«Не хвилюйся, мамо, ми будемо недалечко»: жінка збирає кошти для двох синів, які четвертий рік на фронті

Віктор СКРИПНИК

Брати Василь і Віталій Посвалюки з перших днів на фронті, нині на Сумському напрямку, а їх мама збирає кошти на автомобіль і РЕБ

Одному сину 30, другом на три роки менше, обидва на фронті з перших днів війни.
Мати вирішила допомогти їм та їхнім побратимам зібрати гроші на автомобіль і РЕБ.
Каже, нині сини на Сумському напрямку, а там таке робиться!..
Прохання до небайдужих: підтримаймо маму і її двох синів, які захищають нас від орди москалів.

Брати Посвалюки зі Жмеринського району. Василю — 30, Віталію — 27. На другий день великої війни удвох стояли у черзі у військкоматі.

— У день, коли почалася війна, чула краєм вуха, як вони щось обговорювали, — розповідає їхня мама Галина Посвалюк. — Не думала, що вони так швидко вирішили йти воювати.

Жінка уточнює: пішли з дому 26 лютого 2022-го.

Відео дня

— Просила зачекати, нагадувала, що вони ще молоді, — продовжує пані Галина. — А вони кажуть: «Не хвилюйся, мамо, ми будемо тут недалечко».

Ким були до війни ці сміливі хлопці? Чому мама збирає для них і їхніх побратимів гроші? Про це журналіст «20 хвилин» дізнався під час розмови з Галиною Посвалюк.

Нині вони на Сумщині, а там таке робиться!..

Сини Галини служать в підрозділі аеророзвідки 61-ї окремої механізованої бригади. За словами матері, хлопці з дитинства дуже дружні між собою. Після школи навчалися в одному училищі залізничників у Жмеринці. Разом працювали на залізниці, були оглядачами вагонів. З дитинства і дотепер підтримують один одного. Найпершим порадником є брат для брата. Коли йти на фронт, про це також радилися між собою. Думками про це поділилися з татом. Щоб мама менше хвилювалися, сказали, що будуть недалеко від дому.

А вже через день телефонували з Одеси, а потім — з Миколаєва...

Молодший Віталій спершу був в артилерії. Старший виконував інші завдання. Брати переконали командирів, щоб бути разом. Добилися свого, і їх перевели в один підрозділ. Тепер обидва в аеророзвідці.

Їх мама розповіла, що за час війни вони виконували завдання у різних регіонах: Миколаївщина, Херсонщина, Соледар, нині на Сумщині.

Якось пані Галина побачила, що молодший син Віталій розмістив у Фейсбуці повідомлення з проханням допомогти коштами їхньому підрозділу. Написав, що гроші потрібні на придбання автомобіля і установки радіоелектронної боротьби (РЕБ). Мама одразу зв’язалася з дітьми. Каже, спілкуються тільки за допомогою повідомлень. Дзвонити не можна. Запитала, чи може вона долучитися до збору грошей, звернутися до місцевих волонтерів, до небайдужих земляків.

— Мамо, якщо тобі це вдасться, будемо дуже вдячні, — так відповіли їй сини. Уточнили, що дуже потрібен і автомобіль, і РЕБ.

Пані Галина розповіла, що інформацію поширили у мережі волонтери і люди почали потроху переказувати кошти.

Якщо у когось з читачів є така можливість і бажання допомогти двом братам і їхнім побратимам, реквізити для переказу грошей шукайте в кінці тексту.

З війни зустріне тортом «Наполеон»

— Діти дуже стомилися за час війни, — говорить співрозмовниця. — На початку вони про це не говорили. Навпаки. Заспокоювали мене тим, що все це невдовзі закінчиться, і вони повернуться додому. Тепер, буває, чую від своїх хлопців, що вони вже хотіли б додому. Хотіли б відпочити, взятися за буденні справи. Вася одружений. Поки що внуків не маємо. Віталій не встиг привести невістку.

Два рази брати приїжджали додому в коротку відпустку. Перший раз мама особливо раділа: командир надав їм можливість поїхати разом. Наступного разу так уже не вийшло. Приїжджали по черзі: спершу один, потім другий.

Її синам до смаку торти. Особливо подобається торт «Наполеон».

— Знаю, чим зустрічатиму синів з війни, — говорить, усміхаючись, пані Галина. — Не раз чула від них, що борщ, вареники, голубці — це все добре, але баз торта — це не їда. Тільки щоб торт був спечений моїми руками. Бо магазинний для них не такий. Кажуть, мамин «Наполеон» найкращий у світі.

Відколи сини на фронті, мама просить у Всевишнього, щоб послав їм ангела-охоронця, аби той захистив їх.

— Молюся за своїх дітей, так само за чужих, які на фронті, — говорить Галина. — Прошу, щоб Господь дав їм сили скоріше вигнати окупантів з нашої землі і повернутися додому. Прошу в молитві, щоб скоріше закінчилася війна, і всі наші захисники повернулися додому.

Малих донатів не буває, 10 гривень — це теж гроші

Пані Галина дуже хоче, аби небайдужі люди підтримали її синів і їхніх побратимів. Жінка переконана в тому, що малих донатів не буває. Каже, навіть невелика сума — це теж гроші. Як кажуть, гривня до гривні — і можна буде зібрати необхідних 300 тисяч на автомобіль і РЕБ.

Повідомляємо реквізити для переказу коштів: