Орден за батька отримав маленький синочок. Називаємо імена ще десятьох полеглих прикордонників
- На Меморіалі пам’яті у Могилів-Подільському прикордонному загоні з’явилося ще 10 нових прізвищ — від полковника до сержанта.
- Називаємо їх поіменно, розповідаємо про полковника «Сталевого кордону» і двох земляків-сержантів.
- Який орден за батька отримав його маленький синочок?
Територія Могилів-Подільського прикордонного загону прилягає до самого Дністра. Щоранку тут чути як лине дзвін. Так вартові кордону нагадують про побратимів, які не повернулися з війни. На спомин про них у 2016 році тут встановили Меморіал пам’яті. На ньому в камені вибиті прізвища полеглих, а також їхні портрети.
На превеликий жаль, загиблих на війні прикордонників стає більше. Нещодавно на території загону урочисто відкрили ще одну стіну Пам’яті. На ній десять прізвищ і стільки ж портретів.
Запам’ятайте ці імена, розкажіть про них іншим, а найперше — дітям, аби вони пізніше, коли виростуть, передали цю пам’ять майбутнім поколінням. Це так важливо — пам’ятати тих, хто визволяв рідну землю від ворогів.
Серед десяти полеглих — прикордонники різного віку і військових звань: полковник Віталій Фустій, головний сержант Іван Бриндак, штаб-сержант Володимир Науменко, сержант Ярослав Колісник, сержант Віталій Дмитренко, сержант Олександр Романюк, старший сержант Сергій Бешкарьов, старший сержант Олександр Чернута, сержант Мирослав Бодян та сержант Вадим Вжещ.
Історія полковника зі «Сталевого кордону»
Рік минув відтоді, як загинув боєць бригади «Сталевий кордон» підполковник Віталій Фустій. На час загибелі, 9 вересня 2024-го, йому було 45 років. Життя військового обірвалося під час виконання бойового завдання: ворог застосував обстріли з авіації. Посмертно Фустію присвоїли чергове звання — полковник.
З перших днів повномасштабного вторгнення Віталій став на захист рідної землі у складі Могилів-Подільського прикордонного загону. У комендатурі швидкого реагування він виконував завдання на Чернігівщині та Донеччині, завжди залишався там, де найважче. Згодом приєднався до бригади «Сталевий Кордон», очолив один з бойових підрозділів.
Як повідомили у Могилів-Подільському прикордонному загоні, понад два десятиліття Віталій присвятив службі у Державній прикордонній службі. З 1999-го боронив західні, південні й східні рубежі держави. Його бойовий шлях розпочався ще у 2015-му на Донеччині, коли разом із побратимами став на захист України від російських окупантів. За відвагу й відданість присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Для своїх підлеглих офіцер залишився прикладом вимогливого, принципового та справедливого командира. Побратими згадують його як людину, котра ніколи не відверталася від чужої біди, завжди підтримувала та надихала.
Друзі пам’ятають Віталія як веселого і товариського, людину з відкритою душею, яка завжди допомагала знайти рішення в будь-якій ситуації. Попри суворий вигляд Віталій був уважним до чужих проблем і завжди готовим допомогти. У нього було настільки чуйне і добре серце, що піклувався навіть про бездомних тварин.
Ось що розповідає про сина його мама Людмила Іванівна. Жінка говорить з сумом і болем у серці: «Кожен куточок у нашому будинку нагадує мені про сина. Сад, город, альтанка — усе це зроблено його руками, з піклуванням про мене та родину». Крім матері у Героя-прикордонника залишилися син, дружина та брат.
Прощалися з офіцером відбулося у місті Могилів-Подільський, де він жив останні роки. Поховали Віталія Фустія у рідному селі Козиряни на Буковині, звідки він родом.
Два сержанти — обидва земляки
Серед тих, чиї імена викарбувані на Меморіалі пам’яті прикордонного загону, двоє земляків: Мирослав Бодян, 1992 року народження, і Вадим Вжещ, який з'явився на світ у 1967-му. У них однакове звання — сержант. Обидва з Ямпільської громади: Мирослав з села Гонорівка, а Вадим — зі Слободи Підлісівської.
Побратими говорили про сержанта Бодяна, як про такого, що ніколи не відступав: ні у мирному житті, ні на фронті. Мирослав був звичайним сільським хлопцем, добрим, працьовитим, щирим. Служив у внутрішніх військах, у поліції, з 2014 року виконував бойові завдання в районі АТО.
Його мобілізували, невдовзі після того, як почалася велика війна. Разом з вартовими Могилів-Подільського прикордонного загону зупиняв ворога на Чернігівщині, Луганщині, Донеччині. Понад півтора року був у списках зниклих безвісти. Родина чекала, вірила, але… Страшна звістка важким каменем звалилася на серця рідних: Мирослав Бодян загинув 10 жовтня 2023 року. У нього залишилися дружина Ганна, син Ярослав, батьки.
— У Вадима золоті руки, — так говорили про Вжеща. Ще казали, що має щиру незрадливу душу. Згадували про його велику любов до рідних.
Фотограф, електрогазозварювальник, підприємець, майстер, який нікому не відмовляв у допомозі — таким був воїн-прикордонник у мирному житті. Трудився вдома, на заробітках, доглядав пасіку, будував майбутнє своїх двох донечок.
Після початку великої війни добровільно став на захист держави. Служив старшим сержантом, мінометником 24-го прикордонного загону.
Загинув 18 жовтня 2025 року в районі Покровського на Дніпропетровщині — у жорстокому бою за Україну, за Батьківщину, за своїх рідних.
Краплини сліз на пелюстках
Батькам сержанта Мирослава Бодяна — Лілії та Івану, а також його маленькому синові Ярославчику вручили орден «Хрест Героя». Його присвоїла ГО «Всеукраїнське об’єднання «Ми українці» (наказ №137/2025) за особисту мужність, самовідданість та бездоганне служіння Українському народові.
Дружина сержанта Вадима Вжеща Мирослава отримала від Державної прикордонної служби України нагрудний знак «За мужність в охороні державного кордону» (наказ ДПСУ від 28 листопада 2025 року №2440-ос).
— Мужність наших воїнів — це їхні вчинки, їхні патріотизм і життя, віддане Україні. Ми зобов’язані пам’ятати та передавати цю пам’ять наступним поколінням, — наголосив у своєму виступі присутній на заході начальник Південного регіонального управління Державної прикордонної служби генерал-майор Юрій Петрів.
Квіти вдячності героям-прикордонникам, з краплинками сліз на пелюстках, лягли до Меморіалу пам’яті. Їх поклали рідні, друзі, побратими тих, кого від нас забрала війна.
Читайте також:
«Якщо загину, пофарбуй мені ірокез»: пропозицію коханій зробив на Говерлі і пішов на війну
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
