«Можна я вам вишию сорочку?». Історія про військового, незнайому жінку і незрадливе кохання
- Вона не професійна вишивальниця, але звернула увагу на флешмоб «Виший сорочку захисникові» і взялася за роботу.
- Вишила для хлопця, який втратив обидві ноги.
- Про свою історію майстриня і військовий розповіли «20 хвилин», є в ній ще одна вражаюча деталь — незрадливе кохання дівчини.
- Не обійшлося і без розчарування у благодійниках, але спершу про вишиванку.
Тетяна Січко навчає майбутніх педагогів у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі. Це вона вишила сорочку для військового Андрія Собковського. Вишивати почала у минулому році, а передала на початку вересня 2023-го. Отримувати подарунок Андрій приїхав з мамою, татом, разом з ними була його кохана дівчина і друг. Вони проживають у селі Верхівка колишнього Барського району.
Пані Тетяна запросила їх в коледж. Жінка могла зробити це привселюдно — запросити колег, студентів, але задовго до події вирішила, що все відбудеться скромно. По-перше, не стала себе вихваляти. По-друге, невідомо, чи Андрію воно сподобалося б.
У приміщення коледжу Андрія заніс його друг Юрій. Візок, яким користується Андрій, залишили вдома, бо не вмістився у машину. У салоні їхало четверо пасажирів. Хлопець одягнув вишиванку. На згадку всі сфотографувалися.
Ніби між іншим, Андрій сказав під час розмови, що знає ще одного пораненого хлопця, який дуже хоче мати вишиванку. Пані Тетяна взяла це до уваги.
«Поки не буду називати, про кого йде мова, — продовжує майстриня. — Буду старатися, аби так само х моїх рук отримав вишиту сорочку ще один наш захисник».
Пані Тетяна має намір зробити сюрприз дівчині Андрія Софії і 10-річному хлопчику, батько якого нині на фронті.
Вмикала ліхтарик — і до роботи
Якщо минулої осені багатьох з нас дратувало вимкнення електрики, то пані Тетяна тільки й чекала такої пори. У такий час полишала іншу роботу і бралася за вишивання.
«Вмикала ліхтарик на телефоні, підставляла під п’яльця, голку в руки і до роботи, — згадує вона. — Важливо було не проґавити зарядити на повну телефон, поки горіло світло». Жінка зізнається: коли відновлювали електрику, ставало шкода, при ліхтарику ще можна було наносити узори на полотно, а при світлі доводилося братися за іншу роботу.
«Вишивала хрестиком, — розповідає пані Тетяна. — Обрала нитки синього кольору з трьома відтінками — темним, світлим і голубим. Спершу мала намір вишивати бісером, маю досвід роботи з цим матеріалом. Подумала: раптом це буде незручно для тіла? Відмовилася. Взяла нитки. Але й бісеринки теж використала. Де-не-де вкрапила їх. Підібрала світло-ліловий колір зі срібним відтінком. На синьому фоні вони так гарно зблискують, ніби зорі на небі. Достатньо повернути сорочку — і одразу видно відблиск».
Майстриня пояснює, що все узгоджувала з Андрієм. Він два рази приїжджав на примірку. Вони обговорювали всі деталі. Дослуховувалася до хлопця, якою хотів би бачити вишиванку. Вона врахувала його побажання, він дослухався до її пропозицій.
Ініціали «заховала» на комірці
Вишиванку для Андрія співрозмовниця називає іменню. Це ж не в магазині придбана. Персонально для нього вишивала. Тому — іменна. За її словами, на таких виробах майстрині залишають ініціали тієї людини, для якої вона призначена. Перші літери прізвища й ім’я Андрія пані Тетяна «заховала» на комірчику, там вишила їх. Показала, де вони знаходяться, коли передавала сорочку. Коли хлопець роздивився позначення, вони невеликі, вмонтовані в узор, майстриня сказала йому: «Андрію, ця сорочка належить тільки тобі, не можеш її нікому передати, хіба що своєму майбутньому синочку, коли він з’явиться у тебе і виросте».
А ще пояснила, що вишиванка несе в собі етнокод нашої нації. Про це теж маємо пам’ятати.
Андрій, сором’язливий, скромний, так його характеризує майстриня, слухав її уважно. «Він все зрозумів, — говорить пані Тетяна. — Бачила це по його виразу обличчя. Я ж викладач педагогіки і психології, можу оцінити людину. Цей хлопець дуже розумна людина. Приємно було познайомитися з ним, а потім — з його батьками, вірним товаришем. А ще — з нареченою. Звати її Софія. Вона завжди поруч з ним». Ця обставина вразила пані Тетяну. Дівчина залишилася з Андрієм навіть тоді, коли він зазнав такої важкої травми і опинився на візку. Вишивальниця зізналася, що для такої дівчини їй хочеться теж зробити подарунок.
Чи сподобалася сорочка Андрію? «Це треба запитати в нього», — каже майстриня.
«Боже, яка краса!»
«Дуже сподобався! — без роздумів відповів Андрій, коли запитав його про це по телефону. — Враховані всі мої побажання. Хоча їх було не багато. Просив зробити рукава короткі. І кольори мені до лиця. Ми це все обговорювали, коли приїжджав на примірку. Два рази приміряли. На третій уже забрав сорочку».
Можливо, майстриня справилася б швидше, але Андрій був відсутній деякий час.
Він літав за океан в Америку. Разом з іншими захисниками брав участь в акціях, закликав американці підтримати нас у війні з росіянами.
До речі, тоді ж йому виготовили протези. Потім він знову відлучався з дому — їздив на реабілітацію. Тому у вишивальниці не було можливості з ним спілкуватися.
Нині Андрій теж далеко від дому. Каже, йому підганяють протези під його нинішню вагу. Роблять це на одному з підприємств у нашій державі. Воно є філіалом американської компанії, де виготовляли протези.
Запитую, чи мав раніше він сорочку. Каже, так, була у нього вишиванка. Однак уже виріс з неї. «Я брав її з собою в Америку, але жодного разу не одягав, —розповідає Андрій. — Думав, можливо, який раз одягну, але…»
Схвально оцінила роботу вишивальниці мама Андрія пані Наталія. «Боже, яка краса!» — сказала вона у розмові з журналістом про подарунок сину. — І на дотик приємна. І до лиця синові. Одразу видно, що це справа рук справжньої майстрині. Відчувається, старалася, душу вкладала. У неї золоті руки».
Невдовзі після того, як Тетяна Січко передала роботу військовому, їй зателефонувала чергова по коледжу. Попросила підійти у вестибюль забрати передачу. На неї чекав великий букет троянд. «Це вам просили передати, сказала чергова. — Не сказали від кого, але я упізнала хлопця, який приніс квіти. Він приїжджав з тим солдатом, для якого ви вишивали сорочку».
Ось як розповів про цей епізод Андрій Собковський. «Ми були у такому захваті, коли забирали вишиванку, що й не подумали про те, як віддячити Тетяні Йосипівні. Після того я одразу поїхав з дому. Попросив по телефону маму подарувати квіти. Ще й казав, щоб вибрали найкращий букет..»
Вдарили трьома ракетами
Коли росіяни пішли на нас війною, Андрій Собковський служив строкову службу. З часу призову минуло 11 місяців. Строковиків на війну не брали. Точніше, в діючий підрозділ могли піти ті, хто укладав контракт із ЗСУ.
Андрій разом з іншими строковиками ходив у наряд, охороняв територію військової частини.
В один з днів на початку квітня окупанти вдарили по їхній казармі трьома ракетами. Собковський опинився серед поранених. Він дістав важкі травми. Настільки важкі, що у лікарів не залишалося вибору —
довелося ампутувати обидві ноги. Після того розпочався тривалий процес лікування і реабілітації.
Приблизно через рік після тієї страшної трагедії у його житті сталися дві події. Окрім подарунку вишиванки. Так ось, одна подія приємна, від іншої залишився гіркий спомин. До війни хлопець працював провідником в Укрзалізниці. Дізнавшись про його біду, йому запропонували іншу роботу. Андрія взяли у концентр компанії, надали можливість працювати дистанційно.
«Зараз я у відпустці, — каже хлопець. — Треба завершити справу з підгонкою протезів, а далі знову на роботу».
Інший епізод настільки неприємний, що йому і згадувати не хочеться. Але це потрібно зробити, аби нагадати благодійникам просту істину: якщо маєте бажання допомогти комусь з військовим, робіть це персонально, а не через когось.
Повернув авто благодійникам
— Андрію, читав, що тобі подарували автомобіль з ручним управлінням, як він тобі служить? — запитую співрозмовника.
—Ніяк не служить, бо я повернув його назад, — каже він. — На такій машині неможливо їздити. Постійно ремонтувати — на це у мене нема грошей.
Історію про те, як благодійники подарували Андрію Собковському автомобіль поширили на багатьох сайтах, передачу авто знімали для телебачення. Приємно було дізнатися, що є на світі добрі люди, які вирішили підтримати пораненого військового. Що сталося після того?
Собковському зателефонували з однієї благодійної організації і повідомили,що є благодійник, який виділяє для нього 15 тисяч доларів на автомобіль. Однак робить це через їхню благодійну організацію. Повідомили також, що вирішили 10 тисяч доларів витратити на покупку автомобіля, а п’ять — на протези.
Як розповів Андрій, машину йому передали 1998 року випуску. Старий «Мерседес» одразу проявив себе. На перший ремонт хлопець витратив тисячу доларів. Після чергової поїздки транспорт знову довелося ремонтувати. Каже, ще раз заплатив приблизно стільки ж. Він оцінив ситуацію, порадився з батьками і вирішив повернути автомобіль тим, від кого його отримав.
«Якщо той чоловік мав бажання допомогти мені на таку значну суму, то чому гне зробив цього, а передав її на благодійну організацію? — говорить Андрій Собковський. — Але то вже не має значення. Я їм віддав той «подарунок». Про згадані п’ять тисяч доларів на протези він теж не має чіткої інформації.
Читайте також:
«Якби вийшли на контакт, я б повідомила СБУ». Чому адвокати захищають депутатів країни-агресора?
Вночі над Вінниччиною знищили один Shahed. Загалом по Україні — 27
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
