Медикиня Ося «Магура» Шаргородська зникла чотири місяці тому. Версії — від вбивства до СЗЧ

Альона ЧЕРНІЮК

«Магура» була військовою медикинею, матір’ю двох дітей. А ще вона була відданою патріоткою, адже могла звільнитися за законними підставами, проте свідомо вирішила залишитися та рятувати поранених на передовій.

Ольга Шаргородська родом із Могилів-Подільського. На початку повномасштабної приєдналася до 120-ї бригади ТрО.
Жінка зникла 19 листопада 2024 року на Харківщині і слідство досі не може встановити її місцезнаходження.
Наразі залишаються дві версії —вбивство або самовільно залишена частина. Що кажуть рідні і чому пішли на поліграф? Розповідаємо.

«Дівчинка: кучері, бантики, в рюшиках платтячко, радісні вогники сяють, в очах мерехтять. Частіше знаходиться привід для посмішки, майже не плачеться. Дівчинка вірить у казку і диво, дівчинці п'ять ..», — писала Ося Шаргородська. Вона вміла поєднувати слова в задушевні вірші, виливала в них свої емоції та переживання. А потім зникла. Майже чотири місяці пройшло від того часу, як Магура сіла в службову автівку і поїхала. Зникла з усіх радарів, хто б не бив на сполох і не молив Бога про її повернення.

Оля родом із Могилів-Подільського. Саме там закінчила медичне училище. Вона має двох дітей: сина з інвалідністю Ростислава, якому 15 років та 11-річну Марійку.

Відео дня

Ольга, разом з донькою Машею та сином Ростиславом

На початку війни Оля приєдналася до 120-ї окремої бригади територіальної оборони. Тривалий час перебувала саме в Могилів-Подільському. Тоді з Німеччини приїжджали військові та проводили навчання для українських військовослужбовців. Ольга пройшла ці навчання, а потім і сама вчила побратимів надавати першу медичну допомогу. Згодом Ольгу Шаргородську відправили служити на Донеччину, а після нетривалого часу — в Чорнобильську зону. Наступним місцем дислокації стала Харківщина.

Жінка розлучилася з чоловіком Денисом 3 квітня 2023 року, але разом вони не жили ще з осені 2022-го. Колишній чоловік уже створив нову сім’ю, тому коли Ольга пішла боронити країну, то залишила своїх дітей на маму.

Ольга мала всі підстави, щоб звільнитися зі служби і жити цивільним життям, адже її син інвалід і мати хвора, має цукровий діабет та проблеми з зором. Не зважаючи на це, Ольга хотіла бути там, серед своїх і нести службу, боронячи Україну від окупантів.

— Вона приїжджала один раз на рік у відпустку. Казала «Мамо, я там треба, там мої хлопці і я не можу повернутись. Мені треба бути там», — розповідає мати Анжела.

А ще Оля завжди намагалась допомогти там, де могла. Не раз вона приймала участь у зборах для військових. Серед публікацій в мережі знаходимо інформацію про завершений збір за участю Могилів-Подільського фахового коледжу. Про цей збір Ольга звітувала і на своїй сторінці у Фейсбук.

Що було в день зникнення?

Магура, таким було псевдо Ольги, востаннє виходила на зв'язок 19 листопада минулого року, перебуваючи на Харківщині, за кілька кілометрів від фронту. О 22.15 її телефон ще був у мережі, а потім — тиша.

— Оля подзвонила мені 19 числа ввечері і сказала, що збирається покинути частину на 4 дні. Востаннє ми розмовляли о 22.12 менше ніж хвилину. Вона сказала, що вже їде і через годину буде в Харкові. Після цього кинула слухавку, — каже знайома з Харкова Катерина Смирнова, — Вона так і сказала: «Скоро буду в місті, заїду до тебе!» Але ми не договорили і я їй одразу передзвонила, проте дзвінок уже ніхто не прийняв. Я відправила їй повідомлення про те, що в неї можуть бути проблеми, бо це СЗЧ (самовільне залишення частини). Вона тоді вже не відповідала. Ці повідомлення так і залишились непрочитаними.

Про деталі тієї короткої телефонної розмови Катерина каже так: «Істерики в голосі в неї не було, адекватно говорила. Може була трохи засмучена. Я думаю, що в машині вона була одна. До того ж, там є блокпости, де це повинні були зафіксувати. Останній дзвінок був за 35 кілометрів від пункту постійної дислокації».

Що розповіла мати Ольги про пошуки дочки?

Мама Олі, Анжела Михайлівна, повідомила, що востаннє спілкувалася з дочкою ввечері 19 листопада о 19.33. Розмова була про побутові речі. Дочка просила використовувати генератор, який подарував для мами та дітей Богдан (про цього чоловіка — далі). Потім на повідомлення вже не відповідала.

Зранку Анжела звернулася до знайомої, чоловік якої служив разом із Олею. Побратим відповів, що нічого не відомо про її зникнення. Вже по обіді Анжела знову зв’язалася з ним, проте звісток про Олю так і не було.

Близько 10-ї ранку 21 листопада мамі зателефонував командир роти вогневої підтримки Богдан Сасюк і повідомив, що Оля зникла, і її шукають. Він сказав, що ввечері 19 листопада вони посварилися, Ольга перекурила, сіла у машину і поїхала. Тоді він сказав, що Ольга не взяла з собою нічого, навіть павер банк. У кишені у неї було не більше 300 гривень. Вона сіла в автівку з чорними номерами і поїхала в невідомому напрямку. Важливо, що на місці дислокації була і власна автівка Ольги, але поїхала вона саме на військовій.

— Протягом двох тижнів Богдан «годував» обіцянками та розповідями, що Олю шукають, прочісують усю територію, і що ось-ось знайдуть, — каже мати, Анжела Михайлівна.

Рідні також зв’язувалися з командиром частини, але жодної інформації про її зникнення так і не отримали.

Саме Сасюка потім призначили вести слідство, однак це не єдине, що пов’язує його з Олею.

— З Богданом у Олі були стосунки близько двох років. Про це знали навіть її діти, вона не приховувала. В травні 2022 року під час військових дій на Харківщині Оля отримала важку контузію. Вона проходила реабілітацію близько місяця саме в Харкові. Там же, серед військових, яких лікували, був і Богдан. Потім у них почались романтичні відносини. За деякий період до зникнення стосунки Олі та Богдана стали напруженими, навіть аб’юзивними. Чоловік дозволяв собі психічне та й фізичне насилля до жінки. Влітку минулого року, знаю, Богдан застосував до Ольги фізичну силу. Він вдарив її в живіт і штовхнув, так що вона аж відлетіла в інший кінець кімнати. Проте навіть після цього вони не розірвали стосунків, — розповідає тітка Олі, Алла.

Мама Ольги також підтвердила цю ситуацію, і сказала: «В той день Оля мені подзвонила і плакала. Казала, що дуже болить живіт. Вона плакала з однієї сторони телефону, а я з іншої, адже не могла їй допомогти».

— Оля приїхала у відпустку і ми бачились 7 серпня минулоріч. Тоді я дізналась від Олі, що Богдан підняв на неї руку. Вона і раніше говорила, що між ними були сварки, але в цей раз він вдарив. Тоді ще Оля ходила до комбата і просила, щоб її перевели в іншу частину, але хлопці-військові були проти цього. В самого Богдана була сім’я, і дружина його знала про відносини з Олею, — розповідає близька подруга Альона Заграй.

Про стосунки з Богданом Сасюком ми запитали у знайомої Ольги з Харкова, з якою вона тісно спілкувалась та у співслуживеці. Вони заперечують інформацію про те, що Богдан вчиняв якесь фізичне насильство, а навпаки ставився до Олі дуже ніжно.

Про те, що до Ольги Шаргородської було гарне відношення у підрозділі підтвердила і Катерина Смирнова: «Про тиск, проблеми зі службою, побиття та якісь інші проблеми з керівництвом підрозділу я від неї не чула. Навпаки, казала, що про неї там дбають. Повірте, я знаю багато військових дівчат, які б мріяли про таке відношення, яке було до Олі в підрозділі. Це, скоріш, виключення з загальної системи. Їй справді пощастило з «батом».

Позитивне ставлення до Ольги у частині підтверджують і фотоматеріали, які надала нам Катерина. З етичних міркувань ми не можемо їх опублікувати.

Ми зв’язалися ще з однією подругою Олі, яка наразі є військовослужбовицею (не називаємо її ім’я та прізвище з міркувань безпеки). Ось що вона розповіла: «Я з Олею дружила до певного часу. Потім просто пішла з її життя. Я впевнена, що її зникнення пов’язане з її способом життя. А зникла вона в районі Салтівки. Так показував і сигнал GPS із її телефону».

«Мені Оля не розказувала про своє особисте життя в яскравих деталях. Вона більше плакала і жалілася. Кожній з нас (мається на увазі подруг) вона говорила те, що ми могли сприймати. Вона добре розумілась на психології. Мені часто казала, що грошей не вистачає, але я знаю, що всі чоловіки, з якими були в неї відносини, допомагали в матеріальному плані. Я не маю покровителів тут, а Оля мала», — каже її співслуживиця.

Чому мати вирішила пройти поліграф і що він показав?

Анжела Михайлівна звернулась до Національної асоціації поліграфологів України, зокрема до експерта-поліграфолога Володимира Ведмедя, щоб довести, що не має зв'язку з Олею від того часу, як вона зникла.

Оскільки здоров’я Анжели значно погіршилося через переживання за зниклу єдину доньку, її супроводжувала тітка Ольги. Через сильний стрес і постійне хвилювання жінка майже повністю втратила зір.

Рідні Ольги не вірять у безслідне зникнення і те, що вона пішла в СЗЧ. Тітка заявляє, що Ольгу могли вбити, а мати припускає, що її примусово утримують у підрозділі. За їхніми словами востаннє Анжела Михайлівна спілкувалася з донькою 19 листопада 2024 року, і нічого у розмові не вказувало на можливі проблеми, хвилювання чи підозрілі наміри. Ольга не згадувала про плани залишити військову частину чи виїхати кудись.

Перевірка на поліграфі підтвердила, що Анжела Михайлівна не спілкувалася з дочкою в період від 20 листопада 2024 року до сьогодні.

У відеозверненні перед тестуванням у Спілці поліграфістів рідні Ольги закликали керівництво 172 батальону та Богдана Сасюка також пройти поліграф, як і всі, хто свідчить, що Ольга дезертир.

Уже потім, під час телефонної розмови з тіткою Аллою, дізнаємось, що на запрошення пройти тестування на поліграфі ніхто не відреагував, зокрема і Богдан.

— Куди ми тільки не звертались, щоб знайти Осю. І в військову частину, і до уповноваженого у справах зниклих безвісти, і до Генпрокурора, в Міністерство Оборони і навіть в Офіс президента. У нас заяву в поліції прийняли лише 6 грудня, — каже Алла.

Чому заплямовують ім’я Олі після зникнення?

У Вінниці 13 лютого була зустріч із родичами полонених та зниклих безвісти. Коли під час заходу згадали про загадкове зникнення Магури, один із присутніх заявив, що вона хотіла втекти за кордон, однак під час спроби була затримана і наразі знаходиться в Закарпатському СІЗО. Тоді тітка Анжела одразу запропонувала подзвонити і, звичайно, інформацію спростували.

— Я не вірю, що вона самовільно залишила частину. Оля була для мене більше ніж подругою. Вона була для мене сестрою. Ми росли і жили в Могилеві, ділилися таємницями. Коли я дізналась про її зникнення, то одразу просила людей надати розголосу. Оля була красивою, харизматичною і дуже мудрою. Багато кому з чоловіків могла запасти в душу, — ділиться подруга Олі, Альона Заграй.

«У мережі пишуть, що нам пропонували допомогу в пошуках, але ми відмовилися. Це неправда! Єдиний, хто хотів нам допомогти, — Богдан. Він знав, що Оля оплачувала нашу орендовану квартиру й давала нам кошти, тому запропонував оплатити оренду. Але я відмовилася. Більше жодної допомоги ні від кого не було. Ми зверталися до різних структур із запитами, і єдине, що я отримала, — це повідомлення від Могилівського ТЦК 6 березня про те, що Олю 15 січня звільнили зі служби», — уточнює мати і додає: «Розповіді про те, що Оля пішла в СЗЧ, — це наклеп. Вона не могла цього зробити. Навіть на день народження дочки хотіла приїхати, планувала взяти відпустку та повезти дітей на море».

Наразі відкриті дві справи: одна за підозрою у вбивстві Ольги, інша — за самовільне залишення частини. Мати зверталась з заявами до ДБР та СБУ, які ведуть справу про СЗЧ, однак жодної відповіді наразі не отримала.

— Як жінка, у якої двоє дітей, могла піти в СЗЧ і досі не дати про себе жодної звістки? Вона того вечора поїхала без нічого. Вже потім мені передали її речі, які залишилися. В мене немає жодних претензій до військових, частини та командування. Ось тільки питання до Богдана. Він може бути причетним до зникнення моєї дочки, — каже Анжела Михайлівна.

Сама Ольга була патріоткою своєї країни до кісток. За це й отримала нагрудні знаки «За службу та звитягу» ІІІ ступеня та «Знак пошани». Вона писала: «Я не хочу, аби ви знали, як це. Не хочу, щоб ви проходили через те, через що проходимо ми. Підтримуйте свою армію. ВІРТЕ В ЗСУ — бо це ваша єдина і остання надія. Підтримуйте, донатьте, не забувайте...»

Редакція стежитиме за розвитком цієї резонансної справи та готова дати точку зору Богдана Сасюка. Якщо вам відома будь-яка інформація, ви можете на правах анонімності повідомити про це редакції або звернутися до правоохоронних органів.

“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”