«Ми своє відмарширували…» Чому під час війни військові звільняються зі служби?

«Військова дружба найміцніша!» — каже Віктор Мезенев, він у парадному однострої

• Сьогодні, 6 грудня, у день Збройних сил України, розмовляємо з військовим, який служив у двох арміях — радянській і українській.
• Дізналися про те, чому понад половина контрактників не продовжують службу після першого терміну; про «солдафонщину» у військах; про те, чому до Перемоги дальше, ніж до гарячої фази війни…

Віктор Мезенев день 6 грудня розпочав з телефонних дзвінків до колишніх побратимів. Вітав їх зі святом. Якою б не була ситуація, а на календарі — свято.   

Редакція 20minut.ua щиро вітає нашого співрозмовника, а також усіх військових з Днем Збройних сил України! Найбільше, чого бажаємо, — здоров’я, мужності і сил у здобутті Перемоги! Слава Україні! Героям слава!

Мезенев (на фото крайній праворуч) — колишній тренер з велоспорту. У свій час закінчив факультет фізичного виховання Вінницького педагогічного інституту (нині університет імені Михайла Коцюбинського - авт.). Кандидат у майстри спорту з велогонок.

Перед початком війни на сході працював на «Барлінеку». Не міг залишатися вдома. Хоча й розумів, що шансів потрапити у район бойових дій у нього небагато. Не той вік, щоб у військкоматі погодилися мобілізувати. Тоді було з кого вибирати. Допомогло фізичне загартування. Хто витримав випробування під час марш-кидка, потрапив до числа зарахованих на службу.

Своє 55-річчя Мезенев зустрів у боях під Дебальцевим. Там зазнав контузії і його відправили у шпиталь на лікування.

Через три роки після одужання знову прийшов у військкомат. Мав на руках відношення однієї з військових частин, де його чекали на службу. Підписав контракт на три роки і відбув в район ООС. Демобілізувався, коли виповнилося 62!

До Перемоги далі, ніж до гарячої фази війни

Запитую Віктора Мезенева, що саме він бажав хлопцям зі свого колишнього підрозділу. Каже, побажання миру для них — найдорожче. Це золоті слова для тих, хто вдень і вночі в окопах на передовій.

— Перемоги теж бажали? — запитую співрозмовника. — Як на фронті без такого побажання?

— На жаль, до Перемоги нам далі, ніж до гарячої фази війни, — відповідає співрозмовник. — До такого висновку доходжу з аналізу повідомлень, заяв, які озвучує розвідка, експерти. І не тільки. Найбільш достовірною інформацією для мене є та, яку чую від колишніх побратимів з фронту.

Не залишить нас так просто кремлівський… Йому пішли на поступки з Північним потоком-2, він зрозумів, що можна й далі добиватися свого.

За словами військового, найперше, що хоче зробити путін, взяти кримський канал, щоб дати воду на півострів. Це одразу додасть йому авторитету серед своїх. Ще йому потрібні великі індустріальні міста, такі як Харків, Маріуполь, Дніпро…

Як саме розгортатимуться події надалі, покаже час, але вже можна припустити, що до Перемоги дальше, ніж до розгортання активних бойових дій. Бої на фронті не припиняються ні на день, а що буде далі?..

«Солдафонщина» залишається

Віктор Мезенев служив у двох арміях. У 1977-му його призвали на строкову службу. Потрапив у ракетні війська стратегічного призначення. Його частина дислокувалася неподалік від прибалтійського міста Каунас. За два роки пізнав усі «красоти» армії.

Дотепер пам’ятає одну з армійських фраз їхнього прапорщика. Даючи завдання він командирським голосом вигукував: «Ваша задача — копати від паркану і до обіду».

— Хто пройшов службу в радянській армії, той добре пам’ятає ще одну фразу: «Я начальник — ти дурень!», або слово «люміній», це означає, що буде так, як сказав твій командир, правильно, чи неправильно, але маєш робити так, як тобі наказують, — говорить Мезенев.

Не думав-не гадав Мезенев, що через роки йому доведеться знову стати у стрій. На власному досвіді має можливість порівняти службу у двох арміях.

— На жаль, в українській армії поки що зберігається багато того, що було при «совку», — говорить Мезенев. — Тобто ставлення до людей мало змінилося. «Совок» допікає. Він дотепер зберігається. Але ж тепер служать контрактники. Багато грамотних хлопців з вищою освітою, з гарними знаннями історії, зокрема, рідної держави. Коли їм віддають нерозумні команди, як вони мають їх сприймати?

Співрозмовник наводить промовистий приклад. Каже, приходить на контракт колишній учасник бойових дій на Донбасі.

— Після підписання контракту знаєте, куди його найперше направляють? — запитує Мезенев. — На проходження КМБ. Це скорочено курс молодого бійця. Людина, яка вже знає, що таке бойові дії, чули вибухи і свист куль, виходить на плац марширувати, виконує команди «Шикуйся!» і т.д. Але ж ми вже своє відмарширували!.. Для чого це потрібно? Щоб отримати сертифікат про проходження КМБ. Такі приклади непоодинокі. Через це звільняються зі служби досвідчені військові. Кому приємно слухати нерозумні команди? Принцип «Я начальник — ти дурень» зберігся до наших днів. Якби я був молодший, все одно не продовжив би надалі контракт. Саме через таке ставлення до військових. Та й платять контрактникам небагато. Нині починають з 10 тисяч, коли я прийшов на службу, взагалі було тільки сім тисяч. На передовій більше, це правда.

Не дивно, що армія втрачає вмотивованих, патріотично налаштованих, досвідчених військових.

«Юля, ти мене упізнаєш?..»

Під час розмови Віктор Мезенев згадав випадок зі служби, який дотепер залишається приємним спогадом.

У Вінниці у молоді роки він займався у спорт школі велоспортом. Виконав норматив кандидата у майстри спорту з велогонок. Займався у відомого на той час тренера Віктора Суліманова. Його ім’я знали у тодішньому Союзі. За його словами, майстром спору не став, бо передчасно залишив заняття і перейшов на тренерську роботу. Понад 20 років готував спортсменів-велосипедистів. Одна з його вихованок, Наталя Качалка, захищала честь країни на Олімпійських іграх в Афінах у 2004 році.

Серед тих, хто разом з Мезеневим відвідував заняття у секції велоспорту була ще одна вінничанка Юлія Толмачова. Вона стала майстром спорту, виступала за збірну команду України.

Нині пані Юлію знають на фронті і в тилу. Вона активно займається волонтерською роботою. Нагороджена двома орденами княгині Ольги.

Одного разу на фронті Мезенев звернув увагу на машину, яка під’їхала у розташування їхнього підрозділу. З неї вийшла миловидна жінка. «Яке знайоме обличчя!» — подумав Віктор.

— Юля, ти мене упізнаєш?  — звернувся до землячки.

Вона ж була так само приємно здивована випадковою зустріччю.

— Як же не упізнати земляка-велогонщика! — відповіла вона. — Що ви тут робите?..

Зустріч була коротка. Волонтер з позивним Кукла поспішала. Толмачова доставила військовим автомобіль – позадорожник і дрони, поспішила далі.

На прощання сказала: «До зустрічі уже після Перемоги». За словами співрозмовника, Толмачова проживає у Житомирі. Це була їхня зустріч за останніх приблизно 20 років.

Нині Віктор Мезенев, який удостоєний за службу низки нагород, продовжує службу, тільки вже мирну він інспектор муніципальної варти.

Читайте також:

«Вуйко» бачить за сім кілометрів. У Вінниці виготовили для передової 28 відеосистем «Око Мольфара»

«Ідеальна спортсменка». Про хмільничанку Мар’яну Шевчук, рекордсменку світу з пауерліфтингу

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.