Понад пів року не можуть вручити мамі орден за сина — захисника з «Азовсталі»

Сім місяців мати розшукувала тіло сина, сподіваючись, що він живий, приблизно стільки ж часу минуло відтоді, як його нагородили орденом, але нагороду дотепер не вручили

• Сім місяців мама бійця полку «Азов» Романа Колмикова сподівалася, що син живий.
• Стільки часу їздила по моргах, оглядала тіла. На жаль, дива не сталося.
• Майже стільки часу минуло від того, як сина нагородили орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• Нагороду дотепер не вручили.

Про Романа Колмикова редакції 20minut./RIA написали його друзі. З сумом розповіли, що мужньому захиснику «Азовсталі» у рідній Вінниці не віддали належні почесті. На словах всі пишаються подвигом «азовців», а на ділі… Повідомили також, що орден «За мужність» III ступеня, яким Роман нагороджений посмертно 25 березня, дотепер не вручили його матері.

Журналіст RIA розмовляв з мамою відважного «азовця» Вікторією Колмиковою. Розповідь жінки зі сльозами на очах неабияк вразила спогадами про патріотизм сина.

—Мамо, ти маєш пишатися тим, що я йду захищати нашу країну від ворогів, — говорив їй Роман. — Для мене честь  приєднатися до Героїв.

І це він говорив у 18 років! Як було мамі чути такі слова…

Через два роки після того вона розшукала тіло сина в рефрижераторі серед інших загиблих.

У другому класі на виховній годині розповідав про Гітлера і Сталіна

Роман Колмиков навчався у нашому технічному університеті. Коли його запитали, чого він, здібний студент, переводиться на заочну форму, Роман коротко відповів: «Йду воювати».

Мама каже, що син мріяв служити у полку «Азов». Готував себе до цього фізично і морально.

—Якось повертаюся додому, на вулиці завірюха, холодно, дивлюся здалеку хтось у футболці на брусах віджимається, — згадує пані Вікторія. — Підходжу ближче, упізнаю сина. Він усміхається. Каже: «Ти ж знаєш, що я ще й в ополонці купаюся».

Роман з дитинства захоплювався історією. А ще — військовою наукою. Бувало, розкладав тактичні схеми відомих військових баталій, аби краще зрозуміти, як далася та чи інша перемога. Щось мудрував над ними.

Навчався у 32-й школі. До речі, разом зі ще одним майбутнім захисником Маріуполя —  «азовцем» Назаром Грицевичем. Недавно його звільнили з російського полону. Тільки Назар молодший на два роки від Романа. На похороні Назар читав молитву бійця полку "Азов".

Мати згадує, як у другому класі син протягом години розповідав дітям про диктаторів Гітлера і Сталіна. Про це їй сказала тоді вчителька. Щоправда, було це не на уроці,а під час позакласної години. Пригадала також, скільки разів він вдома говорив їм про цікаві історичні події. Бувало, копають картоплю на городі, а Рома давай ділитися тим, що прочитав про масонів, тамплієрів…

Одного разу обізнаність сина обернулася для матері неприємністю. Дирекція школи дорікнула їй у неналежному вихованні. Коли запитала, у чому саме син провинився, їй відповіли, що Роман постійно сперечається з учителями історії.

Після його загибелі дехто з учителів телефонував матері Героя. Вибачався за те, що не розгледіли тоді в дитині справжнього патріота.

Сім місяців сподівалася, що син живий

Протягом двох місяців Роман Колмиков проходив підготовку і випробування перед тим, як став бійцем полку «Азов». Говорив мамі, що не всі, хто хотів служити у цьому підрозділі, витримали іспити.

Він підписав контракт на три роки.

У вівторок 15 березня 2022 року мама останній раз чула голос сина. Він, як завжди, заспокоював її, казав, що в нього все добре, просив не хвилюватися. Потім тиждень не було дзвінків. Його телефон теж не відповідав.

Що Роман загинув, мати дізналася із соціальних мереж. 25 березня з’явився указ про нагородження військових, серед яких значилося прізвище Романа Колмикова.

Жінка не хотіла вірити в загибель дитини. Адже її про це не повідомили. Сподівалася, що сталася помилка, що, можливо, він у полоні.

Журналіст розмовляв з пані Вікторією 16 жовтня. На той час у неї ще не було на руках свідоцтва про смерть.

Каже, виникла плутанина з датою загибелі сина. У військовій частині дізналася, що він загинув 16 березня, цим числом його зняли з обліку. Була ще одна дата  — 14 березня. «Але ж я 15 числа розмовляла з Романом», — говорила жінка військовим.

Ніхто їй не міг сказати, де тіло дитини. Саме цей факт давав надію, що, можливо, Роман живий.

—Сім місяців сподівалася, що син живий, — говорить пані Вікторія. — Саме стільки часу їздила по моргах, оглядала вбитих. Романа серед них не знаходила.

Одного разу побачила по телевізору сюжет, де були люди біля рефрижератора з тілами убитих, назвали номер телефону слідчої. Пані Вікторія надіслали слідчій фото із зображенням тату Романа.

У вересні вона їздила на упізнання. Було це у Бучі під Києвом. Саме там знаходився рефрижератор з тілами. Потім відбувалася процедура  встановлення ДНК.

Згорьована жінка говорить, що вона сама знайшла свою дитину.

Поховали  янгола з «Азовсталі», так назвали «азовців», 14 жовтня. Побратими привезли хрест. На ньому стоїть дата смерті — 14 березня. Нагадаємо, 15 березня мама розмовляла з сином по телефону.

Загинув у вуличному бою

Боєць полку «Азов» з позивним Яр так написав мамі про Романа:

—Я дуже добре знав вашого сина, нестримного справжнього воїна, який постійно рвався у бій. З великим сумом повідомляю, що Ваш синочок загинув, він був справжнім воїном, другом, побратимом, гарною людиною

Я пишаюся, що особисто знав його.

Схиляю перед Вами голову, не кожна мама може виховати такого сина.

Він завжди буде у моєму серці. Тримайтеся. З великою повагою до Вас — Яр.

Пані Вікторія розмовляла з цим бійцем по телефону. Він розповів, що Роман загинув під час вуличного бою. Снайпер влучив під бронежилет.

Розмова тривала не довго. Нині про цього бійця вона не знаходить інформації.

Пришли мені в Маріуполь «Кобзар» Шевченка

Маму і молодшу сестричку Роман називав красунями. Пані Вікторія каже, що син  готував її до того, що може загинути. Повторював, що для нього це честь бути поруч з Героями.

Коли рідні полеглих «азовців» організовували у Києві на Софійській площі виставку портретів янголів «Азовсталі», попросили Вікторію надати матеріали про сина.

—Як же я це зроблю, коли ще не поховала Романа, — відповідала вона.

Все-таки надіслала фотографію. На ній Роман такий, яким був у житті —високим, красивим, з щирим поглядом очей. Додала до фото слова, які чула від сина: «Для мене честь брати участь в історії України. Для мене честь приєднатися до Героїв України».

Їх написали на стенді під фотографією Романа.

Співрозмовниця згадує ще один епізод. Ще до великої війни під час розмови з сином по телефону вона запитала, що йому прислати у Маріуполь.

—Пришли мені, мамо, «Кобзар» Шевченка, — почула у відповідь.

Вічна пам'ять і Вічна слава таким відданим патріотам, захисникам своєї країни, яким був Роман Колмиков.

Щирі співчуття рідним, побратимам, друзям бойового «азовця».

Читайте також:

«Це не пісня — це крик душі». Як KOZAK SYSTEM у Шаргороді написав «Азов Сталь» та зняв кліп

Меморіал Слави на Європейській площі почали демонтувати. Чи відомо, що там буде?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.