«Навіть прапор на труну купляла»: служив понад 10 років, загинув, але дружина не отримала нічого

• Вона втратила чоловіка, але держава не виплатила жодної гривні компенсації.
• Розповідаємо непросту історію, що трапилася з професійним військовим, кому назавжди залишилося неповних 36.
• Його дружина з інвалідністю, яка доглядає неповнолітнього сина, потребує допомоги кваліфікованого юриста.

Одразу після строкової служби Іван підписав контракт із ЗСУ і залишився у війську. Було це у грудні 2012 року. Служив водієм.  Декілька разів його відправляли на виконання завдань в АТО, зокрема, у 2017 і 2019 роках. Коли почалася війна, продовжив службу. Хоча у нього дружина з ДЦП. Потребує догляду. Це дає підстави на звільнення. Він не скористався такою можливістю. У військовій частині знали про його ситуацію вдома. У район бойових дій не направляли. Але так тривало тільки два перші роки великої війни.

Наприкінці 2024-го він отримав наказ їхати виконувати завдання на Донбас.

Через десять місяців після того загинув. Сталося це уже на Харківщині, у  Балаклії, внаслідок обстрілу росіян. Після вибуху ще залишався живим. Його встигли покласти в карету швидкої, але по дорозі в лікарню серце зупинилося. Такий запис є у довідці лікаря.

Чому ж тоді дружина з сином не отримали допомоги від держави за втрату рідної їм людини?

Про це пані Ліля розповіла журналісту «20 хвилин».

Приїхав з Покровського напрямку

—Одного дня Іван прийшов додому і розповів, що є наказ на його відрядження на Донбас, — розповідає  пані Лілія. — Запитала його: «А як же ми з сином?». Він заспокоїв тим, що на «нуль» водіїв не відправляють. Мовляв, можете не хвилюватися.

Вони проживають у Гнівані. Власної квартири не мають. «Грошей на це не нашкребли», — говорить пані Лілія. Житло винаймають. Пересувається на милицях. Після загибелі чоловіка їй стало ще важче, ніж було раніше.

Наприкінці 2024-го її чоловіка відрядили з Вінниці до 32-ї окремої механізованої бригади, яка має назву «Сталева». Там він виконував завдання у військовій частині А 4784. На той час оборонці стримували ворога на Покровському напрямку. Пан Іван залишався на своїй посаді — водія.

Про це чоловік розповів дружині після прибуття на місце служби. При кожній розмові вона просила його берегти себе. Молилася, аби чоловіка і його побратимів оберігав Всевишній.

—Якось Іван зателефонував і я почула в його голосі тривогу, — продовжує дружина полеглого. — Зрозуміла, що не помилилася. Він сказав, що його мають відправити на передову, як вони говорять між собою — на «нуль». Іван був дуже схвильований. Бо знав про жорстокі бої під Покровськом. Не всі хлопці поверталися з передової.

Як каже жінка, вона порадила йому подати документи про її хворобу, можливо, на це звернуть увагу його командири.

—Я одразу ж перекинула копію документів на телефон, — пояснює пані Лілія. — Подзвонила, щоб запитати, чи отримав. Він каже: «Вже пізно». Я місця собі не знаходила. Не знала, що робити, у кого просити поради.

Через день після того у двері їхньої квартири подзвонили. Годинник показував шосту ранку. Подумала: хто б це міг о такій порі прийти? Відчинила — на порозі стояв її Іван. «А ти, що тут робиш?», — не до ладу запитала від несподіванки. Син прокинувся. Обійняв тата з шию і довго не відпускав.

Чоловік пояснив свій приїзд так. Сказав у частині, що їде за оригіналами документів, які дають право на звільнення зі служби. Насправді у нього був інший план.

Побудеш 10 днів у СЗЧ — і приходь до нас

У 151-й окремій механізованій бригаді у чоловіка був гарний знайомий у званні офіцера. Іван зателефонував йому і запитав, чи не потрібні їм водії. Той відповів, що з таким досвідом, як у тебе, ще й як потрібні.  Уточнив, що є така вакантна посада.

Пані Лілія не знає, яку розмову вели між собою її чоловік і його знайомий зі 151-ї бригади. Іван їй пояснив свій план коротко. Мовляв, десять днів побуде у СЗЧ, а з першого числа його зарахують у 151-у бригаду. Сказав, що це найшвидший шлях перевестися у новий підрозділ.

За словами жінки, десять днів закінчувалися 1 серпня 2025-го. Цього числа її чоловік уже був у Харкові. Його зустріли з частини, у якій мав продовжити службу. Її номер — А 4941.

Добровільне повернення із СЗЧ потребує проходження через Військову службу правопорядку. Знайомий офіцер допоміг пану Івану оформити документи без зволікань. Після чого він опинився у новій для себе частині — А 4941.

—Уже після того, як Іван загинув, я знайшла у його телефоні фотографію рекомендаційного листа з нової частини на адресу начальника кадрового Центру ЗСУ, — згадує пні Лілія. — У листі сказано, що у їхній частині позитивно розглянули кандидатуру старшого солдата. Просять ухвалити рішення про його направлення до військової частини А 4941.

—Іван казав, якби не знайомий офіцер, він самостійно так швидко не зміг би оформити документи на подальше проходження служби, — говорить його дружина. — Це мене заспокоїло. Але не надовго.

У той час горе уже шкреблося у їхні двері.

Його вбило вибухом у Балаклії

—Чоловік чекав завершення оформлення документів, — каже пані Лілія. — Розповідав, що має надійти погодження на рекомендаційний лист частини. На це потрібен час. Я запитувала, а що ж ти там робиш, якщо документи ще не оформлені.  Він відповідав, що робить те, що й інші. Його вже направляли у добовий наряд.

Про попередню частину, звідки пішов, не хотів згадувати. Воно то так, думала дружина, але ж документально там також мають оформити його вибуття.

Уже коли Івана не стало, вона дізналася, що його виключили зі списків попередньої частини А 4784 у страшний для неї день — 7 серпня 2025 року. У той день її чоловік загинув.

Після того, як Івана не стало, вона вже не раз співставляла факти, аналізувала ситуацію про те, як усе відбулося.

Документи, чи їх копії, які має на руках, створюють ось яку картину.

2 серпня 2025-го з нової частини, в яку прибув її чоловік, направили листа до кадрового центру ЗСУ з проханням направити його сюди на службу, тобто у в/ч А 4149.

На той час він ще залишався у списках попередньої військової частини — А 4784, звідки його виключили тільки 7 серпня, тобто у день загибелі.

Ще вона зауважує, що чоловік добровільно повернувся із СЗЧ. До слова, їй поки що не вдалося отримати документи із ВСП, щоб дізнатися, яким числом оформлено його повернення із СЗЧ.

Чому пані Ліля так ретельно співставляє дати?

«Смерть не пов’язана із захистом Батьківщини»

—Мій чоловік загинув не на вулиці від російського прильоту, як це буває з цивільними людьми, наприклад, цей страшний випадок у Краматорську, коли люди їхали у міському автобусі, а в них влучив дрон, — продовжує розповідь пані Лілія. — Він перебував у військовій частині.

Неспроста наголошує на цьому.

Жінка зачитує, що написано у Сповіщенні про загибель чоловіка, яке їй видали у Немирівському ТЦК та СП.

На початку тексту згадується, що він прийнятий на військову службу 29 грудня 2012 року. А потім йде такий тест: «Перебуваючи у самовільному залишенні військової частини у місті Балаклія, внаслідок військової операції противника, помер 07.08.2025 року від вибухової травми».

Далі сказано, що смерть не пов’язана із захистом Батьківщини.

—Коли мені вручали цей документ, то пояснили, що я не маю права на компенсацію від держави на виплати за загибель чоловіка, — говорить пані Лілія. — Ховали Івана за власні кошти. Навіть прапор на труну купувала за свої.   

Про компенсацію у 15 мільйонів гривень годі говорити

Пані Лілія розшукала офіцера, з яким мав справу її чоловік Іван.

—Він казав мені, можете просити будь-що, але про допомогу від держави у сумі 15 мільйонів, говорити нереально, — розповідає жінка. — Така ось відповідь.

Вона звернулася до адвоката. Каже, той надсилав з адвокатський запит до військової частини А 4784, що у 32-й бригаді. У відповідь надіслали довідку, в якій сказано про безпосередню участь Івана у заходах для забезпечення оборони країни. Наведено номери наказів командира частини про виконання чоловіком Лілії військових завдань.

«Ця довідка є підставою для надання особі статусу члена сім’ї загиблого Захисника України» — так зазначено на документі.  

Журналіст «20 хвилин» зателефонував адвокату, який допомагає дружині загиблого. Той одразу попросив не називати його прізвище у публікації.

За його словами, виплати за полеглих захисників, це дуже непрості питання. Чим це пояснюється, співрозмовник не уточнив.

Зате однозначно сказав, що говорити про допомогу у 15 мільйонів гривень, на жаль, не доводиться. Бо не ті обставини загибелі.

Адвокат уточнив, що буде й надалі добиватися одноразової виплати для дружини військового, але вже в іншій сумі —  2 496 000 гривень. Її виплачують рідним тих військових, які загинули не на полі бою, а при виконанні інших обов’язків військової служби.

Ще один правник, з яким розмовляв журналіст «20 хвилин» пояснив, що одноразова допомога у сумі 15 мільйонів гривень надається тим військовим, які загинули при виконанні бойових завдань на полі бою або внаслідок поранення під час бойових дій.

На милицях до магазину не дійде

Історію пані Лілії, яка втратила на війні чоловіка і залишилася одна з сином та ще й у чужій квартирі, журналісту «20 хвилин» розповіла Ольга Бобрусь. Ця небайдужа жінка з Гнівані очолює одну з громадських організацій, активно займається волонтерством. Днями її нагородили Почесною грамотою обласної військової адміністрації.

—Під час отримання грамоти я скористалася нагодою привернути увагу голови ОВА Наталії Заболотної до проблеми пані Лілії, — розповідає Ольга Бобрусь. —Розповіла, що вона з дитинства має ДЦП, майже не ходить і при цьому їй встановили тільки третю групу інвалідності. Керівниця ОВА погодилася, що це несправедливо. Обіцяла сприяти в обстеженні жінки. Бо та не може самотужки добратися до лікарів. На такі поїздки не вистачить пенсії.

Пані Ольга вирішила допомогти придбати для дружини полеглого військового Лілії електроскутер.

—Пані Лілія не може в магазин сходити, побувати в школі на батьківських зборах, — каже волонтерка. — Скутер стане їй у нагоді.

 Підтримати жінку можна переказавши кошти на картку:  4874 1000 3382 8529. Гроші потрібні їй з сином-школярем не тільки на скутер.

 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google