«Напоготові були шприц з ліками і вогнегасник». Розмова з наймолодшим доктором наук

«Напоготові були шприц з ліками і вогнегасник». Розмова з наймолодшим доктором наук
Роман Петрук бачив в Австрії обертову піч для виробництва цементу, в якій спалюють гуму, у ній можна переробляти пестициди, у нас таких печей немало
  • Наймолодший доктор технічних наук в Україні — вінничанин.
  • Хто він? Як прийшов у науку? Як досяг визнання? Чому його лабораторні дослідження пов’язані з ризиком для здоров’я?
  • Про це і не тільки 20minut.ua дізнався під час спілкування з науковцем.

Наприкінці минулого року стало відомо про нагородження премією Верховної Ради молодих українських вчених. Це люди віком до 35 років. Серед лауреатів є представник нашого національного технічного університету (ВНТУ) — доктор технічних наук професор Роман Петрук. Йому 34 роки. Доктором наук став у 32!

У такому віці жоден з молодих вчених у нашій державі не здобував наукового ступеня, який має наш земляк. Пан Роман і нині залишається наймолодшим за віком доктором технічних наук в Україні.

Починав з… малювання

Роман Петрук з сім’ї науковців. Його батько, Василь Григорович, теж доктор наук, як і син, працює у ВНТУ. У мами, Галини Дмитрівни, науковий ступінь кандидата наук, вона викладачка педагогічного університету імені Коцюбинського.

Відео дня

— Мабуть, уже змалку батьки спрямовували сина на ту стежину, яку обрали для себе? — запитую у співрозмовника.

— Та, ні, — відповідає пан Роман. — Змалку було малювання. Мені це подобалося. Тому із задоволенням ходив у школу мистецтв. Малював ще з п’яти років. Особливо тішився, коли ми виходили на заняття на природу — у парк, на берег озера. Все побачене заворожувало…

Втім, художником Роман не став. Від уроків малювання залишилася любов до природи. Коли у дев’ятому класі учням запропонували обрати спеціалізацію, він пішов у біологічний клас. Було це у школі №35, раніше, до дев’ятого, навчався у 12-й школі.

— Наша вчителька Людмила Іванівна Стецюк так цікаво подавала навчальну програму, що ми, її учні, вважали біологію найкращим шкільним предметом, — говорить пан Роман. — Дотепер при зустрічах з вчителькою нагадую їй про це і не забуваю подякувати за цікаві уроки.

Петрук разом з іншими брав участь у шкільних олімпіадах з біології — міських, обласних, їздив на всеукраїнську.

Чи пам’ятає, як оцінили тоді його учнівську роботу у Києві? Каже, не був серед переможців. Розчарувався? Зізнається, що йому це не притаманно. Знав, що мріє займатися у подальшому екологією. Ось що мало важливе значення.

Кафедра екології була у технічному університеті. Саме тому обрав цей виш для вступу. При університеті діяла фізико-математична школа. У 10-11 класах Петрук відвідував заняття. Знав, що отримані знання допоможуть при вступі. Разом зі шкільним атестатом отримав срібну медаль. Це давало переваги при вступі у порівнянні з іншими абітурієнтами. Факультет, на якому навчався майбутній доктор наук, нині має назву будівництва, цивільної та екологічної інженерії.

Аспірантуру і докторантуру закінчив достроково

Під час навчання в університеті Роман Петрук тричі отримував премію Фонду Пінчука. Один раз став переможцем, два інші — здобував друге-третє місця.

До заняття науковою роботою студента заохотив викладач Сергій Прокопчук. Був у нього керівником. Допоміг обрати напрямок досліджень. До речі, Петрук дотепер продовжує працювати над цією проблемою. Мова йде про роботу з пестицидами.

Обидві наукові роботи — на здобуття ступеня кандидата і доктора наук —присвячені аналізу і шляхам вирішення саме цієї проблеми.

Під час навчання в аспірантурі науковець багато часу проводив в університетській лабораторії.

— Щоб отримати один вдалий результат, потрібно виконати не менше 100 дослідів, — розповідає співрозмовник. — Бувало, у лабораторію приходив о восьмій ранку і працював теж до восьмої, тільки уже вечора.

Досліди з різними видами пестицидів шкідливі для організму людини. Під час проведення окремих з них, коли використовував найбільш токсичні речовини, набирав у шприц ліки, ставив на столі, а напоготові завжди був ще й вогнегасник.

Ліки застосовувати не довелося, а ось вогонь гасив. Такі досліди позначилися на здоров’ї аспіранта. Після роботи з токсичними речовинами змушений був звертатися до лікарів, лікувався.

Предмет дослідження вивчав не тільки в лабораторії. Неодноразово виїжджав на місця, де зберігаються такі відходи. Досліджував грунти, в які вони проникли з часом з дощовими водами. Бачив напіврозвалені приміщення колишніх складів… Контактував з практиками, зокрема, з фахівцями Державної екологічної служби, ДСНС.

Аспірантуру закінчив раніше визначеного терміну. На навчання і написання роботи аспіранту відводиться три роки. Декому мало навіть цього часу. Петрук через 2,5 роки отримав науковий ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю «Екологічна безпека». На той час йому виповнилося 25. Керівником кандидатської був доктор хімічних наук Анатолій Ранський.

У докторантурі мій співрозмовник навчався в національному університеті «Львівська політехніка». Докторську роботу підготував також раніше відведеного терміну за тією ж спеціальністю — «Екологічна безпека».

У науково-дослідній лабораторії Ліверпульського університету (Роман Петрук в центрі)

Що на практиці?

Будь-яке наукове дослідження має значення тоді, коли дає практичний результат.

— Саме тому надіслав одну із своїх наукових робіт на конкурс Верховної Ради, аби ще раз привернути увагу до вирішення проблеми пестицидів, — каже Роман Петрук. — Без державного фінансування цього не вдасться зробити.

Якщо говорити простими словами, науковець напрацював систему поводження з пестицидами, методи їх утилізації, зокрема, тих хімічних речовин, що залишилися з минулих років, і тих, які використовують нині. Що робити з пестицидами, термін дії яких уже сплив?  Як бути з ємкостями, у яких доставляють до нас такі речовини?

Відповіді на ці та багато інших питань, є в наукових роботах та публікаціях молодого науковця. Він самостійно, або у співавторстві з іншими вченими, підготував і опублікував понад 70 статей на цю тему.

На запитання, який метод є найбільш ефективний при утилізації пестицидів, науковець говорить, що найчастіше їх знищують за допомогою спалювання. При цьому особливого значення надають системі очистки вихідних газів, що утворюються при спалюванні. Співрозмовник має на увазі утилізацію у зарубіжних країнах.

Наш регіон «по вуха» у пестицидах

Доктор наук Роман Петрук постійно співпрацює з Державною екологічною інспекцією і ДСНС. Уточнює, що саме у Держслужбі з надзвичайних ситуацій нині на обліку склади з пестицидами.

Йдеться про склади, що залишилися з минулих років. Таких нині нараховується 12. Це ті, що на обліку. Хоча їх інвентаризація теж викликає немало запитань.

— Наша область залишається лідером за кількістю пестицидів серед інших регіонів держави, — Маємо на своїй території отрутомогильник у Джурині Шаргородського району. За документами значилося, що там зберігається одна тисяча тонн різного роду пестицидів. Коли їх почали утилізувати, вони перемішалися із землею, і обсяг збільшився у три рази.

У 2012 році частину отрути вивезли. Для утилізації потрібні кошти, причому, немалі. Через їх відсутність процес ліквідації зупинили. За його інформацією, щороку в Україну завозять приблизно 100 тисяч тонн отрутохімікатів.

— Чи можна без них обійтися? — запитую вченого.

— Уже ніяк, — пояснює співрозмовник. — Бо це суттєво підвищує урожайність сільськогосподарських культур. Тому треба напрацьовувати ефективну систему поводження з пестицидами, аби запобігти ризикам забруднення навколишнього середовища, а отже, здоров’я людей.
 

Читайте також:

«Да-а-а, міні-гради на пікапи ми ще не ставили». Новинка від волонтера Романовського

Для Вінниці завантажують нову партію швейцарських трамваїв. Що про це відомо?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (2)
  • Оксана Поліщук

    Молодчина!!!! Успіхів в подальшому розвитку
  • Віктор Піхур

    Не правда. Ще в дільш молодшому віці ступінь отримав О, Красноштань, теж вінничанин

keyboard_arrow_up