера про поїздки Гітлера на фронт, про його ставки та систему їхньої охорони.
Штауфенберг, Власов і Вінниця
Ставка «Вервольф» непрямо пов’язана і з двома іншими знаковими постатями Другої світової. У 1942 році в штабі командування сухопутних військ, який, зокрема, розташовувався у приміщенні нинішньої Вінницької психоневрологічної лікарні, працював офіцер Клаус фон Штауфенберг.
За однією з версій, саме тут почав формуватися задум, який 20 липня 1944 року втілиться в замах на Гітлера в ставці «Вольфшанце» у Польщі — операція «Валькірія». Того дня Штауфенберг проніс туди портфель із вибухівкою, однак потужності заряду виявилося недостатньо — фюрер отримав лише незначні опіки, а самого змовника невдовзі розстріляли.
Штауфенберг (ліворуч) у Вінниці
Того ж 1942 року, після розгрому своєї армії, у німецький полон потрапив генерал Андрій Власов — згодом найвідоміший радянський генерал-колаборант війни.
Утримували його, зокрема, у спеціальному таборі для радянських офіцерів у Вінниці — саме тут, як зазначають дослідники, почалася його активна антирадянська діяльність і його завербували нацисти. За наявними згадками в літературі, одним із місць його допитів також була лікарня імені Ющенка. Створена за підтримки нацистської Німеччини Російська визвольна армія (РОА) під його командуванням наприкінці війни воювала проти Червоної армії. У 1946 року Власова стратили в Москві.
Скільки людей загинуло на будівництві
На запитання про кількість жертв серед тих, хто будував ставку, Швачко відповідає без ілюзій щодо умов праці, але й без готовності підтверджувати легенди про масові страти на самому будівництві:
— Це, взагалі-то, робоча сила. Можна сказати, німці ставилися до людей, як до худоби, але нікого тут не катували і не страчували.
За його словами, робітників привозили з вінницького концтабору для підготовчих робіт — копання, земляних робіт, — тоді як спеціалізовані будівельні роботи виконували фахівці. Оповідки про масові поховання просто неба на будівництві він відкидає, зазначаючи, що німці добре знали норми поховань і намагалися уникати епідемічної загрози для власних військ.
Міф про сім поверхів під землею
Найстійкіший міф про «Вервольф» — існування розгалуженого підземного міста, вирубаного в граніті на кілька поверхів углиб. Спростувати чи підтвердити це намагалася й офіційна експедиція.
Вітковський розповідає про роботу експедиції «Гермес» у 1988-1991 роках — проєкту Міносвіти РФ, профінансованого з російського бюджету, яка досліджувала територію ставки за допомогою обладнання, нібито здатного «бачити» на п’ять-шість метрів під землею без розкопок. Дослідники розбили всю територію на квадратні метри й обстежили кожну ділянку.
— Найперше, що вони дослідили, — що дійсно ніяких семи поверхів вниз у граніті немає і бути не може, тому це просто хвора вигадка. А вся ставка була зверху. Єдине, що вони знайшли й дослідили, — це прокладені підземні комунікації, тобто кабелі зв’язку, які лишилися і не були вирвані місцевими жителями після війни, і система каналізації, — розповідає Вітковський.
Одні з таких знахідок — оглядові колодязі каналізаційної системи, які й сьогодні можна побачити на території. Швачко пояснює й геологічну причину, чому підземне місто фізично малоймовірне: під ставкою залягає Український кристалічний щит, а на глибині близько півтора кілометра — гранітний кар’єр. Роботи такого масштабу в подібному ґрунті, за його словами, вимагали б колосальних ресурсів і часу, яких у німців попросту не було — ставку збудували за чотири місяці.
Літературна легенда: Петров-Домонтович
Серед численних міфів довкола «Вервольфа» окремо стоїть історія, пов’язана з українською літературою. Йдеться про Віктора Петрова-Домонтовича, автора романів «Доктор Серафікус» і «Дівчина з ведмедиком», який був також агентом радянських спецслужб.
За легендою, на яку натякав сам письменник, він нібито отримав завдання ліквідувати Гітлера. Достеменно відомо, що під час війни Петров-Домонтович певний час перебував у Вінниці, однак жодних документів, які підтверджували б підготовку замаху, досі не знайдено. До того ж сам Гітлер практично не з’являвся у Вінниці за межами добре охоронюваної території ставки.
Знищення ставки
Коли Червона армія наближалася до Вінниці, стало зрозуміло, що «Вервольф» доведеться залишити. Гітлер не хотів, щоб ставка дісталася радянським військам як трофей, тому перед відступом німці підірвали більшість споруд.
Це підтверджують і фотографії, зроблені групою радянської держбезпеки вже 1944 року, на яких видно хвостовики авіаційних бомб — ними, за словами Швачка, було щільно заповнено весь внутрішній простір бункерів, чим і пояснюється сила вибухів, здатних відкинути уламки стін на десятки метрів. Найбільший зафіксований дослідником уламок перекриття комендантського бункера відлетів на 48 метрів від основної споруди.
Те, що вціліло після підривів, з роками остаточно поглинула природа. Сьогодні від колишньої ставки лишилися фрагменти фундаментів, протипожежний басейн та залишки деяких конструкцій.
Читайте також:
Ядерний щит із центром у Вінниці: як працювала 43-тя ракетна армія
За межею життя: розповідаємо про Центральне кладовище, яке зберігає історію Вінниці
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
