«Сьогодні рік, як немає найріднішої людини». Про артистку Лідію Бєлозьорову згадують син і колеги

«Сьогодні рік, як немає найріднішої людини». Про артистку Лідію Бєлозьорову згадують син і колеги
  • 15 лютого 2022 року перестало битися серце Лідії Бєлозьорової, народної артистки України, легенди Вінницького академічного музико-драматичного театру імені Миколи Садовського.
  • Про Лідію Олексіївну говорять син Володимир та колеги по цеху.

Минулого року, 31 березня, Вінницький академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського планував організувати бенефіс з нагоди 77-річчя з дня народження народної артистки України, зірки театру, артистки драми та кіно Лідії Бєлозьорової. Та не судилося. Як грім серед ясного неба 15 лютого Вінницю та усю Україну облетіла сумні новина — серце легенди перестало битися.

За словами близьких людей, Лідії Бєлозьоровій тоді вдалося побороти коронавірус. Після хвороби грала в театрі, мріяла про нові ролі і на здоров'я не скаржилася…Вранці 15 лютого син артистки Володимир зателефонував матері, а вона слухавку не підняла, хоча ввечері спілкувалися…Серце зірки нашого театру зупинилося уві сні.

«Без маминого тепла»

Лідія Бєлозьорова з сином Володимиром

Єдиний син артистки Володимир Бєлозьоров не пішов по стопам матері — він став медиком. Має власну родину, двох синів, мешкає в Києві. Сьогодні приїхав на могилу матері. 

Відео дня

— Сьогодні вже рік, як немає моєї найріднішої людини на землі, — говорить Володимир.— Мені досі дуже складно це усвідомлювати. Навіть в поважному віці я лишаюсь сином, але вже без маминого тепла, безмежної любові і ласки...Я до цих пір відчуваю тепло і ласку її рук, які гладять мою голову, як у дитинстві, це тепло залишиться назавжди.

Також я завжди буду пам'ятати сталеву силу її духу і характеру, нескінченну любов до життя, до театру, до глядача,  до свого найулюбленішого міста Вінниці і, звичайно, до України. 

Мама присвятила себе театру сповна. Зірка її таланту на небосхилі ніколи не згасне і завжди буде найяскравіша. Вона, звичайно, залишишся жити у серцях твого глядача,  в образах своїх персонажів, в усіх наших спогадах, назавжди. 

Спочивайте з миром шановна Лідіє Олексіївно, спочивай улюблена сестричка, нескінченно молода бабуся. Спочивай мамочка, моя найрідніша людина на землі.

Півстоліття на сцені

Працівники та актори театру Садовського діляться згадками про свою неймовірну, улюблену та неперевершену Лідію Олексіївну Бєлозьорову.

Наталія Шолом, заслужена артистка України, актриса Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського:

— Двадцять років я в театрі і весь цей час працювала пліч о пліч з Лідією Олексієвною — грала її сценічних доньок. Мені пощастило вчитися в такої великої актриси, прекрасної жінки, потужної особистості з сильним характером. 

Як людина, Бєлозьорова була досить прямолінійною, за що дехто недолюблював. Але вона була правдивою та щирою, як в житті, так і на сцені. Не терпіла випадкових людей в театрі, оскільки сама віддала все своє життя сцені.

 Не можу говорити про неї в минулому часі, в голові не вкладається, що її немає… Ми дізналися про смерть Лідії Бєлозьорової вчора перед репетицією. Пішла ціла епоха. Без неї наш театр осиротів.

Оксана Бандура, актриса та режисер Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського:

— До цих пір тяжко це збагнути....Вона була моєю першою мамою в театрі. Вистава «Поминальна молитва», Лідія Олексіївна Голда, я — її молодша донька...ще й досі пам'ятаю, як вона вмирала на сцені. Це був 1993 рік. Вдруге вона була моєю мамою у «Дім Бернарди Альби», а в третє — «У неділю рано зілля копала».  Ось і виходить,тричі моя сценічна мама...а скільки спогадів, скільки порад, скільки прожито разом...Знаю її безмежну любов до сина та онуків. Хотіла би обійняти, але...

Світлана Фицайло, керівник літературно-драматургічної частини Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського:

— Для того щоб діамант засяяв, потрібне світло. Цим світлом для Лідії Олексіївни і стала сцена, бажання служити мистецтву, служити глядачеві, щоб кожний краще зрозумів себе й світ, в якому живе. Артистка поєднувала у собі високе й земне. Створені нею образи, психологічно-глибокі, виразно-життєві, колоритні, свідчили про яскраву палітру акторських засобів, багатогранність її таланту, різноплановість, високе мистецтво перевтілення. Чаніта, Маруся Богуславка, циганка Аза, Мірандоліна, Еліза Дулітл, Кочубеїха, Мавра — на сцені, а в житті — жінка, матуся, бабуся…

Народна артистка України, майстриня сцени, улюблениця тисячі глядачів. Майже 60 років на сцені, 50 з яких служила у Вінницькому театрі. Лідія Бєлозьорова, талановита красуня з чарівним голосом, не могла не викликати захоплення глядачів, режисерів й колег по сцені. Ролі просто сипались. А вона благословляла своїх героїнь. 

Артистка театру і кіно

Народна артистка країни, володарка Ордену княгині Ольги та премії Миколи Руданського Лідія Олексіївна Бєлозьорова (Вакула) народилася 31 березня 1945 року в м. Херсон. В 1968 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.З 1964 року — акторка Херсонського музично-драматичного театру. УВ1968—1969 роках — акторка Рівненського обласного українського драматичного театру. В 1969—1972 роках — акторка Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.

З 1972 року Бєлозьорова мешкала і працювала у нашому місті, тут вийшла заміж, народила сина, служила в Вінницькому академічному музично-драматичному театру ім. М. Садовського. На сцені нашого театру зіграла понад 100 ролей. Актриса від природи мала сильний голос, що дозволяло їй професійно поєднувати акторське виконання з вокальними партіями, створювати колоритні образи в музичних спектаклях, концертах.

Також Лідія Бєлозьорова відома за ролями у знаних кінострічках:

  • 1971 — «Веселі Жабокричі» (Парася);
  • 1972 — «Пропала грамота» (дружина Василя, Відьма, Імператриця);
  • 1973 — «Дід лівого крайнього» (епізод);
  • 1975 — «Прості турботи» (Таїсія);
  • 2005 — «Повернення Мухтара-2» (сусідка Ігоря);
  • 2007 — «Повернення Мухтара-4» (Анастасія Сергіївна).

 

Читайте також:

Був парк, фонтани, алея кохання. Розповідаємо про палац Ярошинських у Тиврові

Паротяг у 20 мільйонів разів менший за макову зернину. Майстру мініатюр Маслюку 105 років

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up