Пляшка проса у музеї. Історія зерна, схованого і загубленого у голодному 1932 році

Пляшка проса у музеї. Історія зерна, схованого і загубленого у голодному 1932 році
Сховану у 1932 році пляшку із зерном знайшли випадково у Великих Крушлинцях тільки через 80 років. Фото: Віктор Скрипник.
  • Сьогодні, 26 листопада, День пам’яті жертв Голодоморів в Україні — 90 років сталінський режим розпочав знищення українців голодом.
  • В обласному краєзнавчому музеї зберігається пляшка проса з голодного 1932-го.
  • Хто і як її знайшов?

Про закопану пляшку зерна у родині Сорок з села Великі Крушлинці знали всі. Про це розповідав при житті дідусь. Він особисто закопав її у 1932-му році. Сховав під вільхою, що росла в кінці городу. Мав надію навесні посіяти зерна. На жаль, знайти сховане зерно не вдалося. Не раз після того чоловік картав себе за неуважність.

Десять років тому стару вільху зрізали і стали викорчовувати корінь. При цьому була присутня 70-річна Марія Сорока. Її син Роман, якому на той час було 35 років, мало не розбив пляшку під час викорчовування кореня. Каже, в останній момент перед тим, як вчергове вдарити топором, побачив пляшку. Посудина лежала днищем догори. Через скло виднілися зерна проса. Вони почорніли тільки в горловині, далі були чистенькі, ніби щойно насипані.

Про знайдену в селі пляшку проса з голодного 1932-го журналісту повідомила тоді місцева жителька Великих Крушлинець Ірин Гаврилюк.

Відео дня

Приїхавши в село, спілкувалися з власниками знахідки. Пані Марія Сорока назвала знайдені зернини дорожчими за золото.

Всі четверо дітей Марії Сороки знали, що сталося у їхній родині під час Голодомору 1932-1933 років.

—Мамина сестра Юстя  мала троє малих дітей, дівчинку і двох  хлопчиків, — розповідала тоді пані Марія. — У той  голодний рік всі троє діток спухли з голоду.  Коли згадую, як про це розповідали мама і дідусь, то уявляю лавку, на якій вони лежать. Тато цих діток приніс пару гнилих картоплин, зварили з них посьорбку. А мама голосить, нічого це дітям не допоможе, бачиш, вони вже на небі, краще сам з’їж, бо скоро так само зляжеш. Дядько не послухався її, віддав дітям все до краплини.  Але їм те не допомогло. Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я  разом з нею втирала сльози.

—У моєї мами в той рік теж вимели з хати все всі під чисту, — згадувала Марія Сорока. —  По хатах ходили бригади і забирали все до останньої зернини. Мама казала навіть склянку квасоль відібрали, знайшли і висипали собі в торби зерно, яке сховала у глечиках.  А дідові якось вдалося приховати трохи зерна. Та він знав, що будуть ходити і шукати ще не раз. Вирішив зробити надійнішу схованку. Насипав проса у пляшку і закопав її під деревом в кінці городу. Але навесні, коли настав час сіяти, знайти її не зміг. Не знаю, чому так сталося,  дід картав себе до самої смерті, що не зробив надійної мітки на дереві.

Не обминув Голодомор ще одну родину з Великих Крушлинець Гаврлилюків. Про це розповів тоді 70-річний Микола Гаврилюк. За його словами, з фронтів Другої світової війни у їхнє село не повернулися 170 жителів, а за один голодний рік 1932-го тут померли 770 односельчан.

— Мама розповідала такі жахливі речі, що дотепер мороз по шкірі, коли згадую про почуте, — згадував Микола Гаврилюк. — Дядько Іван Галунко наловив горобців, засмажив їх у казані і дав одного мамі. Доки жила, згадувала про це. У селі не було собак. Коли якийсь з’являвся, хто міг ходити, переслідував його доти, доки не наздоганяв, а тоді розпорював живота. Коли йшов дим з комина, бригади активістів приходили і перевіряли, чи не готує щось хазяїн з їди. Людям порозбивали жорна. Щоб не могли змолоти борошна навіть якщо комусь вдасться сховати жменю зерна.

Під час спілкування зі старожилами Великих Крушлинець почули ще одну страшну згадку. Мертвих людей які лежали на вулицях, забирали на підводу і звозили до однієї ями. Якось підібрали ледве живого чоловіка. Він стогнав, щоб не кидали в  яму, бо він живий. Був настільки знесилений, що не міг піднятися.

Зерно проса зберігається найдовше у порівнянні із зерном інших насінницьких культур. Так пояснюють фахівці-агрономи.  Випадки з практики підтверджують їхні слова.

На початку 60-х в одному з сіл цього ж Вінницького району під час будівництва веранди, будівельники розкопали яму. Господар будинку не знав про її існування. У ній, як з’ясувалося, зберігалося зерно проса. Ніхто не сумнівається, що схованка теж належить до років голодомору. У той час це була суворо заборонена тема. Тільки за розмови про голод можна було опинитися за гратами.

—Коли те зерно посіяли, то воно дало гарні сходи, — каже Микола Гаврилюк. Співрозмовник каже, що знає і село, де це сталося, і тих людей, на обійсті яких знайшли залишки зерна з голодного 32-го.

Пляшку із зерном проса, знайдену на городі Марії Сороки, передали до обласного краєзнавчого музею. Знахідка є ще одним доказом вбивства українців найбільш жорстоким методом — голодом.

Читайте також:

«Кожного ранку просить каву». Секрети довгожительки з Хмільника, якій 104 роки

Про Голодомор 1932-1933рр: вінничан запрошують на проєкт «МАРІЯ» канадської художниці українського походження Лесі Марущак

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (1)
  • Даруся Рг

    А дівчатам на фото чомусь весело.😓

keyboard_arrow_up