«Намалюйте батьківську хату»: історія подарунка, який повертає голоси рідних і тепло дитинства
- Відому художницю Олену Косінську згадуємо здебільшого за її роботами у жанрі «Мілітарі-арт» — вона написала серію картин на ящиках з-під боєприпасів, тубусах з-під ракет і навіть на уламках ворожого залізяччя.
- Розповідаємо про ще один проект майстрині пензля, який несподівано знайшов поширення серед людей. Про що йдеться?
Журналіст «20 хвилин» дізнався про ще одну тематику картин Олени Косінської, художниці з Мурованих Куриловець. Схвилювало! Вразило до глибини душі. До щему в серці.
Мова про картини, які замовляють звичайні люди. Що вони хочуть бачити на таких роботах? Чим ще заявила про себе майстриня широкому загалу?
Потрібен час — хоча б півтора-два місяці
Якось Олені Косінській замовили картину. Не портрет, як це буває, не пейзаж, чи натюрморт. Просили відтворити на полотні батьківську хату. При цьому уточнили: картина стане подарунком на ювілей чоловікові, який народився, виріс в оселі, але вже багато років проживає в іншому місті, в іншому помешканні.
Ті, хто звернувся з таким проханням, розчулили художницю. Вони говорили, що для ювіляра батьківська хата — це не просто стіни. Це місце, де назавжди залишилася частинка його дитинства, де згадується голос мами й тата, запах свіжого хліба... Це місце, де його завжди чекають.
Після таких слів художниця подивилася на хату не тільки, як на будинок. З такими думками взялася до роботи. Спершу попросила показати фото будинку. Не нинішні, а минулих років. Їй принесли світлини. Однак вони були зроблені у похмуру дощову погоду.
—Для того і є художник, який може зробити навіть неможливе — змінити зображення на сонячне, тепле, додати елементів, яких не вистачає, — каже пані Олена. — Одним з таких доданих елементів стало зображення котика, який прямує до хати. Його силует задає напрям і додає живої динаміки. Також за побажаннями замовників, відтворили первісний вигляд будівлі, з ліпнинним оздобленням, та вуликами. Зробили це знову ж таки з допомогою старих світлин.
Художниця зізнається, що для неї картина сільської хати, яку зробили подарунком на іменини ювіляру, особлива: вона має запах, голос, пахне літом, яблуками, медом і спокоєм. А звучить, як сміх з далекого дитинства.
—Це той випадок, коли на полотні фіксуються не просто стіни чи дах, а найцінніше — наші спогади й відчуття дому, куди завжди хочеться повертатися, — ділиться думками Олена Косінська.
Каже, це не перша картина на таку тематику, яку просили написати для рідних, близьких людей.
—Кожного разу така робота стає дуже щемливим, живим процесом, — зазначає художниця.
Після ювілею пані Олена поцікавилася у замовників, чи сподобався імениннику подарунок? Їй відповіли: «Дуже сподобався, і не тільки імениннику. Його мама подумала, що це для неї намалювали. І тепер хоче теж мати таку картину». Насамкінець додали: «Думаємо, ми ще з вами зустрінемося».
Люди продовжують звертатися. Сарафанне радіо працює без упину. Щоразу це не просто прохання, це ще й розповіді про батьків, спогади, як дітьми босоніж бігали по подвір’ю, як з нетерпінням чекали з роботи маму й тата, як випасали корівку, чи порали город. І сум від того, що нині хата спорожніла, тільки яблуні щовесни цвітуть, ніби сподіваються, що хтось ще повернеться і ступить на поріг.
Співрозмовниця просить врахувати нюанс щодо термінів. Каже, це важливо.
Замовлення береться в роботу за 1,5–2 місяці. Уточнює, що це не швидка історія: потрібен час на розробку задуму, можливі правки, а головне — на технологічний процес висихання фарби між проміжними етапами.
—Якщо ви теж мрієте про подібний подарунок для своїх рідних, я з радістю допоможу втілити його в життя, — каже художниця. — Тільки звертайтеся заздалегідь. Зробити це можна, написавши у Фейсбуці.
Далі розповімо про деякі враження від спілкування з Оленою Косінською.
Як «Настя» потрапила у полон до окупантів
Уперше журналіст «20 хвилин» мав розмову з Оленою Косінською, коли вона представляла серію картин у жанрі «Мілітарі-арт». Було це декілька років тому. Майстриня розповіла, як виник задум створювати роботи на незвичному матеріалі — ящиках з-під боєприпасів, тубусах з-під ракет і навіть на уламках ракет, літаків, чи гелікоптерів. Цікаво було не тільки розглядати дещо незвичні роботи.
Не менш цікавою стала розповідь майстрині. Пані Олена згадувала, як завдяки військовим, виставка таких робіт під назвою «Військово-польовий арт» «мандрувала» містами Донеччини і Луганщини. Її показували у тих містах, які ще не перебували під окупацією.
Особливо вразив епізод про те, як частина її робіт опинилася у полоні в орків.
У місто Лисичанськ на Луганщині окупанти вдерлися у той час, коли там тривала виставка. Вивезти роботи організатори виставки не встигли.
Серед робіт Олени Косінської у Лисичанську залишилася картина під назвою «Настя». До речі, навіть назва має свою історію. Але згадаємо про інше. несподівано художницю розшукав один з героїв фільму «20 днів у Маріуполі». Він працював у ДСНС, коли росіяни захопили Маріуполь. Разом з сім’єю —дружиною і сином — опинився під стінами зруйнованого обстрілами будинку. На щастя, їх вдалося визволити з-під завалів. Найбільше постраждав син. Його оперували. Він перебував у важкому стані. Тим часом лікарню взяли під контроль окупанти. Чоловік з дружиною опинилися у них у заручниках. Їм все-таки вдалося вивезти дитину з окупованого міста. Хлопця рятували медики за кордоном.
—Чоловіка, про якого йде мова, звати Максим, — продовжує Олена Косінська. — Він захоплюється поезією, до війни організовував у Маріуполі поетичні вечори. Про це я дізналася з розповідей про нього в Інтернеті. Раніше, під час роботи у Краматорську, він бачив виставку «Військово-польовий арт». Звернув увагу на картину «Настя». Йому сподобалася робота. Почав шукати автора. Коли знайшов, повідомив, що хотів би придбати картину. Пояснював це тим, що вона викликає неймовірні відчуття. На той час «Настя» ще не порапила в полон до орків.
Художниця повідомила, що, на жаль, не може нічим допомогти, бо картина не продається, бо є частиною пересувної виставки, для якої створена . На цьому й попрощалися.
Через деякий час пан Максим знову звернувся до художниці. Багато вибачався, а тоді сказав, про що хоче попросити, — написати копію «Насті».
Майстриня пояснила, що вона ніяк не зможе відтворити оригінал. Бо це творча робота і специфічний матеріал. Копія не буде схожа на оригінал.
Після такого спілкування з чоловіком у неї викликало бажання хоча б чимось допомогти йому. Дізналася, що він з Макіївки, виїхав звідти ще у 2014-му,
Пані Олена надіслала йому фотографію роботи «Настя». Сказала, що це хороша альтернатива, адже фото теж передає те, що заклав автор у картину. Максим зробив друк фото полотні, таким чином отримав копію «Насті».
Про почуте від Олени Косінської можна розповідати довго. І кожен епізод з її розповіді буде не менш цікавим, ніж історія з картиною «Настя».
Малюю з пелюшок
Олена Косінська під час розмови сказала фразу «Я малюю з пелюшок». Згадала, як одного разу мама залишила її на деякий час на свою подругу. А та працювала у дитячій художній студії. Всі дітки малювали і Оленка собі взялася це робити. Її так захопив незвичний світ створення малюнків, що відтоді і дотепер вона живе в ньому.
З п’яти років почала відвідувати заняття у згаданій художній студії. У 9-річному віці пішла навчатися у школу мистецтв.
Вищу освіту здобула у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка за спеціальністю образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. Здобула кваліфікацію мистецтвознавця, художника образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, викладача фахових дисциплін та експерта творів мистецтва.
Викладає образотворче мистецтво у Мурпрованокуриловецькій школі мистецтв.
Дитина намалювала на паркані танк і перекреслила його
Вона точно знає: діти, яких навчає прекрасному, робитимуть світ прекрасним. На жаль, нині війна. Її можна побачити на малюнках декого з учнів.
Донька пані Олени намалювала танк і перекреслила його. Сюжет настільки вразив маму, що вона перенесла цей образ у нову роботу — портрет дівчинки, яка перекреслює танк, намальований крейдою на паркані.
Ось як пані Олена відгукнулася про свою роботу в одному з дописів у Фейсбуці: «Я пишу в стані благотворення, пропускаючи крізь себе кожне відчуття, аби моє мистецтво стало для вас тим самим вогником підтримки та джерелом натхнення. Моє життя це безперервна експедиція за духовним світом та історичною правдою».
Вас може також зацікавити:
«Бувало, поранений кричав «Добий мене!»: командир відділення санроти помер на бойовому посту
Убивця орендував квартиру у домі, де жив розвідник: через 9 років помстилися за генерала з Вінниці
«Це вже не річка, а рівчак»: хто погрожує ініціаторам порятунку річки Мурафа — притоки Дністра?
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
