«Чекала його на танку, що звільнить окупований Крим». Написала книгу на спомин про чоловіка

«Щодня отримую відгуки на прочитання книги, відчуття таке, що моя робота недаремна», — написала сьогодні у Фейсбуці Юлія Гаврилюк

• «Мій ДЖМІЛЬ з брунатними очима» — так назвала свою книгу на спомин про чоловіка Юлія Гаврилюк.
• «Джміль» це був позивний Володимира Гаврилюка, а очі у нього справді були такого кольору, як у назві книги.
• Чому написання книги далося їй легко? Про це розповіла журналісту «20 хвилин».

Після окупації Криму «зеленими» чоловічками Володимир Гаврилюк пішов служити в АТО.

— Я чекала його на танку, що він звільнить наш півострів від окупантів, — розповідає його дружина корінна кримчанка пані Юлія. — Чекала доти, доки це було безпечно.

Потім переїхали у Степанівку на малу Батьківщину Володимира, куди він повернувся після АТО. Оновили батьківську хату. Вона створила  волонтерську організацію «Степанівські бджілки», про яку можна довго розповідати, але це тема окремої розмови.

Їхнє життя змінила велика війна. Володимир знов взяв до рук зброю. А потім велике горе звалилося на неї і двох діток. На спомин про полеглого написала книгу. Каже, писала під диктовку. Хто диктував?

Юлія Гаврилюк разом з двома дітками проживає у Степанівці. Не припиняє займатися волонтерством. Разом зі своїми «бджілками» годують бійців на фронті. Розмовляли з пані Юлею невдовзі після презентації книги. У її голосі відчувалося, що вшанування пам‘яті чоловіка вдалося. Каже, зібралися друзі, знайомі, прийшли військові побратими Володимира Гаврилюка.

Тобі не личить чорна хустина

Жінка вразила присутніх не тільки написаними рядками. «Написане рве душу», — так висловився військовий Олександр Білан. Він добре знав Володимира, якому вдова присвятила книгу. Так само сприйняли книгу інші читачі. Вони не приховували свого враження від прочитаного.

Хочеться сказати ще про одне. Авторка книги продемонструвала силу духу. І це справило на присутніх сильніше враження у порівнянні з тим, якби вона безперервно втирала сльози. Каже, при написанні книги ставила за мету не виплакати свою біль.

У неї менше сліз, ніж віри в те, що жертовний подвиг Героїв був немарний. Наголошує, що вони зробили все, щоб ми продовжували жити. І про це має знати весь світ, якою ціною далася нам Перемога. А я вірю в неї беззаперечно.

Вона хотіла показати наших оборонців відважними лицарями, які протистоять ворогу. Бо такими вони є. Такими їх мають сприймати наступні покоління. І це їй  вдалося. А ще вона розповіла, якими вони були людьми до війни.

Послухайте, що говорив її Володимир, коли йшов в АТО. Було це після окупації Криму, де вони на той час проживали.

— Вони так легко відібрали у нас Крим, — казав чоловік. — Їм це сподобалося і вони захочуть більшого, але я не готовий віддати всю державу, я буду боротися, щоб у моїх дітей було майбутнє.

Ці слова чоловіка пані Юлія наводить у книзі.

— Він був таким переконливим, що я чекала його, що приїде на танку і звільнить нас від окупантів, — каже вона. — Чекала доти, доки це було безпечно…

Написання книги їй далося легко. Пояснює, чому.  

— Бо писала під диктовку, — говорить вона. — Ніби Володимир диктував мені те, що маю писати, а мені тільки й залишалося, що встигати набирати текст на клавіатурі комп’ютера. Писала вночі, коли діти спали.

Інколи їй здавалося, що той, хто диктує текст, десь поруч. У душі бурлили такі почуття, що словами не передати.

Деякі надиктовані рядки особливо вражають: «Тобі не личить чорна хустка, ти маєш біль покласти у пакет і залишити його на смітнику і продовжувати жити». Як після цих слів стримати сльозу?

— Таким він мені снився і я зрозуміла, що в такому ключі маю писати книгу, ніби під його диктовку, — ділиться думками Юлія.

Очі у її Володимира були справді такі, як зазначено у заголовку книги.

— Вони для мене, як маячок, який продовжує світити і вказувати шлях у цей непростий час...

У книзі читач знайде вірші, які йдуть від самого серця і проникають у серця інших; є спогади, роздуми у прозовій формі. Написане читається легко, ніби слухаєш цікаву розповідь людини. Не кожному дано так викладати свої думки.

Подякуймо авторці за спомин про того, хто не допустив до нас російських окупантів. Вона ж висловлює щирі слова подяки на адресу тих, хто допоміг у роботі над книгою, а також тим, хто сприяв в організації презентації.

Рідкий борщ у… пакеті

У день нашої розмови Юлії Гаврилюк подарували невеликий донат. Розповіла, що вранці їй зателефонували волонтери з Литви, які були у наших краях. Запитали, чи може виїхати на трасу біля Степанівки і подарували сто євро на їхню волонтерську організацію.

Каже, литовцям не подобається фотографуватися. Їхній донат додали на свинку, каже співрозмовниця. Вона багато розповіла про волонтерів, переважно це степанівські жінки. Працюють безкоштовно. З початку великої війни готують харчі на фронт. До речі, місцева влада передала для їх організації приміщення дитячого садка. Саме там організували роботу. Починали з того, що все приносили з дому.

— У нас холодильник був на мотузочках, — говорить Юлія. — Каструлі, миски, інше начиння — все це люди принесли з дому. 

— Фірмовими стравами, яку відправляють на фронт, є рідкі борщі і супи у пакетах. Пані Юля говорить, що військові постійно замовляють такі страви. Ували випадки, коли скляні банки розбивалися, коли розводити багаття не було можливості, тому сухий борщ все одно не приготуєш, а наші борщі можна їсти навіть холодними, як кажуть у селі, голодний з‘їсть і холодне, — розповідає співрозмовниця.

Тепер у них є багато чого нового. Необхідне обладнання придбали за грантові кошти. Але для його роботи потрібна каналізація. У приміщенні дитсадка її нема. Думають, як вирішити питання.

— Є ще один клопіт, — говорить керівниця «Степанівських бджілок». — Як правильно пояснити людям, що ті, хто постійно працює на допомогу фронту, теж мають отримувати платню, хоча б невелику, бо вже два роки роблять все безкоштовно. Як сприймуть це в селі? Чи продовжать надавати допомогу, як раніше? Нам люди за весь час передали безкоштовно 30 свиней, аби виготовляли тушковане м‘ясо. Чи не скажуть, якщо перейшли на бізнес, тому нехай самі надалі працюють. Без допомоги людей не зможемо настільки допомагати нашим оборонцям, як робимо тепер.

Підтримаймо невтомних «бджілок»

Для тих, хто має можливість підтримати волонтерську організацію «Степанівські бджілки», повідомляємо номер банківської картки: 4149439312795911
 

Читайте також:

«Які ж вони ще молоді! А вже на фронті». Поранений збирає кошти на авто для побратимів

Збирають добровольців без повісток: у Вінниці вперше пройде ярмарок «Обирай сам»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.