Самокати з дощок, кораблики у калюжах і цурка. Про дитинство у Вінниці 1950-х

- У своїх мемуарах вінничанин Ніл Крас розповідає про типове дитинство часів радянського союзу.
- Це були саморобні самокати, гра у цурку-балан, морозиво з запахом соломи.
- Як розважалися діти без планшетів, інтернету і навіть без уявлення про існування іншого світу — хіба що через обгортку шоколадки?
«Наше дитинство, у порівнянні з дитинством наших онуків — просто примітивне», — з іронією згадує Ніл Крас.
Опрацювали чергову главу його мемуарів «Моя Вінниця», в якій вінницький лікар Соломон Вайнштейн, згадує життя у повоєнному СРСР.
Найяскравіші враження дитинства
У ті часи — кінець 40-х, початок 50-х — світ дітей обмежувався двором, річкою, вулицею і максимум — міським табором. Ніхто не мріяв про поїздки за кордон, бо кордон був «під замком», іноземні мови вчили хіба що філологи, а замість відеоігор — була «лянга» і кораблики по весняних калюжах.
Одна з найяскравіших ігор того часу — запуск саморобного кораблика з дощечки або кори з маленьким парусом.
«Із захопленням ми проводжали кораблик по течії весняної води, допомагаючи йому подолати перешкоди зі сміття. Це було одне з найяскравіших вражень дитинства», — пише Крас.
Діти вигадували самі ігри та інструменти до них. Наприклад, для гри в лянгу — свинцеву шайбу — плавили акумуляторні пластини просто у дворі. Пристрій кріпився до шматка овечої шкури, і з ним потрібно було підбивати її ногою в повітрі якомога довше.
«Мама лякала: отримаєш грижу! І мала рацію — через 60 років таки отримав пахову грижу. Бо грав тільки правою ногою — лівою не виходило», — іронізує автор.
Популярні дитячі ігри
Серед інших забав — гра в цурки-балани, яка вимагала палки, уяви та точного ока.
«Паличку (цукру) ставили на камінчик, який ставили у колі діаметром один метр. Били по ній палкою (баланом) із наміром вибити її якомога далі з кола, — пояснює правила гри Ніл Крас. — Або ж у центрі кола виколупували ямку, на край якої ставили цукру. Підчіплювати її баланом, підкидали уверх та потім у повітрі сильно били її баланом (часто промахувалися). А суперник знаходив цурку та кидав її в бік кола. Як цурка не долітала, то її можна було знову підкинути та відбити далі. Якщо ж вдалося закинути цурку в коло, то сторони мінялися і гра починалася з початку».
Звісно була і класика дитячих розваг: хованки, класики (тільки для дівчат), «козел» (стрибки через однокласника).
«Ще грали у монетки. Вдаряючи ними о цегляну стінку так, щоб монетки лягли якомога ближче до інших монеток, що вже були на землі. У якості битка використовували царські круглі мідяки або срібні радянські гроші 20-х років, — згадує Ніл Крас. — У кого важких монет не було, той виготовляв битки самостійно: розплавляли на багатті свинець, який потім відливали у жерстяну круглу коробку з-під вазеліну».
Про справжні мрії дитинства
Мрією тогочасних дітей було отримати на День народження від батьків самокат.
Але придбати його було нереально, тож майстрували з дощок, підшипників і пожежних шлангів, згадує автор мемуарів.
«Проїхатися на такому — все одно що сьогодні отримати перші права. А ще катались на ковзанах-снігурочках, прив’язаних до валянків мотузками. В кого були «гаґи» — гоночні коньки з довгими лезами — той вважався крутим», — пише Крас.
Замість жуйок в дітей була смола або жмих (залишки від виробництва олії). Вершиною насолоди було морозиво.
— Його продавали не в пачках, а готували на очах: вафля, тискач-поршень, металеве барильце з крижаною сумішшю (іноді з соломою та, здавалося, навіть гноєм) — і в руках дитини опинялася вершкова мрія, яка танула на очах, — пише автор мемуарів.
Ще радянські діти часто збирали металобрухт. Старі каструлі, мотки дротів, деталі від німецьких касок і половини згорілих автівок — усе тягнули до школи. Це було змагання. Кожен клас хотів зібрати більше. Батьки допомагали — і транспортом, і старим залізом із заводу, пише Ніл Крас.
І ще були факельні ходи. Їх робили самі — з гілок, бляшанок і ганчір’я, просоченого гасом.
«Горіло довго, смерділо ще довше. Але ми йшли — за мир, за Китай, проти НАТО», — пригадує автор.
Це дитинство — не схоже на сучасне. Без інтернету, але з добрим уявленням про винахідливість. У кожній цурці, у кожному кораблику, в кожному рваному самокаті — була ціла епоха.
Читайте також:
Тільки громадський транспорт? Для Соборної готують проєкт за 278 тисяч євро
Які зарплати та чим володіють вінницькі чиновники? Аналіз декларацій
Мерія Вінниці купує аж 234 принтери. Навіщо їм стільки?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Борис Кост
Крута штука, я б сказав, "громихаючий" транспортний засіб, маленьке задоволення.
Їхати ним було краще по асфальтовому або бетонному тротуарі. Саме така доріжка і була біля будинку де я жив у той час.
А ще було добре рухатись з гірки, - на дорогу "ніззя" ніяк.
Місцевий
Жора
Вторая свалка была на Хуторе Шевченко , это была мега супер свалка, Причина одна это была свалка цвет-метала. Она так и называлась свалка цветмет. Туда привозили хлам из авиазавода... Разных радиодеталей было валом..... Вообщем супер.... Ну и не забываем что в те годы работали заводы Маяк, Терминал и др. И каждый кто шел домой то тащил в карманах радиодетали.... Раньше молодежь играла в футбол на стадионах школьных, сейчас все стадионы оградили проволкой. Пример школа на ул. Нансена, 23 школа , 33 школа... Дети занимались в секциях авиамоделирования, и других. Сейчас школьники все сидят в интеренте и играют в игры на телефонах..... И поэтому в школах много дебилов , 20 мин про одного написала , там как учитель дал ему по чайнику....
Natalka Melnyk