«Командирів бачити не хочу, а сцикуна-БТРщика, що поранених залишив, задушив би». Розповідь бійця

«Командирів бачити не хочу, а сцикуна-БТРщика, що поранених залишив, задушив би». Розповідь бійця
  • Вінничанин Петро Король, один із небагатьох, хто вижив у бійні під Ямполем Донецької області. Він боєць п’ятої роти 79-ї бригади. Разом із побратимами побував на лінії вогню.
  • Але досі не розуміє, як можна воювати з автоматами й кулеметами проти танків, авіації й рашиської піхоти, яка в декілька разів перевищувала кількість українських захисників.

У Донецьку область, під село Ямпіль, роту Петра Короля закинули за два тижні до Великодня. Бійці зайняли позиції біля звіринця, зокрема, обороняли міст, щоби ворог не перейшов річку.

— Конкретно гасити нас почали на Паску, 24 квітня, а 25-го рашисти кинули понтонний міст, так що ми й не побачили, перейшли річку, — розповідає Петро Король. — Дві позиції наших бійців із самого ранку почали крепко обстрілювати, з’явилися перші 200-ті, 300-ті, ми їх виносили на КСП. Потім орки пішли в контрнаступ і розбили нас із трьох сторін.

Хотів зі своїми до своїх

Петро Король є старшим солдатом ще з Радянських часів, коли служив на строковій службі. У мирний час працював електромонтажником. Але з початку війни 2014 року їздив по контракту кожні півроку в АТО зі своїми побратимами.

— Наша рідна 72-га бригада, Білоцерківська, ми туди з побратимами хотіли попасти, як почалась війна 24 лютого, але у військкоматі не було рознарядки, тож попали туди, де потрібні були бійці, у 79-ту, — розповідає Петро Король. — Завезли нас у Миколаїв, там, доки підвозили нових людей і формували батальйони, пробули два тижні. Як поїхали, прибули в Северодонецьк, нам сказали що в казарми, де ми жили, влучила ракета. Потім була Донецька область і лінія фронту.

Після виходу з Ямполя, Петро Король лікується. Ногу після осколкового поранення прооперували, уже гоїться потрохи. Наслідки контузії, незважаючи на лікування, усе ще є — став недочувати, у голові щось постійно свищить і скрипить.

Нас оточили з трьох сторін…

— Їх було багато,й техніка, шквальний вогонь з усього, що можна, голови не підняти. У нас один гранатомет, — розповідає Петро Король. — Було багато 200-х, дуже багато, одне м’ясо. Ми відстрілювались, я думав, що все пройде. Але там БТР приїхав і почав розстрілювати нас в упор. Там дерево було завалене, і він не міг до нас проїхати, переді мною було велике дерево, я за ним міг сховатись. Потім цей БТР почав назад здавати, я думав вони відступають, бо ми трішки піхоту відсікли, відбивали. Але БТР переїхав на іншу сторону від поваленого дерева, почав на нас їхати, і смалити. Потім у нього видно патрони закінчились…

На позиції їх залишилось двоє — Петро й Олег, позивний «Дєд». Петру 51 рік, «Дєд» на рік старший. Усі інші, хто повтікав, хто поліг.

— Ми взяли по гранаті, подивились назад, уже нікого немає, всі були мертві, я кажу: «як вийде то виберемось звідси, а ні то тут залишимось», — говорить Петро. — Вийшли.

У Петра кулемет заклинило, він його три рази перезаряджав, не допомагало. Один постріл і знову клинить. Підбирав автомати загиблих товаришів, у мізках, у крові.

— Так само підібрав автомат у мого товариша теж з Вінниці Серьоги, — говорить боєць. — Я спочатку думав, у нього патрони закінчились, і він просто лежить, заховався. Питаю його «Серьога, як ти?», він зітхнув, видно душа вийшла. Підповз до нього, перевернув, дірка в голові. Узяв у нього автомат, там трохи було патронів, і пішов.

Скільки на тому відрізку було хлопців із його роти Петро не знає, точно пам’ятає сімох чоловік, потім принесли 200-го і прийшло ще чоловік шість. Трошки вище по лівому флангу ще були хлопці, але скільки, не скаже. Ясно одне — набагато менше, а враховуючи, що наступали на них із бронетехнікою…

Відступали пішки

— До найближчого КСП було десь 3,5 км, коли ми підійшли туди, командирів там давно вже не було. Підійшло два бійця з лівого флангу й нас кілька, — розповідає чоловік. — По рації сказали відступати за залізну дорогу, за переїзд. Коли відступали, нас бомбили прицільно за допомогою дронів, мінометним вогнем.

Не може Петро забути, як буквально за кількасот метрів від наших позицій, від переїзду, у сосновому молодняку, при дорозі стояла група із шести наших бійців. Вони махали руками, просили, щоби їх забрали. І по ним точно попало в ціль.

— Ми коли до них підійшли, двоє були поранені, четверо вже мертві, одному пів голови знесло, — говорить Петро. — Ми сказали їм, що зараз за ними БТР приїде й забере. Але той приїхав пізно, і навіть тоді забрав лише одного пораненого і втік, козел.

Як тільки бійці зайшли в село Ямпіль, пройшли десь метрів 500, їх стали обстрілювати зі стрілецької зброї. На околиці села стояли ворожі танки. Бійці виходили поза хати, городами. І через кілька годин дійшли до місця, де стояли наші.

— Там зібралось десь 35 чоловік, командирів не було, нас ніхто не забрав, вирішили йти пішки, — розповідає Петро. — Було важко, товариші допомагали. Аж вночі мене підібрали військові й завезли в госпіталь. Так я попав у Краматорськ, потім у Дніпро, а звідти у Вінницю.

Невже всі командири повтікали?

— Командиром взводу в мене був старший лейтенант із позивним «Тихий», він лише сидів в окопі, не міг висунутись. Я йому кажу — «вилазь». А він — «я боюсь». Кажу — «ладно зараз стихне вилізеш». На пару хвилин стало тихіше, він виліз, побіг, треба було вивести 300-х. Більше я його й не бачив. — розповідає Петро. — Були ще сержанти, але їх повбивали. Зокрема сержант «Штукарь» пішов на позиції, його там вбили. «Док» пішов його витягувати — його теж вбили. Хороші хлопці були. А командири, як тільки почалася бійня — усі «спетляли». Як із такими служити?

Нам потрібна була артилерія

— В нас був один міномет, він раз у годину може вистрілював, а по нашим позиціям лупили безперервно, — говорить Петро Король. — Наприклад висить над нами дрон, коректує, а міни летять прямо в окопи. Ми почали його обстрілювати, але попасти важко, почав одразу підніматися. А згодом став гранати носити, кидати. А з нашого боку нічого.

До речі, був у бійців джавелін, але в тому бою, на тій місцевості — це абсолютно безглузда штука. Хлопцям потрібна була артилерія, щоби відсікала трохи. Але нічого такого не було.

— Щоби той джавелін спрацював потрібно вставити батарею, хвилин десять почекати, щоби вона зарядилась. І крім того потрібно певна відстань, аби ракета розкрилась. Тобто в лісі ці штуки марні. Тай не було для них можливості — нас в упор розстрілювали, — розповідає Петро. — Ми не могли навіть гранатомета піднести на вигідну позицію для пострілу, тому що з трьох сторін — перехресний вогонь. Ми не могли вийти й поцілити в цього БТРа, який нас знищував. Я попросив нашого хлопця принести РПГ, він його зарядив, виніс, там його й завалили одразу, разом із РПГ... 

Петро Король трохи підлікується і піде знову воювати, мстити за своїх побратимів. Єдине, не хоче з цими командирами зв’язуватися, бачити їх не хоче. 

— А того БТРщика, — задушив би, сам втік, а поранених залишив, — говорить Петро Король.


Читайте також:

Бійців з 79-ї бригади посадили на гауптвахту і призначили заставу — 744 тисячі 300 гривень кожному

«Завжди рвався на фронт, захищати Україну». Мати розповіла про загиблого на війні сина

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (154)
  • Татьяна Ястремская

    Велика подяка Вам за захист.Одужуйте! 💙💛
  • Сват Сват

    В країні повне бл.....!!!
  • konstruktor konstruktor

    Втікти і поливати брудом тих хто воює, не по людські стопудово. А всім хто вагається на рахунок ЗСУ, бажаю попасти до рук російських нацистів. Вони для вас кращі будуть.
  • Svitlana Shemchuk

    Хм, це трибунал

21:01 До Вінниці переїхало 20 підприємств із зон, де тривають бойові дії 20:47 У Вінниці почали вмикати фонтани у парках та на площах 20:11 Вінницький Гуманітарний центр речей міняє адресу. Куди тепер звертатися? 19:00 ВІН І ВОНА. Війна скидає маски і руйнує стосунки. Що робити, щоб не втрачати коханих? Від читача 16:16 Онуфрій відсторонив Паканича! 18:48 «Стіною став проти цієї повзучої орди». Як на Калинівщині прощалися із загиблим воїном photo_camera 18:12 Для розмінування всієї території України необхідно 5-7 років 17:42 ДБРівці «пов'язали» начальника Крижопільської колонії. Що накоїв посадовець? photo_camera 17:30 Задля підняття духу. Гумористи Батальйону гарного настрою «Поділля» дають благодійні концерти photo_camera 17:07 «Мене переповнювала гордість, що вона така сильна, відважна». Розповідь мами про загиблу десантницю photo_camera 16:15 У Бару обікрали чоловіка, який відпочивав на лавці. Вирвали з рук телефон play_circle_filled photo_camera 15:30 Страви з квітів та плодів. Ділимося сезонними рецептами подільської кухні від Олени Павлової 14:59 Похолодання та пориви вітру до 20 м/с. Синоптики попереджають про погіршення погоди 14:01 В Ладижині поліцейські розшукали зниклу 4-річну дівчинку 13:09 Замість Гагаріна — Скрябін. Вінничанин пропонує перейменувати площу біля Універмагу 12:20 Переселенка з Волновахи створює жовто-блакитні прикраси на підтримку ЗСУ photo_camera 12:03 НЕ п'яний депутат, будівництво нового ТЦ та інше важливе за 20 травня у Вінниці 11:40 Ракетний обстріл над Вінниччиною — Борзов 11:05 З будинку на Широцького евакуювали 70 людей. Горіла квартира на восьмому поверсі photo_camera 10:12 Вінницькому льотчику-ветерану Другої світової виповнюється сто років. 72 з них поруч — кохана Єлизавета play_circle_filled photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up