«Будинок побудував, а пожити в ньому не встиг». Вінниця попрощалася з героєм Андрієм Літвіновим

Лариса ОЛІЙНИК

Андрій Літвінов захищав Україну від початку АТО. Після 24 лютого боронив Батьківщину на Миколаївщині, брав участь у звільненні Херсону, стримував російський наступ на Донеччині. Загинув під Бахмутом.
В останню путь Вінниця провела бійця 15 лютого.

Центральний Собор, кілька десятків людей зі свічками, труна під жовто-синім стягом, молитва священника в променях майже весняного сонця. На Стрітення у Вінниці зустрічали на колінах, щоб востаннє попрощатися, з Героєм Андрієм Літвіновим.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от 20 хвилин - Новини Вінниці (@vn20minut)

— Був хорошою, порядною людиною, класним воїном, вмів товаришувати, — говорять військові про побратима, навіть не стримуючи сліз. — Він родом з Донецьку. Коли почалась війна приїхав захищати Батьківщину з-за кордону, де працював журналістом. Дуже гарною людиною був, безвідмовною. Мені так шкода його, як рідного... Будинок нещодавно побудував, а пожити в ньому не встиг...

Відео дня

— Він загинув, як герой! Абсолютно фантастична людина. Усі ми осиротіли на дуже порядну, правильну та прекрасну людину, — кажуть друзі Андрія Літвінова.

— Його підрозділ мали перевести з-під Херсону аж під Бахмут. Він опинився в Соледарі… Там було пекло і хтось таки мав притримувати ті пекельні дверцята… 30 грудня був приход 120- міліметрової міни, з п’яти бійців в двох сусідніх окопах вціліло тільки двоє. Тіла зразу не вдалось вивезти, вже пройшло більше 40 днів…По фото тіло впізнали.

Андрій Літвінов родом з Донеччини, працював журналістом у Домінікані. Коли у 2014-му частину регіону окупували, чоловік залишив нерухомість, бізнес та перебрався до Вінниці. Того ж року пішов добровольцем. Мав позивний Єнот. Воював впродовж всієї кампанії АТО/ООС, з невеликою перервою за станом здоров’я.

Друзі пригадують, як він завжди казав: «За що ми воюємо, якщо не пишаємося своїм життям?» Він боровся за це. Тому без вагань повернувся в стрій після початку повномасштабного вторгнення. Миколаївщина, звільнення Херсонщини та Херсону, та врешті рідна Донеччина.

«Наше покоління постійно на війні. Різні фронти, але одна й та сама війна за Україну. Ворог і зовнішній, і внутрішній. Дивна, але почесна доля», — цей допис, датований 23 грудня 2022 року, став останнім, про що на своїй Фейсбук-сторінці написав український Герой Андрій Літвінов. Рівно за тиждень, 30 грудня, він загине, захищаючи Соледар, селище поблизу Бахмута.

Донедавна в офіційному документі йшлося, що Андрій зниклий безвісти. Це давало примарну, але все-таки надію, що сталася помилка і що, можливо, він потрапив в полон чи знаходиться в якийсь лікарні, поранений, але живий. На сторінках військового у соцмережах можна прочитати нещодавні повідомлення від друзів на кшталт: «Сьогодні під ранок приснилося, що я розмовляю телефоном з Андрієм. Значить є шанс що він живий!»

Днями українська сторона змогла провести обмін тілами. Серед полеглих був і Андрій. Комбат Єнота повідомив, що він загинув під час ворожого мінометного обстрілу. Зустріли героя на щиті 13 лютого, провели в останню путь 15-го. Поховали на Алеї Героїв Сабарівського кладовища.

На Фейсбук-сторінці Андрія Літвінова друзі і знайомі продовжуть залишати дописи.

Роман Ковальський: «Якщо я загину, не пишіть про дутих героїв цієї війни, — це було останнє побажання Андрія....Спочивай друже! На жаль, це правда...Ми збиралися садити сад біля твого дому... Прийду на твою могилу, коли доля дасть такий шанс. Вінниця стала давно для тебе рідною... Плачу...»

Таня Власюк: «Він не був хайповим, не був блогером і не був публічною особою. Він не збирав тисячі лайків...Але він був справжнім. Він ніколи не сидів там де безпечно, їх група завжди працювала з 2014 року у війську. Маленька перерва і не відсижуючись в тилу знову в саме пекло... Він загинув при наступі на Соледар, загинув як справжній Герой! Він був Героєм, але таким як тисячі.. не показним».

Антон Вітязь: «Восени Андрій Літвінов написав мені трошки у відчаю — не вистачає допомоги, піз.. ноутам і дронам. Я тоді дуже енергійно відреагував на той запит, знайшов непоганий ноут, зачистив, все зібрав і відправив на нуль до Андрія. Я ще кілька раз телефонував йому і кожний раз чув фонові канонади. Одного разу він сказав — от ти відправляєш посилку а може й не мені її забирати бо вб’є мене. Це було сказано з сумом. Дякую за роботу, Єноте! Прощавай, Андрію!»