Латвієць доправив військовим з Вінниці 40 автомобілів, два з них — машини-«алкашки». Що це таке?
- Авто, яке відібрали у п’яних водіїв, називають у Латвії машини-«алкашки».
- Дві з них латвієць привіз військовим з нашої області. Він проживає у нас з 2009 року.
- Що привело його сюди? Чим займається і чому вирішив допомагати військовим на фронті?
- Чи погодяться депутати від Вінниці ініціювати прийняття такого закону, як у Латвії — про конфіскацію автомобілів у п’яних водіїв і передачу їх на фронт?
Латвійця, про якого розповідаємо, звати Андіс. Він підприємець. Точніше, був ним, поки у нашій області чиновники не знищили його бізнес. Каже, перестав платити — не дали робити. Про те, як все це відбувалося, і що привело його у нашу область, розповімо далі, а поки що — про волонтерство Андіса.
У день народження зробив ще один подарунок
На початку жовтня він доправив у Тульчин ще п’ять автомобілів. За кермом одного з них був особисто. Проїхав шлях з Риги до Тульчина. Два авто передав військовим, ще два замовляв волонтер з Вінниці Володимир Затайдух.
Володимир каже, що «буси» Volkswagen Т4 поїдуть до наших оборонців, які воюють на Бахмутському напрямку. За словами латвійця, ще одну машину треба відремонтувати і вона також поїде на фронт.
Волонтер передавав автомобілі у Тульчині, де він проживає. Як все відбувалося, бачив журналіст «20 хвилин» і записав коротке інтерв’ю з латвійцем.
Уже під час розмови випадково дізналися, що у той день Андісу виповнилося 62 роки. Ось такий подарунок він зробив для наших військових. Вкотре підтримав тих, хто на фронті.
— З якого часу допомагаєте доставляти автомобілі для наших військових? — запитав журналіст.
— З самого початку війни, — каже Андіс. — Першу машину пригнав для лейтенанта з Тульчина Ростислава Покиньчереди. На жаль, він загинув молодим. І тоді я подумав, що у пам'ять про нього привезу ще 10 автомобілів для військових.
Ростислав Покиньчереда був випускником Одеської військової академії, служив у морському Центрі спеціальних військових операцій командиром групи розвідки. 21-річний офіцер керував групою спецпризначенців, яка брала участь у низці складних операцій. Побратими розповідали, що він зі своїми хлопцями наробив шуму у тилу ворога. Виконував бойові завдання також на фронті. Загинув у бою 9 грудня 2022 року на Сході України.
Андіс каже, що вже нарахував 40 автомобілів, які доставив зі своєї країни для наших військових. А може й більше? Збився з рахунку. Тепер ще п’ять приїхало
— Рекорд від передачі автомобіля на фронт і до його знищення — 45 хвилин, — каже він. — Тому й черга, бо на фронті машина не може довго служити. Приємно, коли бачиш, що це потрібно людям і вони дякують. Деякі машини сам доставляю військовим. Проїду півтори тисячі кілометрів з Латвії, а тоді сідаю і вирушаю в дорогу на фронт.
Колони в Україну вирушають по п’ятницях
Розмову з латвійцем Андісом продовжили наступного дня. Тепер спілкувалися уже по телефону. Він сказав, що його земляки з початку війни переправили в Україну для військових 1700 автомобілів. У їх число входить 40 машин, які завіз Андіс. Прохань забезпечити транспортом не стає менше. Тому продовжують допомагати. Шукають транспорт в інших країнах.
Колони машин вирушають в Україну здебільшого по п’ятницях. Чому саме в цей день? Бо це кінець робочого тижня. Є можливість домовитися з водіями, які погодяться пожертвувати своїми вихідними. До кордону з Україною відстань тисяча кілометрів. В колоні їде бус, який потім повезе назад водіїв, коли ті передадуть машини українцям.
Андіс говорить, що сам він неодноразово брав участь у таких поїздках. Ось і цього разу теж їздив у Латвію, а звідти повернувся за кермом.
— А звідси, як добираєтеся? — запитую співрозмовника.
— На автобусі, чи маршрутці, — каже він. — З Вінниці ходить транспорт. Трясуся 29 годин у дорозі. В середньому поїздка в один кінець обходиться у сто євро.
За його словами, пошук і доставку машин організували його друзі, з-поміж яких є колишні автогонщики, з якими раніше працював Андіс.
Каже, у них у Ризі є клуб спортивних автомобілів. На його базі зосереджують придбаний транспорт.
— У клубі працює українець на ім’я Дмитро, — говорить Андіс. — Він оглядає кожну машину, як кажуть, крутить гайки, готує до поїздки в дорогу.
А почалося все з того, коли на початку війни добрий знайомий Андіса на ім’я Рейніс вирішив передати українцям перші автомобілі. Він загітував вісьмох гонщиків і вони відправилися в дорогу. Завезли тоді вісім джипів.
— Те, що вони побачили тут, в Україні, вразило до глибини душі, — продовжує співрозмовник. — Після повернення Рейніс розповів це у своєму дописі у соцмережах і попросив латвійців допомогти коштами на придбання більшої кількості автомобілів. Через деякий час взявся за голову! Не повірив, що таке можливо. Латвійці переказали на вказаний рахунок 250 тисяч євро! Це була фантастична сума благодійного внеску.
За «п’яними» авто — черга на пів року
Андіс говорить, що до забезпечення українських військових транспортом несподівано долучилася латвійська влада. За його словами, у них прийняли закон про конфіскацію транспорту у п’яних водіїв і передачу його на війну в Україні. І цей закон працює.
Два таких авто Андіс при гнав у Вінницю. Їх передав у військові частини, що дислокуються в області. Одна машина повнопривідна Вольво, друга —Тойота.
— Якщо у крові водія виявили півтора проміле алкоголю, у нього відбирають машину на користь українських військових, — пояснює Андіс. — Якщо рівень алкоголю менший, водія також покарають. Причому, теж дуже жорстко. Йому пропонують викупити власне авто, інакше його теж конфіскують.
За словами співрозмовника, були випадки, коли конфіскували навіть елітну машину марки Порше. Щоправда, її не передали в Україну. Автомобіль продали, а за виручені кошти придбали пальне. Ним заправили конфісковані машини, які переганяють в Україну.
— Заправити бак на тисячу кілометрів проїзду це теж немалі витрати, — каже Андіс. — Машини не відправляють колонами.
Волонтер уточнив, що заявок на отримання «п’яних» автомобілів назбиралося стільки, що черга на них розтягнулася приблизно на пів року. Після цього Андіс запитує:
— А чому у вас не приймуть такий закон? Це була б гарна підтримка військовим, які постійно просять транспорт. Та й п’яних за кермом стало б менше.
Пропозиція депутатам парламенту від нашої області
Адресуємо запитання латвійського волонтера нашим активним депутатам парламенту від області — Ірині Борзовій, Миколі Кучеру, Ларисі Білозір, Анатолію Драбовському, Геннадію Вацаку… «Чому б у нас не прийняти такий закон, як у Латвії?» Йдеться про документ, за яким латвійці конфіскують автомобілі у водіїв, які керують транспортом нетверезими.
Тільки не треба говорити, що це порушення прав людини, а також права на власність. Адже такий закон реально працює у них, у країні Євросоюзу. А там дотримання законодавства — на першому плані.
Війна у нас, а не в Латвії. Це ж ми маємо більше дбати про наших захисників, а не латвійці.
Чи пристануть згадані депутати на пропозицію, повідомимо згодом.
Плати, інакше не будеш робити
Андіс мало вірить, що у нас приймуть такий документ. Він добре знає наших чиновників. Їх «любов» до людей відчув на собі, коли по його автомобілю стріляли тільки за те, що відмовився платити хабарі одному з колишніх начальників лісового господарства у Тульчині.
Нашу область обрав для бізнесу неспроста. Йому потрібна була деревина ясеня. Не зовсім деревина, а тільки ясенові… пні. Саме так — пні! Тобто відходи виробництва. Така деревина найбільш підходяща для виготовлення ключок для гри, яку називають герлінг.
— Знайомий підказав тему для бізнесу, — згадує ті часи Андіс. — Герлінг надзвичайно поширена гра в Ірландії. Там протягом року під час поєдинків ламають сто тисяч ключок. У нас у Латвії ясеня мало. Мені сказали, що його багато в деяких областях України. Ось тому ми приїхали з сином до вас. Було це у 2009 році. Дружина, на той час, на жаль, померла.
Чоловік каже, уклали договір з лісівниками. Закупили верстати. Два троки навчали людей в Ірландії, як робити ключки. Стільки ж років вдалося попрацювати у Тульчинському районі. Поки чиновники вимагали помірні хабарі, платили, а коли у них апетити зросли, Андіс сказав, що він все робить по закону, то за що має платити? Тоді йому показали, хто в домі хазяїн. До речі, платити треба було також у Києві, інакше ліцензію на експорт не давали.
Його бізнес знищили. Після того, як у батька стріляли, син повернувся в Латвію і сказав, що він більше не хоче чути нічого про Україну.
Андіс залишився. У нього тут склалася нова сім’я. Він би повернувся на свою батьківщину, дружина не погоджується.
Читайте також:
За п'ять днів 130 тисяч: Як звичайному волонтеру з Вінниці вдається збирати такі великі суми?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
