Що всередині Спасо-Преображенського собору, який став першим у Помісній церкві

Валерій ЧУДНОВСЬКИЙ

За різних часів вінницький Собор змінював свій статус. Його будували як католицький костел, потім — став православним храмом, далі — спортклубом і органною залою. Нині — це кафедральний собор Вінницько-Барської єпархії ПЦУ

Сьогодні друга річниця створення Помісної церкви України. Спасо-Преображенський собор став першим храмом у новоствореній автокефальній церкві.
Будівлі майже 400 років. Його успадкували від домініканців і попри численні перебудови він досі зберігає уламки католицького минулого.
А ще ховає під собою усипальницю Грохольських. Що ще цікавого на задвірках церкви?

Сьогодні 15 грудня відзначають другу річницю Об'єднавчого собору, яким утворили Помісну церкву України, повідомляють у Вінницько-Барській єпархії ПЦУ.

«За два роки існування ПЦУ до її юрисдикції перейшло більше півтисячі парафій з Московського патріархату, і цей процес продовжується. Також за доволі короткий проміжок часу українську церкву окрім Константинопольської Матері-Церкви визнали ще три Помісні Церкви: Еладська, Олександрійська та Кіпрська. Загалом, підводячи підсумки минулих двох років, ми можемо з оптимізмом дивитися на подальшу долю молодої української автокефалії», — йдеться у дописі.

За два дні після того, 17 грудня 2018 року, Спасо-Преображенський собор з вірянами перейшов з Української православної церкви Московського патріархату до ПЦУ. Пропонуємо подивитися, що всередині головного православного храму Вінниці.

Відео дня

Матеріал вперше опублікований у 2019 році

За різних політичних режимів вінницький Собор змінював свій статус. Чотири віки тому споруду звели як католицький костел. Надалі став православним храмом, а згодом — спортивним клубом і органною залою. У наш час, це вінницький храм, який першим в Україні перейшов до помісної церкви.

Роздивилися кулуари собору, відчули на собі, наскільки сильно гудуть дзвони та дізналися, чому жарт Зеленського про «томос-термос» має реальне підґрунтя.

Скромний спадок

Наша подорож у часі починається з зали богослужінь, яка знайома всім православним вінничанам. У ній величезний вівтар, висока стеля, ікони з ликами святих. А стіни розписані сценами сюжетів з Біблії.

Тільки залишки ліпнини видають, що колись ця культова споруда належала католикам-домініканцям. Вони спочатку звели дерев’яний храм, а потім перебудували його у кам’яний. Гроші на будівництво костелу дала родина Грохольських.

— На їх запрошення до Вінниці, у 18 столітті, приїхав італійський архітектор Паоло Фонтана. Він побудував храм в стилі бароко, який відрізняється великою кількістю позолоти та декоративних елементів. З усього цього у храмі вціліла тільки ліпнина під стелею, — розказує співробітниця «Центру історії Вінниці» Анастасія Стовпець.

Втім, це ще не все, що залишилося у спадок від католиків. У ризниці, кімнаті, де перевдягаються священнослужителі, є старовинні фрески з біблійними сюжетами: Авраам віддає десятину з походів царю Мелхиседеку та отримує з його рук хліб з вином; два дзеркальних зображення Христа.

— Під фресками є написи латиною. Один з них — «я виноградина, ви галуззя». Це строфа з Євангелія від Івана, — каже Стовпець. — І ще один напис латиною: «зерно, доки не впаде в землю і не помре, не дасть плоду». Що означає, що жертва Христа, його розп’яття та смерть принесла зародження християнської цивілізації.

Просто над входом у кімнату є ще одна фреска, сюжет якої важко вгадати — вона наполовину стерта.

Бокс і волейбол у храмі

Домініканці втратили свій костел у 1793 році. Тоді стався другий поділ Речі Посполитої, землі Поділля відійшли Російській імперії. Деякий час храм стояв пусткою, а у 1830-му його передали православним. Богослужіння тривали майже століття, до утворення радянської влади, яка розформувала церкви.

Отець Владислав Демченко проводжає до дерев’яних гвинтових сходів, які ведуть до хори — місця, що майже під стелею, і де під час служб співає церковний хор.

Звідси видно масштаб розпису стін: фрески заповнюють увесь вільний простір на стінах і стелі. Але, усі вони нанесені у новітній час, каже отець Владислав.

— Радянська влада вогнем випалювала релігію з храму: фрески на стінах замальовували та нищили паяльною лампою. Спочатку тут зробили склад гуми, а у 60-х відкрили спортзал клубу «Авангард», — каже Демченко. — Між стінами храму була натягнута сітка для гри у волейбол, ще грали у баскетбол. Там, де зараз вівтар, була секція з боротьби. У нижньому храмі, де зараз хрестять дітей, стояв боксерський ринг. Там також є замурована крипта (гробниця) Грохольських, точне місце розташування якої невідоме.

Конфлікт через орган

З хори повертаємося до гвинтових сходів та знов крокуємо вгору — до паламарниці з дзвонами. Священнослужителі дозволяють подзвонити у них. «Головне, щоб не звучало як набат», — жартома додають церковники. І розказують цікавий факт — паламар, коли вчиться грати на дзвонах, вдягає навушники. А коли пройшов навчання і звикає до гучного гулу, більше не закриває вуха.

До речі, цих дзвонів до нашого часу не було. Церква майже 50 років простояла «з відтятою головою»: за радянських часів знесені верхні яруси обох веж.

У такому вигляді він став «домом» для зали органної та камерної музики.

— Орган був на місці, де зараз вівтар. Його привезли з німецького міста Франкфурт-на-Одері, виготовили спеціально для цього приміщення, — каже Анастасія Стовпець.

Утім, орган тут довго не простояв. У 90-х сталася релігійна «відлига»: комуністи повертали церковникам їхні культові споруди. У Вінниці влада вказала на папері, що храм належить церкві. І водночас не надала приміщення для філармонії, зіткнувши лобами культурну спільноту та релігійну громаду.

— Протистояння тривало 1,5–2 роки та завершилося демонтажем органу, яке відбулося вночі. Кажуть, що інструмент виривали зі стін та жорстоко розламали. Будь-яке втручання у життя інструмента можна назвати варварством, але те, що його ламали об коліно — такого не було, я був свідком тієї події, — згадує отець Владислав.

Зрештою, орган через кілька років відновили. Його перенесли до сусіднього капуцинського костелу.

— Органіст Георгій Курков, який у 90-х голодував під стінами храму за те, щоб не прибирали орган, з часом прийшов до нас на хор і почав співати. Це для мене стало знаком порозуміння. Адже храм — це дім Божий і для цього він будувався, — каже священнослужитель.

Перший у помісній церкві

Попри численні перебудови та реконструкції, храм зберігає в собі католицьке планування. У нього є келії, які оточують зал богослужінь коридором у формі букви П. А це утворює внутрішнє подвір’я — місце, для усамітнення монахів. Нині тут акуратний сквер з фонтаном та деревами.

Крокуючи коридорами, там де були келії костелу, на стіні є копія томосу — документа який підтверджує утворення помісної церкви України.

До речі, громада Спасо-Преображенського собору першою перейшла в лоно новоствореної церкви — 17 грудня 2018 року, за два дні після Об’єднавчого собору в Києві.

— Наш нинішній президент (президент України Володимир Зеленський — авт.) часто жартував, що Україна отримала не томос, а термос. Потім він за це вибачався, але насправді з томосом був і термос. У ньому Вселенський патріарх передав митрополиту Єпіфанію миро — спеціальне масло, яким мажуть лоб під час хрещення, — каже отець Владислав.

Вселенський патріарх Варфоломій передає митрополиту Єпіфанію термос з миро

А між іншим, на стінах коридору є фото з богослужінь та фотографії владики Симеона. Деякі з них не знайти у мережі: митрополит у рясі з широкою усмішкою стоїть між гіллям яблуні.

А на іншому фото — усміхаючись, сидить на березі річки.

Трамвай знищує пам’ятку

Якщо зайдете до храму у той момент, коли поряд проїжджатиме трамвай, то відчуєте гул та сильну вібрацію. Культова споруда потерпає від трамвайного руху, говорили представники релігійної громади ще у жовтні 2016 року.

— Через вібрацію трамваїв «тріщить» Свято-Преображенський собор, будівля краєзнавчого музею, вінницькі Мури. Треба розглядати відновлення пам’ятки у комплексі, — казав отець Владислав Демченко і говорив, що зменшити руйнацію допоміг би «оксамитовий шлях».

Його планували зробити минулого літа на двох ділянках — від школи № 2 до Театральної та від вулиці Кропивницького до Центрального мосту. Це якраз ті фрагменти, які не отримали «тиху» колію під час минулої реконструкції 2007 року.

На це закладали 46 мільйонів гривень, де більшу частину мав дати Держфонд регіонального розвитку. Але не дав. Тому місто за власні кошти відремонтувало найбільш проблемну ділянку — криву біля МакДональдса.

І, схоже, що проект реконструкції усієї колії на Соборній «відклали у шухляду» через те, що влада спрямовує зусилля, щоб завершити довгобуди. Зокрема, добудувати головний корпус лікарні на Київській, з якої зняли 54 мільйони гривень державної субвенції; школу на Поділлі, на яку потрібно ще 28,5 мільйона гривень.

Читайте також:

Фоторепортаж з комуналки капуцинського костелу

А також інші історії про будинки Вінниці за цим посиланням.