«Люди, що з вами не так?» Хто не був на фронті, той не розуміє скаліченого військового

«Все місто потребує підготовки до більш комфортного пересування на візку поранених на фронті», — йдеться у зверненні активіста Віталія Павловського до міської й обласної влади

• Листи про військових не можна читати без хвилювання. Їх поширили дві вінничанки у соціальних мережах.
• Доповненням до їх дописів є звернення активістів громадської організації «Ревізія влади» до міської й обласної влади.

Пропонуємо скорочений виклад з написаного. Текст не потребує коментарів — і без них все зрозуміло. Питання в іншому — чому ми такі? Відповісти на це має кожен сам.

Ніхто не поступився чергою

Пише жінка на ім’я Галина:

«Стою в черзі до касу в АТБ. Черга немала, усі з корзинами і візками. І так біля кожної з кас.

Переді мною — військовий. У пікселі, в берцях. Втомлений, це видно по обличчю. У руках — два куски фасованого сиру. Мабуть, до кави.

У черзі роблять вигляд, наче його не помічають. Ніхто, чуєте? Ніхто не запропонував йому пройти без черги!

Я стою і мовчу.

Бо вже мала гіркий досвід на «Новій пошті», коли звернулася до людей з проханням пропустити військового отримати свою посилку.

Тоді всі тупо промовчали, ні одна сволота не рухнула з місця. Наче я говорила сама з собою. Тільки військовий тоді ніяковів: «Та не треба, я постою». А мені хотілося провалитися крізь землю від сорому.

Цього разу в АТБ все пішло трохи за іншим сценарієм.

Позаду мене відкрилася ще одна каса.

Я торкнула військового за рукав і запропонувала йому пройти поперед мене.

Він стрепенувся, подякував, і ми з ним перейшли до вільної каси.

Утворилася черга з трьох чоловік.

Щоб ви не сумнівалися: дядько, який стояв позаду мене, миттю опинився першим.

Поки я викладала свої продукти, військовий розрахувався, повернувся до мене, піймав мій погляд і ще раз подякував.

А в мене клубок підкотився до горла… Тільки й змогла, що відповісти: «Це я вам дякую».

Йшла додому і думала: мабуть, наші люди здатні дякувати ЗСУ, кидатися на шию «нашим ріднесеньким хлопчикам» і ридати у них на грудях тільки тоді, коли їх звільняють із підвалів чи витягують з погребів десь на окупованих територіях.

Поки ми у відносній безпеці, більшість воліє просто не помічати тих, завдяки кому ми взагалі живемо і дихаємо.

Але ж Бог не любить невдячних.

Якщо не хочете памʼятати цю істину заради своєї совісті, памʼятайте хоча б заради своєї вигоди.

Щоб не довелося вчитися вдячності, коли вже втратите когось чи щось, найдорожче для вас за всі скарби світу».

Хвилина мовчання у тролейбусі

Пише пані Надія:

«Зранку 25 серпня їхала у Вінниці у тролейбусі, сама я з Немирова. О дев’ятій годині оголосили вже традиційну в державі хвилину мовчання. Водій зупинила тролейбус. З крісла піднялася тільки я. Всі інші пасажири залишилися сидіти на своїх місцях, дехто продовжував розмовляти. Хіба так важко виявити повагу?

Можливо, в цю саму хвилину десь там, чийсь син, чоловік чи батько загинув за нашу свободу. Люди не розуміють, що війна наша спільна, не має значення, живемо ми на сході чи заході України.

Особисто мені дуже неприємно чути у нашій Вінниці російську мову, але вінничани і переселенці зі сходу продовжують нею розмовляти, і найганебніше те, що не вважають це чимось поганим. Що ще має статися щоб ми, українці, почали поважати себе, свою державу, мову? Та «закопайте» уже нарешті в собі цю росію, забудьте взагалі, що ви колись знали їхню мову та вміли нею розмовляти, поверніться нарешті задом до того «брата».

Мало начепити на себе одяг з тризубом, пустіть Україну до себе в серце».

Як на візку проїхати до магазину?

Голова ГО «Ревізія влади» Віталій Павловський розмістив у Фейсбуці звернення до міського голови Сергій Моргунова і начальника ОВА Сергія Борзова. Свій допис супроводив фото. На них видно, як поранені військові на візках обминають ями на тротуарах, добираючись до магазину чи «Нової пошти».

Активіст попросив підтримати, поширити лист, а згаданих вище керівників відреагувати. Не на словах, а організувати ремонт тротуарів біля лікарняних закладів.

«Прошу підтримати ініціативу небайдужих вінничан щодо облаштування умов для наших поранених бійців, які наразі проходять лікування», — написав Віталій Павловський.

Він додав: «Все місто потребує підготовки до більш комфортного пересування наших захисників, що повертаються і будуть повертатися з часом додому у Вінницьку ОТГ».

Нижче наведено приклад, яким чином по якому асфальту пересуваються хлопці від лікарні до s-smoll, де мають змогу закупити певні необхідні речі, отримати передачу на «Новій пошті», скупитися у продуктовому магазині, отримати доступ до Західного автовокзалу і т.д.

«Тільки разом, обʼєднавшись, зможемо все!» — написав Павловський.

На його допис відгукнувся активіст, а нині військовий, Ярослав Пашкевич. Він попросив звернути увагу на вулицю Київську. Вона дуже незручна для візочників. Один з чиновників намагався довести, що це не так.

«Я запропонував йому проїхатися, — пише Пашкевич. — Але чоловіка, як вітром здуло з коментів».

Активіст звертає увагу, що на Київській нема жодного регламенту для пандусу.

«Спуски з тротуару — то окремий хіт, — стверджує Пашкевич. — Нема транспорту для бійців, щоб підвезти їх на процедуру».

Читайте також:

«Тут не бджоли винуваті». Пасічник має сплатити 25 тисяч гривень своїй сусідці

Облаштовують контактну мережу для електротранспорту: як виглядає реконструкція на Батозькій

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.