«Серце краяли крики і зойки матері». В останню путь провели воїна Ігоря Наконечного

• Військовий, наш земляк, Ігор Наконечний загинув на Миколаївщині після отримання поранень, не сумісних з життями. Відважному воїну було лише 35 років.
• Вчора, 10 липня, Героя привели в останню путь. Житель трьох населених пунктів на колінах зустріли тіло, крик та плач не вмовкав. Горем сповнена вся громада.

Тростянецька селищна голова Людмила Червонецька 8 липня повідомила у Фейсбуку: «І знову сумна звістка сколихнула нашу громаду. При виконанні військової служби… від артилерійського вогню з боку російських окупантів поблизу населеного пункту Новомиколаївка Миколаївської області загинув житель села Велика Стратіївка, молодший сержант Ігор Наконечний, 1987 року народження…».

10 липня тіло Ігоря зустріли навколішки десятки сотень жителів громади, зокрема населених пунктів Оляниці, Тростянця та Демидівки.

«Він був військовим від Бога», — сказав начальник другого відділу Гайсинського РТЦК та СП підполковник Юрій Яковенко.

Народний депутат України Микола Кучер каже, що воїн  все життя поступав, як Герой, і загинув, як Герой.

— Присутні на церемонії поховання люди щиро плакали, бо Ігор був доброю людиною. Він ріс старшим в багатодітній родині Володимира Миколайовича та Валентини Германівни Наконечних, де крім нього виховувалися ще два брати та дві сестри, — зазначають Тростянецькій селишній територіальній громаді. — Мав підтримку від дружини Алли. У 2014-му році був мобілізований і воював на Донбасі. Через рік повернувся і певний період служив у органах внутрішніх справ. 25 лютого 2022 року був знову мобілізований і з перших днів повномасштабної війни без страху боронив рідну землю.

— У Тростянці, разом з матір'ю Валентиною Германівною, батьком Володимиром Миколайовичем Наконечними та дружиною Аллою Наконечними, вголос ридали і кілька сотень жінок й чоловіків. Серце краяли крики і зойки матерів, — розповідає Анатолій Савченко у фейсбук-групі Тростянецькі вісті. — Після короткої зупинки і прощання з Героєм, кортеж з його тілом вирушив у Демидівку. Там 9 березня 1987 року народився Ігор. Він був старшим серед сестер Лариси та Ірини, братів Руслана та Сергія. То ж на його долю випало й господарство вести, доки батьки на роботі, й доглядати за меншими. Кажуть односельці, що Ігор був «золотим» хлопцем: ввічливим, чемним і порядним. Тому й зустрічали його навколішки. Усе село прийшло проводжати свого героя в останню путь. Уся дорога від краю села й додому, а це більше трьох кілометрів, була встелена ромашками, лілеями й трояндами.

Ігоря з рідної домівки, до якої повернувся, щоб «попрощатися» лише на пів годинки, труну, накриту синьожовтим українським прапором, солдати несли на руках. До траурної процесії приєднувалися й приєднувалися односельці, жителі громади. Колона розтягнулася з на пів кілометра.

Біля могили відбувся траурний мітинг.

— Тіло захисника знайшло вічний спочинок на рідній демидівській землі, — продовжує Анатолій Савченко. — Віднині він став небесним янголом миру.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя! Вічна пам'ять!

 

Читайте також:

В останню путь провели 27-річного солдата, який загинув за нашу свободу

Зупинилося серце. Під час ротації помер доброволець з Калинівщини

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.