«Не вірила, що залишуся жива…» Що розповіла звільнена з полону медик морської піхоти

«Не вірила, що залишуся жива…»  Що розповіла звільнена з полону медик морської піхоти
"Підлікуюся - і знову до своїх", - каже Наталя Фіялова, а після Перемоги є ще одна мрія - подорожувати Україною.
  • Понад шість місяців Наталя Фіялова перебувала у полоні в росіян.
  • Нині вона вже вдома — у рідному місті Бар.
  • Тривога  на серці залишається — рашисти утримують у неволі її чоловіка.
  • Наталя хоче знову повернутися до своїх побратимів. Тільки спершу на неї чекає хірургічна операція… У неї є ще 

З Наталею Фіяловою розмовляли у той день, коли з полону звільнили 50 наших військових. Серед них були і захисники «Азовсталі».

—Ми з дочкою сподівалися, раптом серед них буде Саша, мій чоловік, — каже співрозмовниця. — На жаль, він не потрапив у списки.

Пізніше, 26 листопада, надійшло повідомлення про ще одне звільнення полонених —12 з них повернулися додому. Прочитав інформацію — і одразу зателефонував Наталі.

—Нема Саші серед них, — каже вона. — Чекаємо, надіємося, віримо…

Наталя потрапила до рашистів 3 квітня, її чоловіка забрали через день, тобто 5 квітня. Де він, не знали до того часу, поки дочка Вікторія не побачила на одному з російських ресурсів обличчя Олександра. Так дізналася  про полон. Наталя не мала про чоловіка жодної інформації, аж до звільнення, коли дочка розповіла, що він у полоні.

Відео дня

Мрію про подорожі Україною

Нині Наталя у Барі разом з дочкою Вікусею, як вона її називає, внуком Матвійчиком і зятем. Щоправда, зараз він поїхав у Київ на деякий час. Саме там до війни проживала молода сім’я.

У Барі живуть у квартирі матері Наталі. Сім років тому вона залишила цей світ.

—Перед нашою з вами розмовою ходила на могилу до мами, — каже жінка — Поклала квіти. Там же й батько похований. Його вже нема17 років.

Вона замовкає на деякий час. Тоді починає говорити про внука Матвійчика. Каже, це її найкращі ліки. Він її релакс. Він — усе для неї на цьому світі!

Кожен день вони разом. Мама хлопчика трохи хворіє, тому догляд за ним на плечах бабусі. Щодня прогулюються. Причому, неодноразово. На вулицю виходять, незважаючи а те, яка погода за вікном.

—Відчуваю радість навіть від того, що просто ходимо містом, бачимо людей, — каже співрозмовниця. — Раніше у мене не було такого відчуття. Це все після полону. Там багато-чого довелося переоцінити. Не раз ловила себе на думці, якщо вдасться вибратися живою, після війни буду подорожувати нашою Україною. У нас так багато прекрасних місць! Дуже хочеться їх побачити. Раніше це відкладала на потім. Жила, як більшість з нас, — дім робота, домашні клопоти. На щось інше часу не залишалося. Неправильно це. Переоцінка цінностей відбулася, коли побувала в умовах на межі життя і…

Раптом вона почала говорити про ще одне захоплення. Для декого воно може видатися дивним. Їй подобається… дивитися на небо. Просто підняти голову — і споглядати, що там у вишині. У такі хвилини відчуває спокій. І не тільки. На душі з’являється радість від відчуття того, яким великим і незбагненним є цей світ з його небесною високістю.

У тюремних камерах їй не вистачало таких відчуттів. Зараз сповна милується тим простором, що над нашими головами. Вранці, як тільки прокинеться, підходить до вікна і підводить погляд вгору.

—Для когось, можливо, це нічого не значить, хтось, може, й голову не піднімає вгору, а для мене це райська насолода спостерігати, що там робиться, — зізнається пані Наталя. — Милуюся, як пливуть хмарини, як сипляться сонячні промені… Небо для мене завжди прекрасне, навіть коли падає дощ, чи сніг, небо завжди прекрасне,

Одного разу вона, піднявши голову, незчулася , як поруч зупинилася жінка з дівчинкою.

—Мамо, дивися, це та жінка, яка була у полоні, її по телевізору показувала, я її упізнала, — почула дитячий голос.

Можна, я вас обійму, незнайома жінка здивувала її цією фразою, а тоді пригорнулася, подарувала свого тепла. Після того так само зробила її дитина.

У мене мурашки по спині від такого, каже Наталя. Сльози десь взялися. Бачу, жінка теж дістає серветку, витирає під очима…

Співрозмовниця каже, що у нас немало добрих щирих людей. Вважає, якби їх було більше, світ неодмінно став би кращий. На жаль, є ще людиська, як говорила одна бабуся. «Є люди, а є людиська». Саме такі роблять цей світ гіршим, а життя для багатьох — нестерпним. Цю нестерпність відчула на собі пані Наталя.

Листи перед відправленням читали охоронці

Наталя Фіялова медик-санітар Військово-Морських сил. Служила у 501-му батальйоні морської піхоти. У зоні бойових дій перебувала з 2018-го. Початок війни зустріла у Широкино. Після бойових дій батальйон відійшов до Маріуполя, де закріпився на металургійному заводі імені Ілліча.

3 квітня вона опинилася у полоні росіян. У неволі провела до 17 жовтня. У той день звільнили 108 жінок військових і цивільних. Спершу їх привезли в Окуповану Оленівку, у в’язницю, в яку пізніше росіяни обстріляли і де загинули наші полонені. Потім почалася подорож по російських тюрмах: у таганрозі, бєлгороді, курську.

Щоб знову не повторюватися про пережите за гратами у рашистів,пані Наталя каже коротко: «Це було пекло на землі. З приниженнями, побиттям…». Зізнається, не вірила, що залишиться жива.

У камерах вони не мали жодної інформації з України.

—Один раз за весь час дозволили написати додому листа, — продовжує розповідь Наталя. — Попередили, щоб конверти не заклеювали. Я зрозуміла, що будуть читати перед тим, як віднести на пошту. Я адресувала листа доньці Вікторії. Написала, як кажуть, коротко і ясно. Так, щоб дочка мене зрозуміла. Для Вікусі важливо було знати, що я жива.

Невдовзі після того, як здали конверти охоронниці, вона повернулася у камеру. У руках тримала конверти. Повернула ті листи, що були написані українською. Не відправили листи, в яких згадувалося про місце перебування.

Після повернення додому донечка дякувала мамі за звістку, яка та надіслала.

—А ти чому не дякуєш мені за листа? — запитала у мами. Вона у той же день відповіла на адресу, зазначену на конверті.

Не дійшов той лист до адресата.

Підлікуюся — і знову до своїх

Упродовж місяця після того, як Наталю визволили з полону, вона разом з іншими полонянками, провела у лікарні в Дніпрі. Тільки після того відпустили додому.

На вокзалі у Вінниці її зустрічали найрідніші люди — донечка зі своїм синочком, кума Тетяна Шароградська. Приїхала Ірина Борзова з великим букетом квітів. За словами пані Наталі, вона одна з тих, хто докладав зусилля до звільнення з полону. Зараз працює над визволенням з російської неволі чоловіка Олександра.

Запитую співрозмовницю про те, що їй найбільше запам’яталося під час пеержитого.

—Найбільш пам’ятним був день 5 березня, —  говорить Наталя. — Не тому, що це мій день народження. Причина в іншому — до мене вдалося додзвонитися моїй Вікусі і повідомити, що вони нарешті доїхали до нашого Бару і вже у квартирі. Як вони з чоловіком і маленькою дитиною вибиралися з Києва, то окрема розмова. Дякувати долі, їм це вдалося. Слова поздоровлення дочки, голосочок внука, які почула по телефону, по-особливому зігріли душу у тій ситуації, в якій на той час я перебувала у Маріуполі.

У моєї співрозмовниці є мрія: об’їхати всю Україну. Перед тим, як вирушити у подорож, треба вибити окупантів. Тому пані Наталя уже готова повернутися до своїх побратимів.

Поки що лікарі забороняють. На неї чекає хірургічна операція.

—Підлікуюся — і знову до своїх, — каже на прощання Наталя Фіялова.

Як нам не пишатися такою землячкою!

Читайте також:

«Кожного ранку просить каву». Секрети довгожительки з Хмільника, якій 104 роки

28 листопада: цей день в історії, прикмети, традиції та забобони

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (1)
  • Galina Sergienko

    Бідні наши люди..🙏😪
    Скільки горя,біди принесли ці рашисти на нашу землю..і є такі виродки між українців,які пишуть у пабліках ,що вже ,,усе добре " у Маріуполі..відбудовують ьудинки, на похованих під уламками тілах наших людей..а люли там голодують,мерзнуть...
    Ненавиджу виродків...
    Господи,на усе Твоя Воля і Сила, і Слава Твоя
    Амінь 🙏

21:50 «Під вікнами гуде генератор, не дає ні спати, ні жити, ні почути повітряну тривогу...» Чи є управа? 21:01 У муніципальному будинку на Привокзальній буде 34 квартири для учасників бойових дій 20:11 Чотири бригади ДСНС понад три години приборкували пожежу на олійні в Іллінцях 19:30 Більше опадів та морози до -8: прогноз погоди на вікенд 28-29 січня play_circle_filled photo_camera Від читача 19:05 Потрібен час: Енергетики не припиняють реанімувати українську енергосистему 19:02 Наші танкісти дадуть раду і «Леопардам», і «Абрамсам» — полковник Охріменко 18:27 «В’язні Джуринського гетто». Вчителька з Вінниччини зняла фільм, який покажуть в Ізраїлі 18:16 На Стрілецькій затримали вінничанина з наркотиками на 50 тисяч гривень photo_camera 17:37 USB-адаптери та мобільні роутери: як повернути інтернет, коли світло вимкнене, а зв’язок поганий 17:31 Замість візочків — гроші: привітали родини, у яких діти народились на Новий рік та Різдво photo_camera 17:05 Понад 50 мільйонів гривень витратять на капремонти доріг у Вінниці. Де саме? photo_camera 16:44 На найбільш завантажених та аварійних перехрестях працюють безперебійні світлофори 16:01 Посмертно відзначили 25-річного лейтенанта Єгора Головчанського 15:15 Розвідник з Вінниці, який пройшов Другу світову, відсвяткував 100-річний ювілей 14:00 Афіша Вінниці. Як дітям та дорослим відпочити на вихідних 28 та 29 січня 13:12 Захищаючи Україну від російських загарбників загинув військовий з Якушинецької громади photo_camera 12:25 «Мури. Погляд крізь віки»: вінничан запрошують на нову пішу екскурсію 11:39 Двірники працюють в посиленому режимі, а на дороги з ночі вийшла спецтехніка 10:52 Без води та світла: адреси, де у Вінниці 27 січня відключили послуги 09:58 «Найдовше волосся у немовляти»: 9-місячний Данило з Вінниці став рекордсменом України
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up