Володимир Ходацький (праворуч): -Тепер циферблатт стали яскравіші

Роботу із заміни двох прожекторів виконували працівники навчально-пожежної частини Вищого професійного училища безпеки життєдіяльності людини. Спочатку замінили прожектор, що по ліву руку, коли стояти обличчям до вежі, потім – на протилежній стороні

.Прожектори міняють «еменесники»

-Ми не вперше замовляємо такі роботи, - каже директор КП «Туристично-інформаційний центр» міськради Володимир Ходацький. – І раніше, і тепер, на висоту піднімається Андрій Куковський.

Поки розмовляємо, пан Андрій долає один за одним щаблі пожежної драбини. При ньому новий прожектор. У старому перегоріла лампа.

-Старий прожектор масивніший, - уточнює Володимир Ходацький. – Знімуть – побачите. Більший приблизно у два рази. Його потужність 300 ват. Але світла давав менше. Новий світлодіодний пристрій має тільки 20 ват, проте світить яскравіше

Одразу після заміни прожектора Ходацький телефонує, щоб увімкнули світло, треба перевірити роботу. Не одразу йому вдається це зробити. Каже, зайнято. Пан Андрій на висоті чекає, роздивляється місто. Невдовзі над годинником спалахує яскраве світло.

Не більше 15 хвилин затратив Андрій Куковський (ліворуч) на заміну прожектора. Так само упевнено спустився вниз, як і піднімався вгору.

 -Чи ноги не тремтять? – перепитує. – Та я звичний. Це ж недовго. Упевненості додає страхувальний пояс. Згадуємо випадок, що мав місце у Тростянецькому районі. Один з чоловіків забрався на вежу мобільного зв’язку. Без будь-якої страховки. Провів там понад годину. На щастя, не зірвався. Спустився живим, тільки куртку порвав. Там висота була десь під 60 метрів, а тут приблизно наполовину менша. Пан Андрій говорить, що читав про це. Уявити, як у того відчайдуха голова не пішла обертом на такій висоті, йому складно. Але добре, що все закінчилося благополучно.

Пан Андрій не дуже охочий до спілкування. Пожежна машина уже «викинула» драбину з протилежної сторони вежі. Він знову піднімається по щаблях. Минає трохи часу – і роботу зроблено.

А прапор - альпіністи

Скільки б не дивився на прапор, що на верхівці вежі, полотнище не перестає полоскати вітер. Нічого дивного – тут найвища точка міста. А плюс висота вежі. Та й розмір прапора немалий – 5,5х3.5 метра. Так пояснює пан Ходацький.

-Один раз у квартал змушені міняти полотнище, - пояснює він. – Довше не витримує. Вітер найбільше дошкуляє. Плюс погодні умови – дощі, тумани, а літом – спека. Замовляємо тільки з міцної тканини. Якщо буде іншої якості – нам дорожче обійдеться. Частіше доведеться альпіністів запрошувати.

Співрозмовник каже, що Вінниці поталанило з тим, що мають в себе висотників. За словами пана Володимира, наші хлопці працюють не тільки в Україні. Їх запрошують на виконання робіт на висоті у Білорусь. Тому їх також завчасно попереджуємо.

Полотнище з гербом Вінниці, що майорить нині над містом, міняли не так давно. Це видно із зовнішнього вигляду.

Годинникаря запрошують зі Львова

Під час нашої розмови лунає фрагмент мелодії «Щедрика» Леонтовича. Вперше вона прозвучала 1 грудня 2016-го. Її запрограмували на честь 100-річчя з часу написання твору, відомого у багатьох країнах світу.  Програму додали фахівці з ІТ-технологій міськради. Відтоді тричі на день – о 12-й, 15-й і 18-й над містом звучить мелодія Леонтовича.  

-Торік замінили всі колонки, - каже пан Володимир. – Старі вже вичерпали свій ресурс, хрипіли. Тепер звучання краще. Особливість в тому, що звук йде вгорі. Треба було зробити так, щоб було чути тут внизу. Звучання годинника змінюється навіть за певних погодних умов. Слабше чути, коли туман, чи сніг. Звук багато залежить від погодних умов, температури повітря.

Електронну програму  встановлював годинникар зі Львова. Він переробляв механізми з механічних на кварцеві На трьох годинниках зміна часу проводиться автоматично, на одному – вручну. «Ручним» є годинник, що дивиться на будівлю міськвиконкому.

-З майстром у нас проблема, - пояснює Володимир Ходацький. – Він дуже затребуваний спеціаліст. Цей чоловік науковець. Має звання професора. Працює в одному з вишів Львова. Людина весь час при ділі.

Як стверджує пан Володимир, професор обслуговує такі ж хронометри часу у Львові, Празі, Варшаві, деяких інших містах Європи. Щоб зробити йому замовлення, треба звертатися завчасно. Його графік розписаний на місяці уперед.

-Чому переведення часу на одному годиннику залишилося вручну? – перепитує співрозмовник. – Працюють хронометри за швейцарською програмою. Переробляв їх майстер на електронний варіант одночасно.  Коли працював з годинником, що дивиться на Соборну, не було потрібної програми.

Щоразу при переході на зимовий і літній період механізми у деяких точках потребують змащування спеціальними змазками. Причому, на літній час змазка одного типу, на зимовий – іншого. Цей процес працівники підприємства опанували і роблять його самотужки. Коли виникає необхідність, консультуються з майстром по телефону. Самостійно замінюють також акумуляторні батареї. Їхньої потужності вистачає приблизно на рік.

Артинов дуже хотів вартових часу

В обласному краєзнавчому музеї пояснюють, що архітектор Артинов, автор проекту вежі, що стала символом Вінниці, хотів, аби на ній були годинники. Згідно з документами того часу, вартість таких годинників у 1911 році становила 3 тисячі російських карбованців. Саме в той рік з’явилися вартові часу. З мідним циферблатом і з боєм.

Як стверджують дослідники історії минувшини, їм не відомі випадки встановлення хронометрів на… водонапірній вежі. Принаймні у нашій державі. Уже цим наше місто вирізняється з-поміж інших.