Соломонове рішення міськради. 30 років тому у Вінниці уперше підняли синьо-жовтий прапор

Лариса Корнієнко у себе на квартирі пошила синьо-жовтий прапор, який підняли у Вінниці 30 років тому. Жовта частина була з гардини, а блакитний шовк купила в магазині

Репортаж про акцію з підняття першого синьо-жовтого прапора у Вінниці писав журналіст молодіжної газети «Комсомольське плем’я» (було таке видання у нашому місті в радянські часи) Леонід Миколайчук. Пізніше він став редактором молодіжки, що змінила назву на «Панорама». Отримав звання заслуженого журналіста України. Ось що він розповів 20minut.ua.

Не підтримали, але й не заперечували

— Площа перед міськвиконкомом була заповнена вщерть, розповідає Миколайчук. — Знамено піднімали під вигуки, оплески. Люди співали пісень. Аж мурашки відчувалися на спині, коли звучали слова «Ще не вмерла Україна…». Це нині все звично — і Гімн, і заклики «Слава, Україні!», а тоді…

За словами співрозмовника, міська влада вдалася до «Соломонового рішення»: офіційно не підтримала ініціативу про встановлення полотнища з незвичними на той час кольорами, але й не забороняла це робити.

Миколайчук так і написав тоді про це тоді у своєму репортажі «Прапор над площею».

Головою Вінницького міськвиконкому на той час працював Микола Костін.

— Нашим головним завдання було зберегти у місті спокій, не допустити протистояння, — неодноразово наголошував на цьому під час спілкування з 20minut.ua Микола Федорович. — Треба було зберегти робочу атмосферу у трудових колективах, щоб місто було забезпечене продуктами, щоб комунальники утримували вулиці і площі у чистоті, щоб працювали заводи і фабрики. З політичними гаслами кожен вінничанин визначався самостійно. Хтось підтримував нові політичні сили, інший залишався прихильником старої комуністичної ідеології. Це вже був вибір людей.

Костін згадав випадок, коли йшлося про знесення пам’ятника Леніну на площі перед міськрадою.

— Питання вирішували шляхом голосування, — продовжує співрозмовник. — Засідання виконкому міськради відбувалося у переповненій залі. Людей на площі було у сотні разів більше, ніж у залі. Присутні хотіли дізнатися, як відбувається засідання. Ми організували трансляцію розмови на виконкомі на площу. Ніколи раніше такого не робили. Але якщо люди вимагали, я сказав, будь ласка, чому б ні…

За словами співрозмовника, більшість проголосувала за те, щоб прибрати пам’ятник. Костін каже, що і він був серед більшості. Але частина членів виконкому не підтримала такого рішення. Вони мали право на власну думку. Серед таких були і лікар, і робітник, і міліціонер…

Пошила у квартирі на четвертому поверсі

Цей будинок у народі називали учительський. Він знаходиться на розі тодішньої Леніна й Інтернаціональної. Нині це Соборна й Олександра Соловйова. Вуличка, що веде з Соборної вниз до фізико-математичної гімназії №17.

У цьому будинку на четвертому поверсі у 2-кімнатній квартирі проживала активістка тодішньої нової політичної сили — Народний Рух України — Лариса Корнієнко.

Колись Лариса Петрівна говорила: «У моїй квартирі народився вінницький Рух. Тут постійно товклися його ініціатори і засновники Володимир Мулява. Олександр Нижник… Тут вони писали свої перші документи».

Пані Лариса пошила прапор власноруч. Вона ще раніше призвичаїлася це робити. Синьо-жовті знамена, щоправда, менших розмірів, чіпляла у себе на балконі. У самісінькому середмісті вони викликали в одних захоплення, в інших дивування, а ще в декого спротив.

Хтось непомітно знімав з балкона

Сама вона ніяк не могла зрозуміти, як вдавалося знімати знамено з балкону. Хтось робив це так вміло! Жодного разу не застукала за такою процедурою. Хто саме, вона здогадувалася. Бо її неодноразово застерігали від таких вчинків.

Такі застереження робили, за її словами, комуністичні прокурори і такі само комуністичні міліціонери, а було ж іще КДБ зі своїм недремним оком.

Її два рази запирали у слідчому ізоляторі. Залякування не допомогли.

Змінити її погляди і політичні переконання у такий спосіб було неможливо.

Ті, хто її знає, згадують, що жінка була бойова. Рубала правду-матінку в очі будь-кому з представників тодішньої комуністичної влади.

Виходила на мітинги, де вимагала заборони діяльності Компартії. Виступала з лозунгами проти мафії при владі.

Прапор, що його принесли на площу 21 жовтня 1990 року, мав розміри 6х3 метри. Як розповідала пані Лариса, жовта частина була з гардини, що висіла у неї в кімнаті. Блакитна з шовку, який купила у магазині.

Перед тим, як встановити знамено на площі, його освятили священики Української Православної церкви.

Напишіть про пані Ларису

Центр історії Вінниці сьогодні, 21 жовтня, на своїй сторінці у Фейсбуці нагадав про подію 30-річної давнини. Надрукував також фото, зроблені під час акції. У повідомленні йдеться про те, що той перший прапор, який замайорів над містом 30 років тому, нині зберігається в обласному краєзнавчому музеї. Його передала туди Лариса Корнієнко. Було це у 2007 році.

Журналіст поцікавився в одного з тодішніх активістів, де нині пані Лариса. Співрозмовник каже, що чоловік пані Лариси  Володимир Корнієнко помер ще раніше. Дочка вийшла заміж у Дніпропетровську. Саме туди перебралася Лариса Петрівна. Нині жінці уже 86. Але як склалася її доля, співрозмовник не може сказати, бо не знає. Якщо у когось є інформація про автора першого синьо-жовтого прапора у нашому місті, напишіть про це у коментарях. Будемо вдячні.

Фото зі сторінки у Фейсбуці Центру історії Вінниці

Читайте також:

Дельфінів з Хмільника Лілу й Аделіну по $100000 кожен випустили в море? Такий висновок слідчого 

Вінничанин дав гроші на пам’ятник Івану Гонті і гайдамакам. Де встановлять скульптурну композицію?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.