«Хочу, щоб його пам’ятали усміхненим»: у ліцеї №31 провели змагання на честь Сергія Багулова

Альона Черніюк

Чотири роки тому лейтенант Сергій Багулов загинув у бою за Білогорівку.
Сьогодні його дружина Марина принесла до школи речі, які зберігають пам’ять про чоловіка, розповіла учням про його характер, службу та останній бій.
Вона хоче, щоб Сергія пам’ятали не лише як Героя, який віддав життя за Україну, а і як доброго, усміхненого чоловіка й люблячого батька.
Саме тому в ліцеї №31 у Вінниці на честь захисника організували спортивні змагання за участю старшокласників і військовослужбовців бригади «Червона калина».

На стадіоні Вінницького ліцею №31 ще до початку заходу збиралися школярі. Цього дня тут відбулися спортивні змагання, присвячені четвертим роковинам загибелі лейтенанта Сергія Багулова. Та спочатку дружина захисника Марина розповіла учням про чоловіка, якого втратила чотири роки тому.

Жінка принесла речі Сергія, що залишилися на згадку про нього: записник, годинник, телефон і нагороду. Кожна з них зберігає частинку його історії.

Марина розповіла, як приблизно через місяць після загибелі чоловіка їй зателефонували незнайомі люди й повідомили, що мають його телефон.

— Я тоді розгубилася. Не могла повірити, що це правда. Як можна було через стільки часу знайти телефон, який ніхто не забрав, і він залишився цілим? Ми подумали, що хтось нас розігрує, і дуже боялися, що це можуть бути росіяни. Я почала розпитувати, з’ясувала, хто цей чоловік. Це був командир іншої бригади, який згодом надіслав нам телефон. Але коли ми почали його переглядати, то не знайшли жодної фотографії. Телефон був повністю очищений, — пригадала Марина.

Окремо вона показала записник чоловіка. Акуратний почерк і ретельно зроблені записи, за словами дружини, багато розповідають про характер Сергія.

— Подивіться, усе написано так рівненько, досконало, чітко. Я сама не так веду блокнот. Цей записник — уся його характеристика. Він показує, яким Сергій був, — сказала жінка.

Після цих слів школярі підходили до Марини, обіймали її та підтримували добрими словами. Здавалося, у цю мить звичайна шкільна зустріч стала чимось значно більшим.

«Він був найкращим чоловіком на світі»

Марина зізнається, що про чоловіка може розповідати довго. У пам’яті залишилися не лише фотографії та особисті речі, а й маленькі деталі, які були важливими саме для їхньої родини. Зокрема, особливий рингтон на його телефоні, який звучав, коли телефонувала дружина.

— Він був найкращим чоловіком на світі. Завжди добрий, усміхнений — це можна побачити на фотографіях Сергія. Усе своє життя він присвятив службі та Україні. Був відповідальним, завжди готовим брати на себе відповідальність і виконувати складні завдання. Сергій дуже любив своїх дітей і приділяв їхньому вихованню велику увагу, — розповіла Марина.

Сергій Багулов віддав військовій службі понад 20 років. У 2014 році брав участь у звільненні Харківської ОДА від проросійських сил, згодом воював на Луганщині та Донеччині під час антитерористичної операції й операції Об’єднаних сил.

Із перших днів повномасштабного вторгнення він захищав Україну. Спочатку його підрозділ брав участь у боях на Київщині, згодом воював на Донбасі. Сергій служив у підрозділі, який нині є частиною бригади «Червона калина» Національної гвардії України.

Улітку 2022 року його підрозділ перебував на заводі «Азот» у Сєвєродонецьку. Згодом були бої за Лисичанськ і Білогорівку.

22 жовтня 2022 року поблизу Білогорівки Луганської області під час танкового обстрілу Сергій отримав поранення, від якого загинув на полі бою. За словами Марини, того дня евакуювати його одразу не вдалося.

— У перші дні повномасштабної війни вони захищали Київ. Прали речі в касках, сушили їх на танках, бо іншої можливості не було. Але коли підрозділ перевели до Сєвєродонецька, на «Азот», для нашої родини почалося пекло. Три тижні він був у повному оточенні, без зв’язку. Лише зрідка надходили короткі повідомлення з чужих телефонів, що з ним усе добре.

Тоді я цілими днями стояла на колінах і вперше повірила в Бога. Просила залишити його живим. Їх вивели, Сергій повернувся живим. Але спокій тривав недовго. Почалися штурми, і він не відмовлявся від завдань.

Його життя обірвалося 22 жовтня 2022 року від танкового удару на позиції. Він був там сам, бо всім дали наказ не виходити. Сергій був командиром, його слухали. Поранення він отримав ще в обід, але евакуювати його з поля бою було неможливо. О 17.40 зафіксували смерть.

Якби мене запитали, який день я хотіла б стерти з пам’яті, це було б 22 жовтня. Я не люблю цей день. У цей момент життя закінчується не тільки для воїна. Воно закінчується для всієї родини, — розповіла Марина.

Попри біль, цього разу вона хотіла говорити про чоловіка не лише крізь сльози. Хотіла, щоб учні запам’ятали його усміхненим, добрим і життєрадісним. Саме тому вирішила організувати спортивні активності та запросити до ліцею військовослужбовців бригади «Червона калина».

— Я хочу, щоб його пам’ятали усміхненим. Щоб знали: усе буде добре, що б не сталося, — пояснила Марина.

Згадали всіх загиблих випускників

Під час заходу ведучі також вшанували пам’ять військовослужбовців, які навчалися в ліцеї та загинули, захищаючи Україну. Присутні згадали Андрія Гуменюка, Сергія Мельника, Володимира Копійку, Павла Мількевича, Дениса Демянчика, Павла Бевза, Олександра Русавського, Євгена Кузьмука, Романа Гнатюка, Юрія Остроуза, Дмитра Осипенка, Олексія Вознюка, Олександра Олексієнка та Володимира Ніколайчука.

Пам’ять полеглих захисників вшанували хвилиною мовчання. Після цього прозвучав Державний гімн України.

До учнів звернувся й директор ліцею Олег Побережник. Він подякував військовим за захист і наголосив на важливості пам’ятати тих, хто віддав життя за Україну.

Військові показали учням сучасне спорядження

На території ліцею військовослужбовці бригади «Червона калина» організували виставку. Школярі могли ближче познайомитися з роботою військових, випробувати себе в окремих практичних завданнях і дізнатися більше про військовий зв’язок, медицину, безпілотні літальні апарати та зразки озброєння, які використовують на передовій.

Представники бригади пояснили, що долучилися до заходу, аби вшанувати пам’ять людини, яка віддала життя за можливість українців жити, навчатися й зустрічатися під мирним небом.

Як проходили спортивні змагання

Після спогадів і військової виставки на стадіоні розпочалися естафети. Старшокласників поділили на дві команди. На учасників чекали кілька фізичних випробувань: веслування на тренажері, вправи на прес, присідання з гантелями, стрибки на степ-платформу та трастери з фітнес-болом вагою п’ять кілограмів.

Кожен учасник мав пройти всі етапи, повернутися до своєї команди й передати естафету наступному. Тут важили не лише швидкість і витривалість, а й уміння викладатися до кінця.

За змаганнями спостерігала й журналістка «20 хвилин». Було помітно, як кожен учасник намагався виконати вправи якомога швидше та якісніше. А поруч не вщухала підтримка: однокласники вигукували слова підтримки, дівчата вболівали за своїх, а після фінішу учасники обіймалися.

У першому конкурсі дівчата випередили хлопців на кілька секунд.

Проте на цьому випробування не закінчилися. Далі учасники змагалися в парах. Їм потрібно було перенести великий фітнес-м’яч на визначену відстань і повернутися назад, утримуючи його між собою на рівні грудей і живота, без допомоги рук. Тут усе залежало від злагодженості, координації та вміння діяти разом.

Наступним завданням стало перенесення тенісного м’яча на ракетці. Його потрібно було донести до фінішу так, щоб він не впав. Цього разу першими впоралися хлопці.

Змагання проводили військовослужбовці «Червоної калини». За підсумками всіх етапів вони оголосили нічию та привітали учасників із проходженням випробувань.

Цього дня в ліцеї змагалися за швидкість і спритність, знайомилися з роботою військових і слухали історію людини, яка понад два десятиліття присвятила службі Україні. Для Марини Багулової це була ще одна можливість розповісти про чоловіка, а для школярів — нагадування про ціну, яку українці платять за можливість жити й навчатися у своїй країні.