«Мамо, моє останнє прохання — збережи дитину»: батьки полеглого сина передали на фронт дрони

• Олександру Смоличу зі Жмеринки було б 30 років 20 березня 2025-го.
• На жаль, він не дожив до цієї дати — кулеметник з позивним «Літо» загинув у бою у липні 2023-го.
• На 30-й день народження сина його рідні приготували подарунок для бригади «Червона калина».
• Журналіст «20 хвилин» розмовляв з мамою Героя.

—Не стихає і не минає біль за сином, — цими словами розпочала розмову Тетяна Смолич. — Болить серце вдень і вночі. Кажуть, час гоїть рани. Це неправда. Нема на світі того, хто б вилікував таку важку втрату. З цим і живемо — я, чоловік, донька, невістка, а внучок ще не розуміє, що в нього уже нема тата, бо ще немовля.

Відчував, що не повернеться

Добре, що Саша ще встиг потримати синочка на руках. На якусь мить жінка замовкає. Схлипує. Витирає сльози.

—Саша відчував, що не повернеться з позиції, — говорить мати. — Знаєте, чому я так кажу? Він загинув 9 липня 2023-го, це була неділя. Ми розмовляли з ним по телефону напередодні у четвер. Саша казав, що йде на позицію, тому деякий час зв’язку з ним не буде. «Але ж ти тільки що звідти повернувся», — сказала йому. А він відповідає: «Мамо, не вистачає людей, хлопці просять їх замінити, треба йти».

Їхня розмова  закінчилася такими словами: «Мамо, у мене є до тебе остання просьба — бережи Вадимчика».

—Я до нього: «Саша, чому ти так говориш? Що значить остання просьба? — продовжує пані Тетяна. — А він обірвав розмову і сказав, що дуже любить нас усіх. Ці слова так тремтіли, ледве стримувався, щоб не заплакати».

З важким серцем згадує пані Тетяна той телефонний дзвінок. Тоді вона ще не знала, що це буде остання розмова з сином, останній раз, коли почує його голос.

Про загибель Олександра рідним повідомили працівники Жмеринського ТЦК. Принесли батькам і дружині документ, де сказано, що Олександр Смолич загинув при виконанні військового обов’язку 9 липня 2023 року біля населеного пункту Терни Донецької області. На той час його синочку Вадимку виповнився тільки один рік і один місяць.

Був ніжним, як літо, і тезкою відомого письменника

В Олександра Смолича таке прізвище, як у відомого українського письменника — Юрія Смолича. Хлопець навчався у Жмеринській школі №1. Колись у цій школі знаходилася чоловіча гімназія, в якій навчався згаданий письменник Юрій Смолич. На фасаді будівлі встановлено пам’ятну дошку на честь відомого жмеринчанина.

На подвір’ї школи можна побачити дві іменні лавки. Їх виготовили на замовлення рідних полеглого воїна. На одній з них напис: «Був за справедливість, загинув з думкою про мир». Далі прізвище воїна і його позивний «Літо». На іншій лавці читаємо: «Я спокійний за сина, його збережуть мої батьки і дружина».

У приміщенні навчального закладу є стенд, присвячений випускникам, які не повернулися з війни.

По закінченні школи Олександр здобував спеціальність у Вищому професійному училищі залізничників у рідному місті. Його призвали на строкову службу у той час, коли тривала АТО. Хлопець відслужив один рік і підписав контракт із ЗСУ.

—Мамо, ти бачиш, що робиться, я не можу залишатися в стороні від таких подій, — цими словами Олександр пояснив мамі своє рішення взяти до рук зброю і захищати свою землю від окупантів. Його зарахували в аеромобільній роті 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. В АТО і ООС він виконував завдання на території Донецької і Луганської областей. Після трьох років участі у бойових діях, коли закінчився контракт, повернувся до мирної роботи на залізниці у рідному місті.

Людина з військовим досвідом, яким був Смолич, передбачала, що росія піде на нас великою війною. Так воно і сталося. Олександр знову опинився на фронті. Тепер уже у 21-й окремій механізованій бригаді. Воїн постійно перебував у гарячих точках: кулеметники завжди на передовій.

Додому приїхав на одну ніч

—Боже, як же точно хлопці дали синові позивний! — не стримує емоцій мама воїна. — Він мав добре серце. Кажу так не тому, що він мій син. Ті, хто з ним був поряд, відчували його теплоту. Зігрівав, як те літо. Тому й позивний такий. Знаєте, Саша спочатку думав про когось, а вже потім про себе.

 

Жінка згадує, як під час однієї телефонної розмови, вона почула голос когось з хлопців, у слухавку було чути прохання допомогти.

— Мамо, вибач, тут треба хлопцям допомогти з бронежилетами, —  сказав він. — Не ображайся, але це може врятувати їм життя. Люблю тебе, матусю.

До нього зверталися багато побратимів. Бо мав досвід: відслужив строкову, брав участь у боях під час АТО/ООС.

Запитую, чи вдалося Олександру побувати вдома після початку великої війни.

—Один раз приїжджав, — згадує співрозмовниця. — Не повірите, всього лиш на одну ніч. Він лікувався після операції. Йому коліно оперували. Коли повертався у частину, попросився заїхати додому. Дуже хотів побачити синочка.

Мати Олександра розповідає, що син важко переносив прощання. Про це він не раз говорив. Навіть тоді, коли на день заглянув додому, зізнався, що не став би цього робити, якби не бажання побачити дитину.

—У нього серце рвалося, коли прощався з нами, — говорить пані Тетяна. — Дуже важкі були хвилини для нього. Так само і для нас. Не раз казав, що йому простіше і спокійніше розмовляти по телефону, ніж бачитися, а потім прощатися.

Шукають побратимів з 21-ї бригади

Другий рік поспіль на день народження Олександра Смолича його рідні передають на фронт дрони. Так було торік. Те само зроблять і нинішнього року.

Як розповіла Тетяна Смолич (на знімку),  20 березня прийдуть на Алею слави у центрі міста і передадуть дрони волонтерці Олесі Поліщук. Вона доставить їх військовим з 14-ї бригади Національної гвардії «Червона калина».

Безпілотники вже купили. Це два FPV дрони з функцією багаторазових скидів боєприпасів. Торік гвардійці «Червоної калини» також отримали два дрони від родини Смоличів.

—Чому саме військовим з «Червоної калини», адже Саша служив у 21-й бригаді? — запитую співрозмовницю.

—Так сталося, що ми втратили всі контакти з побратимами Саші з 21-ї бригади, — говорить жінка. — Точніше сказати, є телефон одного з хлопців. Але його після поранення перевели в інший підрозділ. Коли йому зателефонували, сказав, що не може нічим допомогти.

«Червону калину» обрали тому, що там багато хлопців зі Жмеринки. Так пояснила пані Тетяна. Їй відомо, що там є хлопці, які знали її сина.

Волонтерка Олеся Поліщук розповіла журналісту «20 хвилин», що вона повезе дрони разом зі ще однією волонтеркою. Зроблять це найближчим часом, як тільки завантажать автомобіль іншими необхідними речами, що їх замовили гвардійці. Як завжди, доповнять все продуктами харчування, приготовленими в домашніх умовах. До речі, торік пані Олеся також доставляла дрони від Смоличів гвардійцям у зону бойових дій.

Віддав за нас життя — віддаймо за нього свій голос  

Наприкінці січня нинішнього року на сайті глави держави з’явилася петиція з проханням присвоїти Олександру Смоличу звання Героя України. Її підготувала сестра полеглого захисника Ганна Войцик.

Воїн віддав за нас найдорожче своє життя. На знак вдячності за таку жертву, а також у пам'ять про нього, підтримаймо петицію. Не залишаймося байдужими до полеглого воїна. Водночас це буде подяка його батькам, які виховали патріота. Вдячними за таку підтримку будуть дружина і синочок, який залишився без батька ще немовлям. Коли виросте, прочитає і дізнається про те, як земляки вшанували пам'ять його тата.

Підтримати петицію можна за посиланням.

Читайте також:

Сало для військових скидають з дронів: як волонтери з Піщанки допомагають захисникам

Медикиня Ося «Магура» Шаргородська зникла чотири місяці тому. Версії — від вбивства до СЗЧ

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.