Нашу співрозмовницю звати Олена. Їй 29 років. Неодружена. В Україні здобула професію бухгалтера, але на роботу за цим напрямком так і не змогла влаштуватися. Скрізь потрібен був стаж.
Шукала різні роботи, найчастіше це була сфера торгівлі. Працювала у трьох магазинах міста. Усе щось не виходило. Кошти йшли на квартиру, їжу, а на себе так і не вистачало.
Знайома Олени почала займатися працевлаштуванням українців на роботу за кордон. Це був Ізраїль, Німеччина та Польща.
Польща недалеко, послуги коштували недорого. Олена вирішила спробувати.
Перша поїздка на заробітки була два роки тому. Це мав бути завод під Варшавою. Працювати потрібно було у морозильній кімнаті, жити у бараках. Це не лякало Олену, вона хотіла заробити кошти.
Приїхавши туди, виявилося, що місця там для неї немає. Кошти пішли на документи, дорогу. Що робити, вона не знала.
На заводі їй запропонували їхати у другий кінець Польщі, ніби там її приймуть. У жінки не було польської сім-карти, з родиною вона не могла зв'язатися. Усе вирішила сама та поїхала.
На одному із вокзалів набрала маму через Вайбер (знайшла безкоштовний вайфай-ред.) та розповіла, що їде на інший завод. Страх був в усіх.
— Приїхала на вокзал у Варшаві. Там зустріла чоловіка та жінку. Вони приїхали з України на останні гроші. Їх мали зустріти, але обманули, — розповідає Олена. — У них грошей назад не було. Що з ними далі, я не знаю. Ми розпрощалися на вокзалі.
Після цього в Олени був ще більший страх. Хвилювалася, але ризикувала.
Приїхавши на місце — стало спокійніше. Влаштували, є житло, є робота. Працювати доведеться на заводі. Нарізка салатів, збирання ланчів.
Спочатку жили на квартирі, було менше людей, потім з квартир зробили гуртожитки. Заробітчани усе роблять по черзі: варять їсти, миються.
— Сказати, що робота легка — ні, але до всього звикаєш. Хочеться заробити, терпиш, економиш, — каже Олена.
Щодня підйом о п'ятій ранку. Повертаєшся без сил. На тижні один вихідний. Олена каже, що у цей день відсипається. Виходить рідко, і це лише за продуктами.
На заводі усі в спецодягу. Все тіло закрите, волосся має бути зібране, голова покрита та обов'язково рукавички. З їжею все ж працюють.
Перерви маленькі, по 20 хвилин. Здебільшого робочий день складається 12 годин і двох перерв. Увесь час на ногах. Перша перерва 20-хвилинна безкоштовна, за другу — треба заплатити.
Трапляються різні випадки, адже графік нелегкий та не усі витримують. Одній жінці стало зле під час роботи. У неї прихопило серце.
— Її вивели під руки на вулицю, за межі території заводу. Там і залишили, — каже Олена. — Хоча ми офіційно оформленні, роботодавець не хоче проблем.
Цей випадок був не один. Ще в однієї жінки, чи то підскочив тиск, чи ще щось. Пішла носом кров. На вулиці зима. Її теж вивели. Вона 40 хвилин чекала машину, щоб її забрали до місця проживання.
Здебільшого поляки до заробітчан на заводі Олени ставляться нормально, але не терплять, коли з ними сперечаються. Також не тримають лінивих.
Олена розповідає, що українці дуже дружні.
— Ми як справжня команда. Один за одним горою, — продовжує Олена. — Знайшла багато подруг. Дехто з них знайшов своє кохання.
Вінничанка розповіла, що одна її колега з України, жінка років 40, одружилася з поляком. Інша пара молодих українців познайомилася на заробітках і тепер живуть разом.
— Наші головні, які нас возять на роботу, вирішують питання з житлом, українці, — каже Олена. — Уже декілька років живуть у Польщі, перевезли свої родини. Діти тут навчаються. Жити тут простіше, спокійніше, але дорого. Медицина, наприклад, в рази дорожча.
Наша співрозмовниця уже тричі їздила на заробітки. Ми запитали Олену чи поїде ще.
— Поїду, уже звикла, я що вдома робити? Залишатися там не хочу, — продовжує Олена. — Поки матиму здоров'я, буду пробувати.
Точної інформації про те, скільки ж українців їздить працювати за кордон, немає. За даними Державної служби статистики, за 2015-2017 роки на заробітках побували 1 млн 303 тисячі українців.
— За експертними оцінками, на постійній основі за кордоном працює 3,2 млн громадян України, а в окремі періоди — від 7 до 9 млн осіб, — пише видання ВВС. — За підрахунками Нацбанку, минулого року трудові мігранти переказали в Україну 12 мільярдів доларів США. Це — понад 8% ВВП країни. Цього року через карантинні обмеження та закритість кордонів очікуватимуть меншу, та все одно значну суму — близько 10 млрд доларів.
Читайте також:
Скасували новий український правопис, який ввели у 2019 році. ОПИТУВАННЯ
У Жмеринці жертвами розбещення стало 11 дітей від 12 до 14 років
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер