«Головне в житті сісти в правильний вагон». В Іванові вручили СміхоОСКАР і згадували Олега Чорногуза
- Премію «СміхоОСКАР» вручили у селі Іванів, на батьківщині письменника-сатирика Олега Чорногуза.
- Хто її отримав та чому у залі сміялися і сумували водночас?
«Головне в житті — сісти в правильний вагон і не попастися на очі начальнику потяга», «У мене все імпортне… тільки тіло з Томашполя», «Де Європа? Та це десь зліва від Вапнярки». Наведені фрази взяті з сатиричного роману Олега Чорногуза «Аристократ з Вапнярки». Деякі з них у народі переінакшили на свій лад. Наприклад, інколи доводиться чути перефразоване: «У мене все імпортне, тільки чоловік з Томашполя». Дехто замість Томашполя називає Вапнярку, чи Крижопіль. Буває, кажуть: «Теж мені аристократ з Вапнярки». Значить, читають Чорногуза.
Чому роман не друкували?
Два його романи стали визначальним у творчості. Це — «Аристократ з Вапнярки» і «Претендент на папаху». Їх назвали сатиричними романами. Таким чином Олег Чорногуз став родоначальником нового жанру в українській літературі. Щоправда, їх довго не друкували. Вважали, що автор «підриває» соціалістичну дійсність. Хоча насправді він тільки передав те, що відбувалося в тодішньому соціалістичному суспільстві. На словах, компартійна бонзи «годували» людей наближенням комунізму, а на ділі… «Він точно був головним підривником потворних підвалин радянського соціалістичного способу життя. Спасибі йому за це…», — написав автор першої рецензії на твір земляк Чорногуза Олександр Горобець.
Олег Чорногуз при житті започаткував літературну премію на кращий сатиричний роман. Назвав її «СміхоОСКАР». Цьогорічним лауреатом став письменник з Рівного Юрій Береза. Так відзначили його сатиричний роман «Бархан». Вручення нагороди відбувалося в актовій залі Іванівської сільради. Переможець отримав диплом лауреата, а також статуетку головного героя твору «Аристократ з Вапнярки», українського Остапа Бендера графа Сідалковського. Вручили відзнаки Вадим Вітковський, керівник обласної письменницької організації і Ярослав Чорногуз.
У залі зібралися земляки письменника, майстри слова з Вінниці, з Києва приїхав син Ярослав. Йому сподобалася атмосфера, в якій відбувалася розмова. Зігрівали серце спогади про батька тих, хто знав його. Жартували і сумували водночас. Не можна було стримати сміх від прочитання уривків з відомих творів письменника. Настрій змінювався, що письменника не було поруч з ними, як це відбувалося раніше. Наприклад, у своїх 85 Олег Чорногуз разом з односельцями садив у селі яблуневий сад. Перед тим вручав премію письменнику і скульптору Миколі Крижанівському.
Внучка три роки провела на війні
«Багато з вас знають, з якою любов’ю і повагою батько ставився до дружини, моєї мами пані Лідії, — сказав Ярослав Чорногуз. — У пам'ять про матусю я написав вірш, його поклали на музику. Хочу, аби ви послухали цю пісню». Пісня називається «Наснись мені, кохана мамо».
Слова сина про маму у його ж виконанні зворушили до самого серця: «Наснись мені, кохана мамо, Хоча б словечком обізвись… Погомони, матусю мила. Мені, здається, тільки ти Підтримала б і зрозуміла Закрила світ від гіркоти».
Згадували внучку письменника, донечку пана Ярослав — Ярину Чорногуз. Вона понад три роки провела на фронті у підрозділі морської піхоти, втратила на війні кохану людину. Написала книгу про війну, за яку отримала у нинішньому році Національну премію імені Тараса Шевченка.
У 80 років почав будувати хату
Олег Чорногуз повернувся з Києва в рідне село у 80 років. Почав будувати хату. Називав її «Лідин дім», на спомин про дружину. Такий був життєлюб!
Восени 2022-го, у віці 86 років, його серце зупинилося. Син Ярослав згадував, як у лікарні батько просив його наспівати пісню на батьків вірш. Пісня називається «Відлітають хмари в сиву осінь…». Вона присвячена дружині Лідії. Він не переставав за нею сумувати з тих пір, як її не стало.
Ярослав нахилявся над лікарняним ліжком і тихенько наспівував йому на вухо відомі слова: «Відлітають хмари в сиву осінь, Як і наші молоді літа. Я ж тебе кохаю, мила, досі. Ти для мене завжди молода».
Чорногуз багато писав. До його 80-річчя вийшов 15-томник його творів. Але їх більше. Крім згаданих сатиричних романів, у нашого земляка є філософські, пригодницькі романи і повісті. Наприклад, у романі «Я хочу до моря» в алегоричній формі передано мрію про вільну Україну в часи радянської русифікації. Тоді про таке годі було навіть мріяти. Режим переслідував і кидав у тюрми за розмови про незалежну українську державу.
Ось ще декілька назв романів Олега Чорногуза — «Дари пігмеїв», «Тінь генія», «Вавілон на Гудзоні». Він залишив нам книги публіцистики, поезій, пісень на його слова, кіносценарії, п’єси…
Редагував сатиричні журнали «Перець» і ВУС. Заснував літературні премії імені Остапа Вишні, Степана Олійника і «СміхоОСКАР».
Через рік після того, як письменника не стало, на батьківській хаті в Іванові встановили пам’ятну дошку на спомин про Олега Чорногуза, її виготовив з білого пісковика скульптор Микола Крижанівський.
А у Вапнярці на вокзалі стоїть пам’ятник головному герою роману «Аристократ з Вапнярки» графу Сідалковському, українському Остапу Бендеру. Скульптуру теж виготовив Микола Крижанівський. Маленькі копії цього пам’ятника вручають переможцям премії «СміхоОСКАР».
Читайте також:
«Він навчив мене бути щасливою, але не сказав, як жити без нього». Розповідь дружини полеглого бійця
З яких криниць у Вінниці не радять пити воду? Дослідження від обласного центру МОЗ
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
