Кошти за загибель сина віддає на Центр реабілітації військових, але є проблема. Хто підтримає Іщенка?

Давид Іщенко воював у батальйоні «Вовки Да Вінчі», просив батька підібрати місце для комплексу реабілітації побратимів, батько Валерій хоче виконати прохання сина , просить підтримки небайдужих

• «Тату, тут на фронті багато поранених, може, нам вдасться створити для них Центр реабілітації».
• Таким було прохання Давида Іщенка з Ладижина, бійця батальйону «Вовки Да Вінчі», до батька Валерія.
• Невдовзі після того Давид загинув, йому назавжди залишиться 22 роки.
• «Я не встиг виконати те, що просив син, поки був живий», — не стримує сліз його батько.
• Гроші, які держава заплатить за загибель сина, віддасть на створення Центру реабілітації військових, але є проблема…
• Просимо звернути на неї увагу небайдужих.

Про Валерія Іщенка і його намір віддати кошти за втрату на війні сина Давида розповіла журналістові «20 хвилин» вінницька волонтерка Лариса Полулях. Попросила поширити інформацію.

— Можливо, знайдуться люди, які підтримають чоловіка у його благородній справі, — каже Лариса. — Дуже хотілося б, щоб так сталося. Адже скільки військових нині потребують реабілітації! Відновлення сил необхідно кожному з тих, хто повертається з війни.

Під час розмови з журналістом «20 хвилин» Валерій Іщенко озвучив проблему, з якою зіткнувся.

Спілкування було непростим — чоловік не стримував сліз. При кожній згадці сина починав плакати.

Є вже готовий комплекс

— Коли Давид був ще малим, ми брали його з собою на відпочинок у Закарпаття, — розповідає Валерій Іщенко. — Мені потрібно було лікуватися, а син з цікавістю розглядав тамтешні місця, природу. Він настільки полюбив Закарпаття і Карпати, що місцем свого навчання обрав Львів. Після закінчення Ладижинського коледжу механізації став студентом «Львівської політехніки». До речі, коледж закінчив з відзнакою.

У перший день війни Давид пішов у військкомат. Воював в уславленому батальйоні «Вовки Да Вінчі».

Під час короткої відпустки хлопець звернувся до батька з непростим проханням — підібрати місце для реабілітаційного Центру для тих, хто повертається з війни.

—«Давид ділився побаченим на війні, розповідав, який у нього відважний командир Дмитро Коцюбайло, як хлопці за ним стоять горою, а він за них, — продовжує Валерій Іщенко. — А потім син каже: «Тату, підбери місце, де можна було б створити Центр реабілітації для хлопців з нашого батальйону, для інших військових. Вони заслуговують на те, щоб відпочити після війни».

Після паузи Давид додав: «Пам’ятаєш, як гарно у Закарпатті, де ми з тобою не раз відпочивали? Саме там було б найкраще організовувати реабілітацію. Поїдь, придивися, може, вдасться підібрати земельну ділянку, а тоді кинемо клич зібрати гроші, військові теж скинуться, бо це ж буде для них…»

Син повернувся на війну, батько продовжив займатися волонтерськими справами, він робить це з перших днів нападу росіян на нашу землю. Для поїздки у Закарпаття ніяк не вдавалося викроїти час.

20 травня для їхньої сім’ї стало чорним днем. Іщенки отримали повідомлення про загибель Давида.

Гроші треба сплатити до кінця року

Після похорону сина батько вирішив виконати його прижиттєве прохання.

— Коли я приїхав на наше постійне місце відпочинку у Закарпаття, одразу звернув увагу на оголошення на одному з комплексів, — говорить Валерій Іщенко. — Напис свідчив про те, що комплекс виставили на продаж. Будівля невелика, на два поверхи, у ньому 20 номерів, в яких одночасно можна розмістити понад 50 людей. .Я подумав: у цьому комплексі міг би бути той самий реабілітаційний центр. У ньому можна було б обладнати кімнату пам’яті тих, хто воював у батальйоні «Вовки Да Вінчі». Хтозна, чи вдасться знайти ділянку? А скільки часу піде на будівництво? До того ж, у моєму віці робити це не так просто, мені вже за 60 років…

Під час  розмови з власником комплексу Валерій розповів про сина, про свій намір виконати його прохання. Чоловік погодився продати. Тим більше, що коштів, які держава має виплатити за втрату на війні сина, вистачає на придбання комплексу.

— Постало питання завдатку, — говорить Валерій Іщенко. — Я попросив трохи часу, щоб зібрати гроші. Власник погодився почекати. Вдома порадився з дружиною, і стали розпродувати все, що можна продати. Трохи коштів позичили знайомі, які довіряють мені. Так зібрали гроші на завдаток.

Невдовзі після того виникла перша проблема. З’ясувалося, що на отримання коштів від держави за втрату на війні існує черга. Щоб до неї доєднатися, спершу необхідно подати документи, визначені у спеціальному переліку. Військова частина, в якій служив Давид, надала їх із запізненням.

Тут чоловік знову зривається на плач. Каже, 45 днів тіло сина не могли забрати: загинув 20 травня, а поховали тільки 1 серпня 2023 року.

— У мене є відеозйомка, де видно, як Давид лежить з відірваними ногами, — говорить крізь важкі схлипування співрозмовник.

Заспокоюється і продовжує розмову.  Каже, Їхні документи на виплату компенсації комісія ще не розглядала, і невідомо, коли це почне робити.

Тим часом власник комплексу повідомив, що з’явилися інші покупці. Тому він не може чекати. Каже, все розуміє, але в нього свої плани.

— Якщо говорити коротко, він попросив ще частину грошей — три мільйони гривень, — уточнює Валерій Іщенко. — Та ще й встановив термін — до кінця нинішнього року.

Зібрати таку суму, три мільйони гривень, поки що не вдається. Навіть знайомі підприємці відповідають, що у них нема можливості позичити стільки коштів.

— Я ж обіцяю повернути все до гривні, як тільки зайдуть гроші від держави, — говорить Іщенко. — На себе не стану витрачати гроші за вбитого сина, бо мені совість не дозволить.

Батько полеглого захисника країни звертається до небайдужих людей допомогти у вирішенні проблеми. Повторює, що просить не благодійних внесків, поверне всю позичену суму одразу після надходження коштів від держави. Та й не для себе просить, а для хлопців і дівчат, які повернуться з фронту і матимуть місце для відпочинку.  Питання в тому, що до кінця року залишилося зовсім мало часу.

Батьків попередив: почнеться війна — йду у військкомат

Давид ще змалку вражав батьків патріотизмом і небайдужістю. Вони дивувалися, звідки це в нього. «Тату, повези мене в Київ на Майдан», «Тату, а за що росіяни убивали українців, морили їх голодом? Чому вони забороняли нашу мову?»… Таким допитливим ріс Давид Іщенко. Хлопець багато читав.

— Роман «Чорний ворон» Шкляра Давид читав всю ніч, — згадує батько.

У грудні 2021-го син приїжджав на канікули. Розповідав, як цікаво йому навчатися у «Львівській політехніці», а потім несподівано змінив тему розмови.

— Мамо і тату, послухайте, що я вам скажу, продовжив син. — Ви знаєте те саме, що знаю я: росія нападе на Україну. Тому я хочу вас попередити, як тільки це станеться, у перший день війни я піду у військкомат.

Він зробив це. Але йому відмовили у мобілізації. Сказали, що у нього, четвертокурсника, який вивчає спеціальність «Електроенергетика», — бронь, треба закінчувати навчання.

До речі, батько Давида також просився на війну. Йому у військкоматі відмовили з іншої причини — не той вік, щоб воювати. Порадили зайнятися волонтерством, і пан Валерій відтоді і дотепер допомагає військовим.

— Невдовзі після початку війни Давид надіслав фотографію, на якій він у військовому однострої, — говорить батько хлопця. — Написав, що його взяли у 125-й батальйон Територіальної оборони. Одразу заспокоїв нас, мовляв, вони будуть задіяні в охороні об’єктів Львова, ніхто навійну їх не відправить. Але ж я знав, що це не так…

Майже рік хлопець служив у 12-му батальйоні Тероборони, а потім напросився до «Вовків Да Вінчі»…

— Син познайомив нас зі своєю дівчиною, — продовжує розповідь пан Валерій. — Вони теж студентка їхнього університету. Її направили на деякий час на навчання в Італію. Давид казав, повернеться х Італії моя Христя, відпрошуся у командира і ми одружимося. Ми дивилися на них і думали, які гарні діти, яка буде гарна пара, — співрозмовник знову не стримує сліз.

Вірить, що відгукнуться небайдужі люди

Валерій Іщенко у своєму житті звик довіряти людям. Вірить, що знайдуться ті, хто хотів би підтримати військових, які повертаються з фронту. Найперше чоловік покладає надії на таких само згорьованих, як він, які втратили на війні сина чи дочку.

— Вони, як ніхто інший, розуміють мене, — ділиться думками батько полеглого сина. — Якщо знайдуться ті, хто вже отримав виплати і хоче підтримати, буду вдячний їм доземно.

На підприємців у нього менше сподівань, хоча, хтозна, можливо, і серед них знайдуться небайдужі.

Його ініціатив— мало б зацікавити Міноборони, адже йдеться про комплекс для реабілітації військових. Якщо Міноборони має вплив на комісію з ухвалення рішень про виплату коштів, то Валерій Іщенко уже подав документи…

Номер телефону Валерія Іщенка — (098)  022 54 74

Читайте також:

«Мамо, у тебе є знайомі волонтери?». Морпіхам потрібен двигун до човна

В останню путь Вінниця проводжає молодого нацгвардійця Валерія Ващука

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.