Найстаріше місто — це Погребище. Коли з'явилися інші міста Вінницької області?

Михайло КУРДЮКОВ

Фото: Posterrr

Трохи менш як двадцять населених пунктів на Вінниччині сьогодні мають статус міста. Розповідаємо, які з них коли зʼявилися та ділимося кількома цікавими фактами про кожне з них.

За українським законодавством, щоб називатися містом, населений пункт має мати щонайменше 10 тисяч мешканців. У Вінницькій області такий статус сьогодні мають 18 населених пунктів. Із них шість є районними центрами.

Найстаршим за першою згадкою є Погребище (1148), а наймолодшим за роком отримання статусу міста — Липовець (2001). Найбільшим в області є Вінниця, найменшим — Шаргород.

Не всі знають, але до 1930-х років до складу нашої області також входили Бердичів, Камʼянець-Подільський і Проскурів (нині Хмельницький).

Відео дня

Нижче наводимо добірку з усіх сучасних міст Вінницької області. Поряд із назвою ми в хронологічному порядку вказуватимемо рік про першу письмову згадку кожного з населених пунктів.

Козятин (1870)

Виникнення цього міста повʼязано з будівництвом Києво-Балтської (Одеської) залізниці у 1870-х роках. Історична назва населеного пункту — Гуйва.

Під час Української революції у грудні 1917 у Козятині розміщувалася ставка генерала Павла Скоропадського. У 1920-му місто захопили поляки. У липні 1941 року його окупували німецько-нацистські війська. У місті діяло гетто для євреїв. У грудні 1943 в Козятин зайшли радянські війська. Головною принадою сьогодні є козятинський залізничний вокзал.

Жмеринка (1825)

Цей населений пункт також є великим залізничним вузлом. І тутешній залізничний вокзал, памʼятка історії та архітектури, так само є гордістю місцевих жителів.

У часи заворушень початку минулого століття, у місті точилася боротьба різних тогочасних військових формувань: армія УНР, білі, більшовики, поляки, армія Антанти та анархісти. Коли у 1918 році до Жмеринки вступили війська Симона Петлюри, місто тимчасово стала столицею Української Народної Республіки.

Калинівка (1774)

Невеличке містечко, назву якого часто повʼязують з калиною, якої там нібито колись багато росло.

Найбільш відомою, хоч і сумною, повʼязаною з Калинівкою подією є вибухи на 48-му арсеналі ЗСУ у вересні 2017 року. Детонація тривала впродовж трьох днів. Влада евакуювала місцевих жителів у радіусі 10 кілометрів від епіцентру події. Тоді постраждало чимало будинків навколишніх сіл.

Гнівань (1629)

У другій половині 19 століття тут розпочали широку розробку гніванського граніту для потреб місцевого будівництва. Гнівань й наразі відоме своїми гранітними кар'єрами, сировину з яких постачають у різні частини України та навіть за кордон.

Найбільш відомою місцевою пам'яткою є костел Святого Йосифа. Через місто також проходить подільський шлях святого Якова «Camino Podolico».

Тульчин (1607)

Тульчин пов'язаний із творчістю видатного українського композитора, класика Миколи Леонтовича з його відомим «Щедриком». Однак у різні роки там працювали чи гостювали й інші відомі діячі, як ось Іван Котляревський, Марко Вовчок, Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан та інші.

Сьогодні у місті можна побачити чимало памʼяток, що добре збереглися. Це, зокрема, палац Потоцьких, костел Святого Станіслава, катедральний собор Різдва Христового тощо. Саме тут до великої війни проводили найбільший оперний фестиваль країни OperaFest Tulchyn.

Ямпіль (1600)

Розташовується на кордоні з Молдовою. У місті діє міжнародний поромний пункт пропуску через державний кордон. Про міст через річку Дністер, що сполучатиме дві країни, розмови точаться вже понад сто років, однак через різні причини його будівництво досі не завершене.

Цікавим фактом є те, що у 1990 році саме від Ямпільського виборчого округу до Верховної Ради балотувався Леонід Кравчук. Вже наступного року він став першим в історії України президентом.

Гайсин (1600)

З тюркської мови назва міста означає «стан на горбі». Також існує версія, що Гайсин походить від татарського імені Гайса.

У місті розташовується штаб 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Донедавна бригадою командував полковник Вадим Сухаревський. Саме він у 2014 році першим відкрив вогонь про росіянам, які проникли на територію України. Зараз офіцер командує Силами безпілотних систем ЗСУ.

Могилів-Подільський (1595)

Ще одне прикордонне містечко на березі Дністра. Побутує думка, що саме воно має стосунок до написання знаменитої повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Прототипом Тараса Бульби був предок відомого українського дослідника Миклухо-Маклая, курінний отаман Війська Запорізького Низового Охрім Макуха, дядько якого по батьковій лінії товаришував із Миколою Гоголем, коли той проживав у Могилеві-Подільському.

З 1868 року у передмісті проживав класик української літератури, письменник Михайло Старицький. До нього приїздили видатний українській композитор Микола Лисенко, драматурги Михайло Кропивницький та Микола Садовський. У Могилеві-Подільському з 1919 по 1924 роки проживала родина Косачів, яка дала Україні видатних письменників Олену Пчілку, Грицька Григоренка, Лесю Українку, Климента Квітку.

Липовець (1545)

Місто виникло на давньому чумацькому шляху у верхній течії річки Соб у межах історичної землі Брацлавщини.

У 1829 році в містечку пройшов останній в Україні суд про чари. Місцевий священник Федір Блонський звинуватив липівчанку Катерину Мартиновську у тому, що якось проїжджаючи повз жінка схопила з воза соломи і капустяних листків і почала кидати у священник, намагаючись тим самим його «зурочити». Судове слідство тривало 2 роки, після чого Катерину Мартиновську було виправдано, а звинувачення отця Блонського визнали наклепом.

Немирів (1506)

Місцевість, де розташований Немирів, заселена здавна. В урочищі Городище, неподалік Немирова, виявили залишки поселення трипільської культури. У цьому ж урочищі є одне з найбільших скіфських городищ, — Немирівське городище. Воно оточене могутніми валами — 32 метри завширшки, 9 метрів заввишки та 5,5 кілометра завдовжки.

У січні 1920 року більшовики розстріляли тут графиню Щербатову та її молоду хвору дочку за те, що віддали Немирівський палац (маєток з майном) під шпиталь воякам Української Галицької Армії.

Бершадь (1459)

У центрі міста розташовані костел і синагога — пам'ятки архітектури 18 століття. До них можна віднести найстарший в Україні цукровий завод, побудований у 1827 на ріці Бершадь. Він внесений до Реєстру історичних міст України.

Іллінці (1448)

Чимало видатних діячів визвольного руху українського народу проти турецько-татарських та польсько-шляхетських поневолювачів побували в Іллінцях. Так, до міста неодноразово приїздив полковник Іван Богун — талановитий полководець, соратник Богдана Хмельницького. У місті зупинявся й сам гетьман України. Частим гостем був Іван Сірко, який згодом став знаменитим кошовим отаманом Запорізької Січі.

Бар (1425)

Колись місто придбала дружина короля польського і великого князя литовського Сигізмунда I, королева Бона. Саме вона дала йому назву Бар на честь міста Барі в Італії, де вона провела своє дитинство.

Згодом Бар став значним торгівельним і культурним містом. Барський замок, який було зведено у місті, став потужною фортецею, яка боронила місто від татарських нападів. У 1540 році місто отримало магдебурзьке право та герб з ініціалами королеви.

Шаргород (1383)

На початку минулого століття євреї становили більшу частину населення цього містечка. Однак вже у 1930-ті всі синагоги міста закрила місцева влада. Під час німецько-румунської окупації, тут з'явилося Шаргородське гетто, куди насильно переселяли євреїв з різних куточків України. Загалом їх там було близько семи тисяч. Румуни з-поміж окупантів не проводили масових розстрілів, єврейські активісти з Румунії змогли домовитися з окупаційною румунською владою, в тому числі й за допомогою хабарів.

Наприкінці 80-х років минулого століття у Шаргороді знімали художній фільм за твором відомого єврейського письменника Шолома Алейхема «Блукаючі зірки». Перших хвилин 10 фільму знято саме на вуличках містечка. Тоді ще в досить непоганому стані були старовинні єврейські будинки. А колоритні місцеві жителі, що населяли в основному нижню частину міста (так зване Старе місто), якнайкраще підходили для масових зйомок.

Вінниця (1367)

Найбільше місто та обласний центр, який впродовж багатьох років визнавався найкомфортнішим для життя в Україні. Серед найвідоміших памʼяток Вінниці можна назвати водонапірну вежу, найбільший світломузичний фонтан «Рошен», музей-садибу Миколи Пирогова, камінь Коцюбинського. Неподалік Вінниці також можна відвідати ставку Гітлера «Вервольф».

Саме тут розташовується Командування Повітряних Сил ЗСУ, а за радянського часу у місті знаходився командний штаб 43-ї ракетної армії, що мала на озброєнні один із найпотужніших ядерних потенціалів.

Хмільник (1362)

За народними переказами у межах сучасного міста Хмільник жили поселенці, які робили набіги на грабіжницькі орди татар і ховались від них на острові, покритому густими заростями лози й калини, поверх якої густо вився хміль. Цей острів називали Хмільником (від слова «хміль»).

Нині місто розвивається як бальнеологічний курорт, один із радонових курортів в Україні. Основні засоби лікування: радіоактивні, вуглекислі, гідрокарбонат-хлориднокальціево-натрієві мінеральні води, торфове болото Війтівецького родовища.

Ладижин (1240)

Багато хто знає про це місто через Ладижинську ТЕС, яка свого часу була однією з найпотужніших в країні електростанцій. Однак куди цікавішим є ландшафтний заказник «Зеленоклинівські пороги». Це група островів посеред річки Південний Буг, що протікає у межах міста.

До війни постійно зростав потік любителів «зеленого туризму», яких приваблював цей унікальний ландшафт. Тут відпочивальники могли як активно відпочивати: плавати, веслувати на байдарках та кататися на сап-серфах; так і практикувати інтелектуальний відпочинок: споглядання за чудовими краєвидами та птахами, малювання пейзажів.

Погребище (1148)

Колись давно на цьому місці стояло містечко Рокитня. Перші згадки про це містечко датуються 1148 роком. У сумнозвісних 1239-1240 роках Рокитня убла зруйнована монголами, відтак від квітучого містечка з численними церквами залишилися лише погреби, від яких нібито і походила нова назва. У 18-19 століттях Погребище належало родині польських магнатів Ржевуських. В цій родині, до слова, народилася дружина письменника Оноре де Бальзака Евеліна.