«Може сотні років стояти». Столяр продає дубовий стіл, всі виручені гроші передасть військовим

За таким столом давнім друзям-«чорнобильцям» приємно навіть без чаркування — ліворуч майстер Микола Демчук, праворуч Михайло Ястремський

• У столяра син, внук і зять — на війні. Продати стіл вирішив, коли внук поїхав на війну, щоб разом з батьком захищати країну.
• Дубовий стіл, який виставив на продаж, — шедевр столярного мистецтва. Застеляти скатертину не варто, аби не закривати красоту природного малюнку деревини.
• Ще переваги — його екологічність, довговічність, міцність… Де і за скільки можна купити?

Миколу Демчука називають столяр золоті руки. Так говорять про нього ті, хто бачив його вироби з дерева. З майстром познайомив журналіста «20 хвилин» голова міської організації «Союз Чорнобиль України» Михайло Ястремський.

— Наш Микола зробив такого стола, за яким любо-дорого посидіти навіть без чаркування, — каже Михайло Ястремський. — Хоче продати, а виручені гроші передати військовим. У нього син, внук і зять на війні.

Ястремський уточнив, що з Демчуком вони знайомі давно — разом брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції. Відтоді підтримують дружні контакти.

Разом з Ястремським їдемо в Бохоники, де проживає Микола Демчук.

Закінчив роботу 23-го, а на ранок — війна

У будинку майстра декілька столів з деревини дуба. Один з них на кухні. Зробив його ще 20 років тому. Той, який пропонує на продаж, має свою історію. Роботу над ним закінчив 23 лютого нинішнього року. Наступного ранку, як відомо, почалася війна.

Чоловік каже, що разом з дружиною, як і більшість їхніх односельців, передавали для наших захисників продукти харчування — те, що виростили на городі, що заготовили у погребі. Дістали з власних заощаджень тисячу гривень.

Але хочеться ще чимось допомогти. Грошей, якими можна б поділитися, у родини нема. До того ж, чоловік на групі інвалідності. «Заробив» болячку у Чорнобилі під час ліквідації аварії на атомній станції.

Коли зайшла мова про Чорнобиль, Михайло Ястремський розповів, що Микола Демчук одного разу вісім годин провів біля реактора. Наступного дня його відправили на лікування. Надто велику дозу опромінення дістав пожежний.

Тепер він з родиною хоче підтримати наших захисників. Ідея продати стіл з’явилася тоді, коли на війну пішов внук. Дружина Тетяна підтримала чоловіка. Син сказав так: «Батьку, це твоя робота, не кожному під силу така майстерність, тобі й вирішувати — продати і підтримати хлопців на війні, чи залишити його в себе в будинку».

Прапор з автографами військових

Внук Демчуків — Денис, син їхньої дочки, е зміг залишатися вдома після того, як його батько пішов на війну. Хлопцеві тільки 21 рік. Його бабуся, пані Тетяна, не приховує, що не хотіла відпускати внука.

— Скільки не просила, як не умовляла, навіть плакала, нічого не допомогло, — розповідає пані Тетяна. — Сказав, я їду до тата, і поїхав. Спершу вони домовилися, батько Дениса узгодив, аби хлопця взяли у їхній підрозділ. Але зараз вони не разом. Телефонує, каже, що недалеко від тата, але не з ним разом. Обидва десь на півдні.

Син Демчуків Валерій професійний військовий, офіцер. Виконував завдання в АТО/ООС. Побував у гарячих точках бойових дій.

Пан Микола з дружиною пані Тетяною показують прапор, який Валерій подарував батькові й мамі. На ньому автографи його побратимів. Зазначено деякі міста, які вони захищали від російських окупантів.

Пан Микола говорить, що це він попросив сина, аби хлопці підписали прапор. Каже, це була моя ініціатива. Валерій не відмовив мені.

— Коли у Вінниці відкриють Музей мужніх, передам туди прапор, — говорить Микола Демчук.

Справжній шедевр

Тепер розповімо трохи більше про стіл,я кий майстер виставляє на продаж. Деревину длявого  виготовлення Демчук готував півтора року — спершу сушив на повітрі, потім досушував у спеціальній камері.

«Підганяти» процес сушіння не можна. Каже, якщо дошки одразу проставити в камеру, з часом їх покрутить. Дерево живе, воно дихає, навіть через найменші пори.

Майстер застерігає: «Чисте дерево не любить сонця». Цим попереджує майбутнього покупця, що стіл не повинен знаходитися, скажімо, на терасі. Він для приміщення.

На всій поверхні кришки — жодного сучка. Не видно сучків також на ніжках стола. Дуже гарний малюнок на поверхні кришки. Так виглядає деревина. Як пояснив пан Микола, цю красоту не варто закривати скатертиною. А якщо обідати?

— Тарілки з гарячими стравами можна ставити сміливо, це не зашкодить поверхні стола, — говорить пан Микола. — Каструлі, чи казанчики, бажано ставити на підставки. Це перевірено неодноразово. Такий стіл у нас на кухні. І ми це робимо щодня.

Понад два метри довжина і майже метр ширина

Довжина стола — 2,35 м, ширина — 93 см, висота — 80 см, ширина дощок, з яких зроблена кришка, 25-30 см, товщина — чотири сантиметри. Кути кришки овальної форми. Внизу є підставка для ніг.

Майстер уточнює, що кришка знімається. Це для того, аби можна було транспортувати, чи переносити з місця на місце.

— Деревина дуба важка, — уточнює пан Микола. — Кришка важить не менше 70 кілограмів. Ніжки стола не знімаються.

Співрозмовник зауважує, що його виріб розрахований для приватного будинку. Можна поставити також у міській квартирі, якщо дозволяє площа.   

«Чорнобильці», підтримайте!

— Всі кошти, які покупець заплатить за такий виріб, передам нашим військовим, — говорить Микола Демчук. — Це буде внесок нашої сім’ї  у майбутню Перемогу над російськими окупантами. Якщо покупець вирішить зробити ще й свій внесок, звичайно, подякуємо йому за такий благородний вчинок.

Вартість такого шедевра столярного мистецтва приблизно тисяча доларів.

Пан Микола також звертається до «чорнобильців», ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Просить підтримати його ініціативу і додати свої внески у загальну скарбничку. Аби соліднішою вийшла загальна сума.

Координатором збору коштів буде голова міської організації «Союз Чорнобиль України» Михайло Ястремський.

• Телефон майстра, власника стола Миколи Демчука — 097-293-24-87;
• тел. Михайла Ястремського — 067- 359-11-68.

Читайте також:

Вісім разів запитували: «Де нацики?» Волонтери привезли в Ізюм допомогу, побували на місці поховань

«Його завжди вабило море». Історія морського офіцера з Вінниччини

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.