«Вуйко» бачить за сім кілометрів. У Вінниці виготовили для передової 28 відеосистем «Око Мольфара»

«Вуйко» бачить за сім кілометрів. У Вінниці виготовили для передової 28 відеосистем «Око Мольфара»
«Про кожного вбитого на фронті треба кричати на весь світ, як кричать матері над загиблими синами...», — каже голова волонтерської організації "Мольфар" Юлія Вотчер головному редактору RIA Вадиму Павлову
  • Сьогодні, 5 грудня, у Всесвітній день волонтера, Юлія Вотчер поділилася враженнями від побаченого на фронті — про радість командирів на передовій від призначення нового Головнокомандувача, про скорочення паперового валу, про дозвіл на вогонь у відповідь, про дві банки консервів на трьох в окопі на передовій, про затримки виплат захисникам країни, про відсутність «малого» транспорту у частинах, незрозумілі використання власного авто на «передку»…
  • Дізналися про вінничанина, який приносить гроші на допомогу армії, але просить не озвучувати його ім’я.  
  • Про що ще почули від керівниці волонтерської організації «Мольфар»?

28 відеосистем під назвою «Око Мольфара» виготовили мольфарівські «кулібіни». Так їх називає Юлія Вотчер, керівниця волонтерської організації «Мольфар».

Цю миловидну жінку знають у багатьох підрозділах на лінії фронту. Пані Юлія заслужено удостоєна ордена княгині Ольги, низки інших нагород. Коли її просять розповісти про себе, щоразу переводить розмову на інших — волонтерів, чи військових.

До речі, сміливо висловлює правду-матінку, незалежно від чину військового, чи посади державного чиновника.

Відео дня

Ось і цього разу говорить відверто про побачене і почуте на сході: про сподівання на нового Головнокомандувача, про очевидні позитивні зміни, про те, що можливість давати «отвєтку» на обстріли ворога підвищує бойовий дух хлопців, що не у всіх підрозділах гаразд з харчовим забезпеченням, про те, як у Києві замовчують випадки загибелі наших захисників, а мали б кричати про кожну втрату на весь світ,як кричать матері над убитими синами, чи діти, які втратили батька.

Про війну треба говорити зранку і увечері

Перемога здобувається не тільки на фронті. Без підтримки суспільства війну не виграти. У цьому переконана Юлія Вотчер. Каже, у нас суспільство відмежоване від війни. Це помилкова політика влади. В країні війна і все має бути підпорядковано забезпеченню захисників усім необхідним, а суспільство жити з гаслом: «Все для фронту, все для перемоги!».

— З цього приводу пам’ятаються слова розвідника з 72-ї бригади Володимира Майбороди з позивним «Май», — продовжує пані Юля. — Він казав, що про війну треба говорити принаймні зранку і увечері, щоб люди чекали повідомлень з фронту, щоб сльози виступали на очах за кожним убитим…

Насправді «Май» висловлювався ще різкіше. Мовляв, якби хоча б декілька разів на мирній території так бабахнуло, як гримить на фронті, можливо, тоді б прокинулися від буденної сплячки і дехто згадав, що у нас війна, що треба думати, як побороти ворога. Причому, думати кожному, а не тільки тим, хто на фронті.

— Дуже боляче, але нема вже з нами розвідника Майбороди, — говорить Юлія Вотчер. — Він підірвався на розтяжці, його оглушило і в такому стані потрапив у полон. Чотири дні окупанти на повертали тіло. Дотепер мороз по спині від того, яким бачила його у труні. Від побоїв голова настільки розпухла, що стала врівень плечей, обличчя було багряно-синім від побоїв. Ховали героя у рідному селі. У нього символічна назва — Переможне Запорізької області. Ні в кого з нас нема сумніву у нашій перемозі.

Регулярно дає гроші і просить не називати ім’я

— У нас багато хто втомився від війни, крім тих військових, які вдень і вночі залишаютьсяя в окопах і бліндажах, — ділиться думками Юлія Вотчер. — У Вінниці, наприклад, менше охочих плести маскувальні сітки. Правда, їх тепер можна купити. Одна коштує тисячу гривень. Але ж кошти десь потрібно взяти…»

Втім, є люди, які продовжують допомагати. Один чоловік періодично приходить в офіс до «мольфарів». Заходить, кладе на стіл чималий стосик купюр і щоразу додає: «Ви краще знаєте, на що їх потратити».

— Умовити доброчинця на розповідь про нього у Фейсбуці, про його пожертви,  не вдається, — каже Юлія Вотчер. — Умова незмінна — без будь-якої згадки імені. Повторюю, суми жертвує немалі. Запитувала про дружину, дітей, їх у них четверо. Дізналася ім’я дружини, Ольгою звати.

Кожен прилад рятує життя, і не одне

Відеосистеми, які виготовляють волонтери «Мольфара», різні за технічними характеристиками, але в одному вони однакові — додають бійцям упевненості. Кожен такий прилад заміщує десятки військових. Ми знаємо, скільки у нас загиблих, поранених, але не можна обрахувати, скільки вдалося врятувати життів з допомогою таких відеосистем. На цьому нам постійно наголошують командири і це нас надихає й надалі працювати, щоб допомагати захисникам наближати перемогу!

Юлія Вотчер особисто доправляє прилади на передову. Каже, таке «око» бачать на відстані до чотирьох кілометрів. Одна з систем сягає відстані семи кілометрів.

Прилад «Сова» має унікальні можливості — вдень і вночі дає однакову картину, тому командир і снайпер працюють у парі, можливість тривалого відеоспостереження дає система автономного живлення.

«Павук» використовують для огляду території по периметру зі спостережного пункту. У приладу декілька складових — центральна камера, три бокові, планшет, на екрані видно як загальну картинку, так і окремі ділянки.

Виготовили також серію приладів під назвою «Трубка розвідника». Їх зручність і перевага в тім, що здійснюється запис, який можна переглянути на приладі і на екрані.

Виконували замовлення і для школи снайперів. Їх «забаганки» спершу викликали здивування, мовляв, таке зробити неможливо. Попри це, наші «кулібіни» все-таки справилися.

Щоб ворога били бойко!

Бачити ворога на відстані семи кілометрів дає можливість відеосистема, яку назвали «Вуйко».

Кошти на цей прилад передав нашій організації Петро Бойко з премії за отримане звання «Почесний громадянин Вінниці».

— Кожен прилад системи відеоспостереження, які виготовляють волонтери організації «Мольфар», отримує свою назву, продовжує розповідь пані Юлія. — На одному з них написано слово «Ольга», на честь дружини анонімного благо чинника. Під час тестування робили відеозапис, додали фрагмент з телевізійного сюжету, в якому розповідалося про прилад, там було чітко видно слово «Ольга». Змонтоване відео передала нашому мовчазному доброчинцю. Після того він розповів, що переглядали запис родиною, побачене розчулило дорослих і дітей. Подякував, але все одно не погодився змінити умови, щоб оприлюднити його ім’я.

Про ще одну назву приладу — «Файне місто» неважко здогадатися, що йдеться про Тернопіль. Є відеосистема з назвою «Тарас Сич» на честь кухара-вінничанина Тараса Сича, який загинув під Дебальцево.

Назва «Вуйко» теж має свою історію. На металевій пластинці зроблекно гравіювання, що його висловив доброчинець: «Від Петра Бойка, щоб бійці ворога били бойко!». Керівник відомого дитячого танцювального колективу «Барвінок» Петро Бойко отримав звання «Почесний громадянин Вінниці» з премією у 50 тисяч гривень. Кошти розділив навпіл: одну частину передав на потреби фронту.

Так з’явився прилад «Вуйко». З його допомогою військові мають можливість стежити за діями ворога. Відомо, хто першим побачить противника, у того більше шансів перемогти його у бою.  

— Тестуючи чи передаючи прилади військовим, щоразу записую відео, — каже пані Вотчер. — Так само було з «Вуйком». Раділа разом з військовими. Вони крутилися навколо, як малі діти, потирали руки, бо ж це яка розкіш — бачити об’єкти на відстані семи кілометрів!..

 

Читайте також:

30 років тому понад 95% вінничан проголосували за незалежність держави. Який результат був би нині?

Загроза та злочин. Куди повідомляти про підробні ковід-документи

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up