«Гроші в землю заривають»: фронтовики шоковані тим, що робиться в тилу

Десятки років ніхто не нарікав на проїзд біля обласної бібліотеки у Вінниці і раптом у міськраді виникла ідея: звузити проїзд на вулиці Артинова, гроші почали закопувати у час, коли загострилася ситуація на фронті і у військових збільшилася потреба у дронах і РЕБах...

• Крик душі військового від побаченого ним в тилу.
• Він розповів про те, як загинуло місто.
• Дослухайтеся до слів оборонця країни: «Невже ці ремонти не можна відкласти, особливо зараз, коли ситуація на фронті загострилася, а за ці гроші купити дрони. РЕБи, яких постійно не вистачає?»
• Допоможімо тим, хто дивиться смерті в очі.

Ремонти вулиць, тротуарів, перехресть, звуження проїжджої частини — все це можна побачити нині у Вінниці. Особливо активно такі роботи здійснюють упродовж останніх місяців. Таку картину особливо боляче сприймають ті, хто повернувся з фронту, і нині перебуває на лікуванні. Недвозначно висловлюються з цього приводу також військові, яким вдалося вирватися у короткотермінову відпустку. Що говорять?

Там хлопці гинуть, а тут дороги копають

— Плакати хочеться від побаченого! — каже один з військових. — Там хлопці випрошують у волонтерів дрони і РЕБи, це те, чого постійно не вистачає і чого ніколи мало не буває, а тут копають, риють, ніби самі собі могили роблять. Живуть так, ніби у нас нема війни. Невже з ремонтами не можна зачекати? Особливо зараз, коли ситуація на фронті вкрай ускладнилася і потреби у військових стали ще більші. Чому з ці гроші не закопувати в землю, а за них купити те, що рятує життя військових? Як люди не розуміють, що дрони, РЕБи, автомобілі — це техніка, яка довго не служить,  тому її постійно не вистачає.

Ці слова сказав військовий після побаченого ремонту на перехресті вулиць Артинова і Соборна. Недавно там звузили проїжджу частину біля обласної бібліотеки імені Отамановського. Уявляєте, яку вкрай важливу проблему необхідно було вирішити у цей момент міській владі — звузити проїжджу частину! Десятки років на проїзд біля бібліотеки ніхто тне скаржився, не робив це і тепер, але несподівано на якомусь з поверхів будівлі міськради виникла ідея: звузити проїзд.

На цьому ремонтні роботи у Вінниці не закінчилися. Нині їх активно ведуть на Театральній площі. А влітку перекладали бруківку на Соборній.

—Чи допоможе вам вижити бруківка в центрах та біля міських рад? — запитує таких господарів міст військовий з Бара Денис Гордієнко. — Чи врятують вас газони квітів, нові магазини та базари?

Свої думки з приводу нерозуміння владою, на що нині у першу чергу потрібно витрачати кошти, військовий висловив на своїй сторінці у Фейсбуці.

Як ворог убив місто

Денис Гордієнко своїм дописом нагадав нам про те, скільки міст уже захопили і знищили російські окупанти. Розповів, як це відбувалося з одним з таких міст.

— Ви бачили, як вмирають міста? — запитує він. — За місяці, за тижні, за лічені дні.

Місто, яке пахло кавою та домашнім сальцем. Місто, в якому ще минулого місяця лунав дитячий сміх, гуляла молодь, життя йшло своїм буремним і в той самий час розміреним шляхом.

І раптом у таке місто прийшло «асвабаждєніє»…

Перші прильоти ракет. Місто ще не розуміє, але вже смертельно поранене.

Терористичні удари по життєво важливих органах, по будинках культури, лікарнях, установах, супермаркетах…

Далі пішло перерізання кровоносних судин міста: зруйновані мости та шляхопроводи. КАБи роблять це блискавично швидко, мов лезом, все зрізають.

Удар по легенях. Знищення енергетичної структури, водо- та газопостачання, зв'язку. Шахеди та ФПВ без перестану рвуть повітря, не даючи змогу відновити дихання.

Згодом смертельний удар в самісіньке серце. В останнє місце зібрань місцевого населення та військових. Останні кав’ярні, воєнторги, останні магазини, рештки «ракушок» на ринку, автовокзал.

І тиша. Місто мертве. Місто-примара. Ворожа арта без перестану б’є по околицях, наче озвірілий кат, який лупцює ногами вже мертву жертву.

Кінець. Далі тільки очікування оскаженілих вбивць та мародерів. Вони поруч.

Це не перша загибель міста в моєму житті, і, на жаль, не остання. Це вже не Донбас, це Дніпровщина. Центральний регіон країни.

Як швидко це все прийде до вас?

Чи допоможе вам вижити бруківка в центрах та біля міських рад? Чи врятують вас газони квітів та нові магазини та базари?

Місяць... Один місяць — це термін смерті міста.

Військовий не уточнив назву міста, але детально описав, як все відбувалося. Бо особисто бачив таку картину.

Тому неспроста запитує: «Чи допоможе вижити нова бруківка…» Можливо, все-таки краще не про бруківку нині думати. Можливо, всі ці кошти передати на закупівлю для військових їхніх найнеобхідніших потреб, аби вони мали чим зупиняти ворога?

Триває війна, а ми живемо так, ніби її нема. Там гинуть наші захисники, а тут ремонтують дороги, тротуари... Але ж небезпека нависла не тільки над тими, хто на фронті. Вона вже стукає у наші двері тут, у тилових містах. Тільки не всі дослухаються до цього.

Читайте також:

«Ви шукаєте, чим мене добити?»: гнівний допис батька, якому докоряють, що заробляє славу на смерті сина

«Мені повернули майже два мільйони»: вісім справ виграв у Європейському суді правозахисник з Вінниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.