«Подивіться, всі ж скучили за таким»: як проходила шоста «Закрутка по-вінницьки»

Михайло КУРДЮКОВ

У Вінниці офіційно закрили велосезон. Востаннє покрутити педалі зібралися майже триста велосипедистів з різних куточків країни.
Розповідаємо, що там робили нацгвардійці і конвертоплани сил НАТО, як через карантин змінився формат проведення заходу і до чого тут дерев’яні ложки.

Над водоймами ще стояв ранковий серпанок, коли до аеропорту «Вінниця» почали стягуватися автомобілі. Спочатку це було кілька машин, потім з’явилися перші люди на велосипедах і прибула патрульна поліція. А вже близько восьмої ранку навколо летовища якісь люди в усі сторони тягали подовжувачі, стільниці, упаковки з водою та чимало інших речей.

Прикордонники, що сиділи в одному з приміщень повідомили, що залу аеропорту відкриють лише о дев’ятій, тож доти ранкової кави дістати мені не вдасться. Робити було особливо нічого, тому спостерігав за всім, що відбувалося навколо.

Повз туди-назад в кепці з написом «святий матрац» ходив організатор усього цього дійства Олександр Царевський. В одній руці він тримав телефон і комусь щось швидко в нього говорив, в іншій була рація, крім того, час від часу він роздавав вказівки людям, які його оточували: «Ні, воно має стояти не тут. Це потрібно ставити лівіше», «Саня, ти зараз на арку підеш», «Паркуйся там»…

Відео дня

Олександр Царевський

Напередодні Царевський розповідав мені, що «Закрутці по-вінницьки», або ж «Сотці» все-таки бути. «Закрутка» — це 100-кілометровий велозаїзд, який організовують під завісу велосезону. Цьогорічна, шоста, «закрутка» через пандемію дещо відрізнялася від попередніх. Наприклад, замість звичних ста, протяжність маршруту становила лише 58 кілометрів, а традиційний груповий заїзд довелося переформатувати на командну гонку. Однак це не завадило майже 270 учасникам чи не з усієї країни прийняти участь у змаганні.

О пів на дев’яту на парковці перед аеропортом стояло вже кілька десятків авто, а кількість людей в цей час можна було сміливо множити на 2-3 рази. Приблизно з цього часу одному з волонтерів Максиму прийшлося навіть взятися за регулювання руху.

— Не всі знають, куди їхати. То я їм пояснюю, — говорив Максим.

Максим

З велосипедами було простіше. Їх паркували перед сходами, після сходів і навіть на них самих. Андрій, наприклад, поставив свій МТБ біля парапету і тепер чекав, коли вже почнеться реєстрація на марафон. Каже, що планував цьогоріч їхати «сотку», але через карантин немає накату, тому від задуму довелося відмовитися. На «закрутці» вирішив бути волонтером, допомагати організаторам.

— Взагалі ми катаємося разом із дівчиною, але зараз вона вдома, спить, — усміхається хлопець. Замість дівчини з Андрієм прийшла мама. Каже, що синове захоплення велосипедом схвалює повністю і за можливістю завжди приходить його підтримати.

Андрій з мамою

Близько 8.40 на парковку заїхало три автобуси нацгвардійців. Вишикувавшись в один ряд, військовослужбовці і патрульні отримували від керівництва рознарядки щодо дій під час проведення велозаходу. Прийнявши настанови, кожному військовому роздали по пляшці води і пачці печива та розвезли на точки на маршруті. До кінця заходу кожен з них буде допомагати регулювати рух, аби вберегти учасників від небезпеки.

Поліція на «Закрутці»

Приблизно за сто метрів від приміщення аеропорту кілька волонтерів встановлювали арку, що в неї велосипедисти будуть фінішувати. Поки її розкладали і накачували електронасосами, на дорозі вишикувалась черга з автомобілів і велосипедистів, які не мали можливості проїхати.

— А воно масивне, — натягуючи одну з мотузок виявив волонтер.

— Я ж кажу. Головне, щоб його гелієм не качали. Бо ми зараз з тобою полетимо, — відповів його товариш і обидва почали сміятися.

Облаштування арки

На годиннику 9.00, на термометрі +9, а людей вже близько 150. Біля центрального входу до приміщення аеропорту відкрили точку реєстрації учасників, що спровокувало велику чергу і невелику штовханину.

— Розійдіться трішки. Має бути соціальна дистанція, — говорять організатори, однак на їхні зауваження, звісно, мало хто реагує.

Реєстрація учасників

До летовища приїжджає «карета швидкої», майже одночасно з ними, з іншого боку з’являються працівники «Червоного хреста». Один з присутніх велосипедистів радіє їхньому приходу, жартома називаючи «червоними шапочками».

Працівники «Червоного хреста»

— Ні, ще не реєструвався. Чесно кажучи, не знаю навіть, чи буду брати сьогодні участь, але вважаю, що організовувати цей захід однозначно було варто. Подивіться, всі ж скучили за таким, — говорить 56-річний Валентин. — Якщо сьогодні все-таки поїду, то це буде моя третя «сотка».

Валентин

На автопарковці людей хоч і менше, ніж біля намету реєстрації, але життя тут вирує. Десятки учасників збирають свої велосипеди, клеять номерки на одяг, щось активно обговорюють, або просто бавляться зі своїми дітьми, яких, до слова, на заході було з десяток.

— О, НАТОвці літають, оберігають нас. Все як має бути, — говорить Царевський, коли з летовища в небо здіймається конвертоплан сил НАТО. Після цього до мікрофону запрошують кількох представників партнерів та оргкомітету, які пояснюють правила і просять перші команди готуватися до старту

На учасників очікував маршрут через села Сокиринці, Хижинці, Парпурівці, Майдан Чапельський та Вінницькі Хутори. Його загальна протяжність становила 58 кілометрів: два кола по 25 кілометрів і восьми кілометровий заїзд на фінішну смугу.

Разом з учасниками на трасу виїхали автомобілі технічної підтримки і машини з суддями. В одну з них сів і я. Юрій, суддя змагань, що з ним ми їхали в одній машині, розповів про кілька правил, за порушеннями яких він і має слідкувати.

— Ну, наприклад, велосипедисти не можуть їхати надто близько до будь-якої з машин, в «мішку». Або ж, якщо команда, яка стартувала пізніше наздоганяє тих, хто виїхав раніше, то перші мають відстати на 25 метрів. У такому випадку суддя висовується з вікна і говорить, хто має відстати, — пояснює Юрій. За весь маршрут він лише один раз зафіксував таке порушення. Однак при цьому і справді висунувся у вікно і пояснював учасникам, що їм варто робити.

Юрій, суддя змагань

Вздовж всієї траси на кожному повороті стояли волонтери, вказуючи правильний напрямок руху. А на кожному перехресті чергували поліцейські або нацгвардійці, які, за необхідністю, зупиняли рух транспорту, який потенційно міг становити небезпеку для учасників заїзду.

Нацгвардієць

Також на маршруті можна було зустріти медиків і людей, які фіксували результати команд, що проїжджали повз. Одними з таких були і Наталя з Нілою, чий пост був неподалік заходу на друге коло і вихід на фінішну пряму.

Волонтерки Наталя та Ніла

— Спочатку стартували «шосери», потім вже МТБшники, — говорить Юрій, проводжаючи поглядом чергову колону велосипедистів. — Якщо б першими пішли МТБшники, то «шосери» могли би їх наздогнати. Вони би почали плутатися між собою, а це небезпечна і нікому не потрібна річ. Тому у них своя категорія.

Волонтери розповіли, що на одній з ділянок ледь не сталася аварія. Водійка на легковику не побачила колону, що рухалися їй назустріч і почала різко повертати. Через це під колеса її авто дивом не потрапили троє велосипедистів, які вчасно зреагували і вирулили. Про спокійну зміну розказали і працівники «швидкої». До них зверталися лише з саднами.

Близько 15.00 пройшла церемонія нагородження переможців. За перше, друге і третє місця учасники отримали медалі, за четверте — сувенірну дерев’яну ложку на пам’ять. Напис на ній свідчив: «Закрутка по-вінницьки. Соточка-2020».