«Поранені кричать не так від болю, як від травматичного шоку» — лікар повернувся з фронту

Найскладніші ампутації доручали нашому земляку Юрію Кацаю у 59-му мобільному шпиталі

• Поранених з поля бою доставляють у режимі 24/7.
• Їх приймають військові медики. Чують крики, благання врятувати руку, чи ногу. У багатьох від вибухів пошкоджені барабанні перетинки.
• І це далеко не всі реалії війни, які бачив на власні очі один з наших лікарів. З ним спілкувався журналіст «20 хвилин».

Юрій Кацай нині на ротації. Його направили в один з військових шпиталів. «До особливого розпорядження» — повідомили йому. Що це таке, він уже знає. Це означає, що у шпиталі буде доти, доки знову не відправлять на фронт. У нього це вже не вперше. У 2015-2016 роках рятував бійців під час АТО. Тоді надали можливість повернутися до роботи  у своїй цивільній лікарні. З початком великої війни знову вручили повістку. Тепер про свій медичний заклад може тільки згадувати.

Він працював у Калинівській центральній районній лікарні.

Його спеціалізація — ортопед-травматолог. Запитую, чи застосовував у польовому шпиталі методики, які використовував в умовах цивільної лікарні. Одразу почув у відповідь:

— Ні, там все по-іншому.

Травматична епідемія з багатьма ампутаціями

Лікар Кацай пам’ятає той день, коли отримав повістку. Було це 10 березня 2022 року. А вже через три дні він був у Лисичанську Луганської області, де на той час розташовувався 59-й мобільний шпиталь. До речі, це перший медичний підрозділ, який розгорнули вінничани у 2014 році на фронті. Наші земляки першими виконали хірургічні операції в польових умовах. До того часу за межами стаціонару ніколи не оперували пацієнтів.  

Якщо точніше, оперували, тільки пацієнти були незвичні. Пригадую розповідь полковника медичної служби Сергія Петрука, це він розгортав перший мобільний шпиталь під №59 у 2014 році.

— У польових умовах військові лікарі оперували тільки на… свинях, — говорив тоді Сергій Петрук. — Такими були їхні тренування під час навчань.

Лікар Кацай сам попросився у 59-й шпиталь після отримання повістки у березні 2022 року. Чому? Бо вже служив у цьому підрозділі у 2015-2016 роках під час АТО. У колективі його знають, він теж знайомий з багатьма. Це важливо в роботі. Прошу його порівняти два періоди війни: під час АТО/ООС і тепер.

— Це не йде в жодне порівняння, — без роздумів  відповідає співрозмовник. — Тоді не було таких важких травм і такої великої кількості поранених, як нині. Нині я побачив  суцільну травматичну епідемію. Це м’ясорубка, яка відриває руки і ноги. В АТО не було стільки ампутацій, як нині. Одного разу до мене доставили пораненого, якому відбило ноги і одну руку. Чи вижив він? На моєму етапі так, він був живий. Не літало раніше стільки дронів, як бачимо нині.  З неба падає на голови навіть саморобне залізяччя.

Кожен день — в операційній!

У Лисичанську, куди він прибув 13 березня, 59-й шпиталь перебував до того часу, поки це було можливо. Місто постійно обстрілювали. Інколи доводилося працювати в умовах, коли не було води, електрики. Надавали допомогу не тільки військовим. Приходили цивільні. Бо з місцевої лікарні виїхали майже всі медики. Одні перебралися у безпечні райони нашої держави, інші — в росію. Дехто з тих, хто залишилися, чекав приходу окупантів. Це в них було, як кажуть, написано на чолі. На наших військових, в тому числі медиків, дивилися з-під лоба.

Шпиталь довелося евакуювати, коли рашисти стояли на підступах до міста.   Декого з поранених довелося  переправляти на інший берег Сіверського Донця на підручних засобах. Медики переїхали до Краматорська, далі було Добропілля, Слов’янськ.

У мобільному шпиталі лікар Кацай займався переважно травматологічною ротою. Важкі ампутації доручали переважно йому. Така операція складна ще й у моральному плані. Коли боєць благає, якщо не словами, то поглядом очей, врятувати йому руку, чи ногу, а зробити це неможливо…

Кожен день — в операційній! Запитую, де брали сили? Їх додавало просте спілкування з родиною. Почув голос доньки й сина — мимоволі на обличчі з’явилася усмішка. Два рази давали відпустку: влітку 2022 року мав п’ять днів, восени — десять.

«Тату, а ти стріляв?»

У мого співрозмовника з дружиною двоє дітей: донечка старша, син молодший. Син народився у той рік, коли тата призвали на службу в АТО. Два роки хлопчик підростав без тата. Нині йому вісім. Якось під час відпустки син  довгим поглядом подивився на нього, а тоді запитав: «Тату, а ти стріляв на війні?».

Батько відповів правду: «Ні, не стріляв, бо у мене інша зброя, рятую людей скальпелем».

Він погладив сина по голівоньці, пригорнув до себе, мимоволі згадав іншого хлопчика. Було це у тому ж Лисичанську. Після одного з чергових обстрілів росіянами міста постраждали місцеві жителі. Серед них — семирічна дитина. У місцевій цивільній лікарні не було кому надавати допомогу. Малого привезли до військових у мобільний шпиталь.

Одразу стало зрозуміло, що без операції не обійтися. Оперував хлопчика наш земляк Юрій Кацай.

— У дитини були множинні поранення кінцівок, — пригадує він той випадок. — Зазнав їх внаслідок мінно-вибухової травми. Але ми врятували його. Зробили все від нас залежне, аби дитина залишилася жива.

За такий вчинок Кацая нагородили відзнакою «За захист Луганщини». Отримав її з рук тодішнього начальника військової адміністрації Луганської області Сергія Гайдая. Окрім того, лікар має ще дві нагороди: відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною» і нагрудний знак «За збережене життя», яким нагородив Головнокомандувач ЗСУ за порятунок життя військовослужбовців.

Медики у них на прицілі

Співрозмовник розповів про те, що одним з пріоритетів окупантів  є… убивство медиків. Нелюди! Варвари! Як після такого можна назвати росіян?

— Бойові медики у росіян на постійному прицілі, це правда, — розповідає Юрій Кацай. — Тому ми не носимо медичні шеврони, інші знаки, які б нас виділяли серед інших військових.

Як пояснив співрозмовник, рашисти вважають, що коли вони вб’ють одного медика, то тим само «відмінусують» ще 10-15 наших військових. Логіка проста: пораненим нікому буде надати допомогу і вони помруть.

У перший день війни рятував поранених

Вранці 24 лютого 2022 року, коли росіяни пішли на нас війною, ворожі ракети завдали ударів по Калинівці. Було травмовано десятки людей. У місцеву лікарню почали доставляти поранених. Кожен мав травми різного ступеню тяжкості. У декого вони були складні.

Юрій Кацай перебував серед тих, хто надавав першу допомогу. До його порад дослухалися, адже мав бойовий досвід, який здобув в АТО.

Він організував сортування поранених, цей метод використовують військові медики.

За його словами, важких поранених прооперували, іншим надали необхідну допомогу і призначили лікування. Важливо, що тоді ніхто не помер, згадує співрозмовник.  

Чекають повернення

У Калинівській лікарні Юрій Кацай разом з колегами першим в області серед районних лікарів запровадив артроскопічні операції. Простіше кажучи, став лікувати суглоби з допомогою апарата артроскопа. Як пояснює співрозмовник, це малоінвазивна методика. Замість розрізу у суглоб проникають через прокол. Такі операції він виконував  при пошкодженні меніска, суглобного хряща, хрестоподібних зв'язок суглоба, артрозах. 

Артроскопію називають золотим стандартом при лікуванні патологій. Після таких операцій пацієнт не затримується в лікарні. Декого виписували уже на другий, чи третій день. Тоді як при традиційних оперативних втручаннях працездатність хворого відновлювалася через півтора – два місяці.

До нього записувалися в чергу на огляд, чи операцію. Його дотепер запитують: «Коли повернетеся, лікарю?»

— Як тільки ворога переможемо, — відповідає Кацай.
 

Читайте також:

«На таку суму не сподівався!». Злата Огневич підтримала акцію воїна з Калинівки «Зігрій солдата-земляка»

Додому «на щиті» повертається Сергій Ліварчук з Бруслинівки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.