«Нема вже з нами Сані…» Не стало «атовця», якого у Вінниці врятували волонтери

Олександра Дригу (другий праворуч) на автовокзалі у Вінниці проводжають додому його рятівники — Ярослав Пашкевич (крайній праворуч), Володимир Скосогоренко і Вадим Павлов (крайній ліворуч)

• Олександр Дрига воював у 30-й і 72-й бригадах. Зазнав важкого поранення, довго лікувався.
• Коли приїхав до Вінниці у госпіталь, у нього вкрали документи. Опинився серед безхатьків, жив у наметі на березі Бугу, його врятували волонтери.
• Він знову просився на війну. Тільки за третім разом потрапив у навчальний центр «Десна». Що сталося далі?

Олександр Дрига з Черкащини. Але саме у Вінниці він знайшов рятівників, які стали його друзями. У грудні 2019-го його зігріли, повели до лікарів, придбали квиток на дорогу, дали трохи грошей  і таким чином допомогли добратися додому на Черкащину.

Журналіст 20minut.ua вирішив зателефонувати Дризі, запитати про його нинішні справи. Після набраного номера весь час чулося «Абонент поза зоною досяжності». На інший номер взагалі не надходили виклики.

Тоді ще не знав, що Сані уже нема на білому світі.

Його родичка, пані Людмила, як тільки почула, що запитую про нього, раптово замовкла. Далі у її голосі відчувалися нотки смутку і жалю.

— Нема вже з нами Сані, — сказала вона. — Поховали на цвинтарі у нашому селі. Його могила поруч з могилами мами, тата, там же недалеко лежать дід і баба.

Раніше ми вже спілкувалися з пані Людмилою. Після того, як Дрига повернувся з Вінниці, сільський голова поселив його у будинок, в якому ніхто не проживав. У чоловіка складна доля. Батьків уже нема. Сестра зі своєю сім’єю проживає у Києві. Власного житла він не мав. Дали у тимчасове користування порожню хату.

Дрига родич чоловіка пані Людмили. Вони забрали його до себе. Співрозмовниця розповіла те, що знала про смерть Олександра Дриги.

Три рази казав: «Йду на війну»

— Коли Саня залишився без роботи, його військовий друг кликав вертатися на службу, — розповідає пані Людмила. — Ми його всіляко відговорювали. У нього ж було тяжке поранення. Куди йому знов воювати? Але ж не спиниш. Ото зібрався, стоїть дивиться, нічого не говорить Запитую: Куди це ти?». Каже: «Йду на війну».

Жінка каже, що його доля оберігала, тільки він не хотів слухати.

Два раз його завертали. Повертався і говорив, що не хочуть брати. Чому? Багато не пояснював. Він взагалі не балакучий. Один раз казав, ніби вже набрали команду і нема місця. Другий раз чула від нього, що ніби не підходить, чи то через поранення, чи через роки, хоча 42 це ще й не так багато.

Яких 42? Що я говорю? До 42-х він не дожив. У нього день народження 20 травня, він з 1979 року, а поховали його на Благовіщення, 7 квітня. Не було ще стільки йому, як я сказала.

— Я йому пояснювала, Саша, от прислухайся до своєї долі, вона тебе відвертає від твого задуму, — продовжує говорити пані Людмила. — Не хтів слухати. За третім разом його взяли. Але прослужив він не більше одного місяця.

Знайшли мертвим за межами частини

Дрига проходив підготовку у навчальному центрі «Десна», що у Чернігівській області. Взяли його туди у березні нинішнього року.  

Про смерть Олександра пані Людмила дізналася від його сестри. Їй повідомили з частини.

— Привезли його тіло у супроводі чоловіка у військовій формі, — продовжує співрозмовниця. — Я його давай розпитувати, як воно і що там сталося. Він не дуже хотів говорити. Сказав тільки, що Саню знайшли мертвим за межами частини. Ніби як він самовільно залишив і пішов десь у місто, чи  куди там. У селі одразу пішла чутка, що він дезертирував. Від кого це чула, тому одразу затуляла рота. Кажу, ти розумієш, що він три рази просився, щоб його взяли, я про це знаю, як ніхто. Як міг проситися, а потім тікати?

Приїхали також з військкомату. Але від них теж нічого не вдалося дізнатися.

За словами співрозмовниці, труна була закрита.

— Але ми все одно вночі відкрили, — говорить пані Людмила. — Боже ж мій, боже, що ми побачили. Голова вся в синцях. Щелепа зрушена з місця. Та його ж били, поки не вбили. Це все видно.

На Благовіщення, 7 квітня, у селі Худоліївка Чигиринського району, йшов рясний дощ. Він не перестав навіть після відспівування в церкві. Пані Людмила каже, що у викопаній ямі було повно води…

— Він мав добре серце, — каже, схлипуючи співрозмовниця. — Такий, що мухи не зачепить. А який акуратист! Все в нього було випрано, випрасувано, акуратно складено на поличках у шафі. Це все робив своїми руками. Не в кожної жінки такий порядок в домі, як  було у цього чоловіка. Така доля, що зробиш…

«Саня, вибач»

Вадим Павлов першим зустрів Дригу у Вінниці, коли той «бомжував» і жив на березі Бугу. Точніше, тодішній безхатько підійшов до Павлова і попросив грошей. Зав’язалася розмова. Вадим взяв їсти у сусідньому кафе. Поселив незнайомця в готель.

Ось що Павлов написав на своїй сторінці у Фейсбуці про смерть Дриги:

«Пам’ятаєте Саню, якого ми рятували разом з Владимир Скосогоренко і Ярик Пашкевич в грудні 2019-ого? Тоді його, бійця 32-ої а згодом 72-ої бригади, я зустрів на вулиці як безхатька. Але не пройшов повз. Потім зі своїми друзями підіймали його з колін…І в цьому були задіяні багато людей. Дякую всім. Тим хто допомагав у Вінниці, в Умані, в Черкасах. Коли відгукнувся його комбат Igor Tkachenko. І наче все вдалося. Але ні.

Його більше немає з нами. Його немає з квітня місяця. І мені дуже шкода, що так сталося. Шкода, що не знав про це.

Ми так і не зустрілися з Саньою після його від’їзду. Але він і я кілька разів передавали один одному вітання через знайомих. Я збирався поїхати до нього в гості. Кілька разів про це говорили з друзями. Але.. Вже зустрінемось з ним якось через роки.

Він непогана людина. І я хочу, щоб ви сьогодні згадали його добрим словом..тому що він був на війні захищаючи нас, тому що був в усьому тому пеклі там і тут. Хай там посміхається з неба як на цьому фото. Тримаючи квиток біля каси на центральному вокзалі. Можливо, він тоді отримав новий шанс. І Бог нашими руками йому допоміг. Але цього було замало.

Вибач, Саня. Що не дотиснув. Лети».

Чому опинився серед безхатьків на березі Бугу?

Олександр Дрига до війни працював у Черкасах на підприємстві «Азот». служив стрільцем у 30-й, а потім у 72-й бригадах. В АТО пішов добровольцем. За словами побратимів, просився у бойову частину. Пройшов Мирне, Троїцьке, Гранітне, воював на Світлодарській дузі.

Його поранило і контузила на Світлодарській дузі. Посікло правий бік. Втратив слух на одне вухо. Обличчя настільки заніміло, що здалося, знесло половину голови.

— Я навіть запитував  хлопців, чи є у мене половина голови, — розповідав Олександр. — Ну, зовсім не відчував її.

Він лікувався у Києві у шпиталі разом з іншими пораненими. Каже, одного дня у закладі медперсонал заворушився, забігався. Пояснили, що має приїхати Порошенко, він тоді був президентом.

— Не чекали його у нашій палаті, — згадував цей епізод Дрига. — Порошенко зайшов, хтось з тих, які були з ним, назвали моє прізвище. Порошенко підійшов до мого ліжка і вручив медаль «Захисник Вітчизни».

Олександра Дригу направили на лікування у Вінницький Військово-медичний центр. У нашому місті його пограбували. Чоловік не рішучий, сором’язливий. Коли він розповідав про це, йому говорили, давай документи, без них не можемо вірити на слово. Так він опинився у компанії безхатьків. Аж поки не зутрів чуйних людей. Вони допомогли пройти обстеження в лікарні, купили квиток на автобус, провели на автовокзал і Саня поїхав…

Нехай з Богом спочиває. Земля пухом. Царство небесне.

Читайте також:

«Телефон не відповідає». Дядько Вітя і Кремінь розшукують Зайчика. Як на війні дають позивні?

Почали розбирати будівлю аеропорту «Вінниці». Для чого і що там буде?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.