Бригаді авіаторів —80! Як з-під носа бойовиків врятували п’ятьох членів екіпажу з літака Майбороди

Командир літака Дмитро Майборода з другим пілотом Дмитром Шкарбуном дали можливість врятуватися шістьом членам екіпажу. Самі загинули

 У листопаді 2015-го у Гавришівці зібрався особовий склад бригади з нагоди присвоєння літаку Ан-26 імені Дмитра Майбороди. Поруч знаходився повітряний лайнер, припорошений першим снігом. Кожен охочий міг піднятися на борт, заглянути в кабіну. Там можна було побачити портрет льотчика.

Потім іменний літак піднявся в небо і здійснив політ над Вінницею.

На території бригади встановлено пам’ятний знак у пам'ять про льотчиків  Майбороду і Шкарбуна. Поклали квіти, вшанували загиблих хвилиною мовчання. Разом з іншими була мати Дмитра Тетяна Іванівна.

Це вона зуміла забрати у бойовиків останки тіл сина і його побратима Дмитра Шкарбуна. Жодній державній структурі не вдалося це зробити.

Подвиг матері! Інакше не можна назвати  те, що здійснила ця жінка.

Двоє вражаючих спогадів зберігає журналіст 20minut.ua Одні від розмови з пані Тетяною, матір’ю льотчика Майбороди. Другі — з членом екіпажу, якому вдалося врятуватися після падіння збитого літака. Це — полковник на ім’я Віталій. Пише книгу спогадів про ті події.

Могилу відкопувала сама, ніхто не допоміг

14 липня 2014 року екіпаж військового Ан-26 Гавришівської бригади транспортної авіації доставляв вантаж у зону АТО.  В цей час у літак влучила ракета. Командир майор Дмитро Майборода наказав залишити борт. Їх у літаку було восьмеро. Крім командира і другого пілота майора Дмитра Шкарбуна, ще п’ятеро членів екіпажу і десантник, який супроводжував вантаж. Командиру і другому пілоту дивом вдалося утримати машину, поки екіпаж десантувався. Часу на врятування льотчикам Майбороді і Шкарбуну не залишилося. Літак упав біля окупованого Краснодон на околиці села Давидо-Нікольське Луганської області.

Тіло льотчика бойовики довго не віддавали рідним. Не вдалося домовитися про це жодній державній чи волонтерській структурі. Втративши надію на допомогу, мати Героя Тетяна Іванівна самостійно вирушила на Луганщину. Жінка випросила у бойовиків дозвіл забрати останки сина і його бойового побратима Дмитра Шкарбуна. Їй дозволили. Тіла були прикопані на місці падіння літака.

На її прохання місцеві принесли лопату. Пригадую, під час розмови до глибини душі вразила відповідь на запитання: «Хто відкопував?»  — «Я сама».

Страшно згадувати, що пережила ця тендітна жінка. Останки перевозила у спеціальних мішках. Перед поїздкою консультувалася як це правильно зробити, у чому треба перевозити. Чим добиралася? Поїздом, а до села автобусом. Коли поверталася назад, найбільше хвилювалася, що мішки можуть відібрати на блок-посту. Люди зі зброєю у всіх старанно перевіряли речі.

Під час  перевірки без кінця повторювала, що це її діти і вона має право забрати їх навіть мертвими. До Вінниці добиралася Харківським поїздом.

Поховали тіла льотчиків у вересні на Алеї слави Центрального кладовища.

За час АТО  Майборода здійснив 35 бойових вильотів. Доставляв для військових озброєння, матеріально-технічні засоби, здійснював евакуацію поранених і хворих.

Указом глави держави командиру екіпажу Ан-26 Дмитру Майбороді (34 роки) присвоєно звання «Герой України» (посмертно), його ім’ям названо один з літаків Ан-26 Повітряних сил. Другий пілот Дмитро Шкарбун (36 років)  нагороджений орденом Богдана Хмельницького (посмертно).

Блискуча операція: вивезли п’ятьох, в полоні опинився один

Складно уявити, як вдалося вивезти з-під носа бойовиків п’ятьох (!) членів екіпажу, які десантувалися. Вони приземлялися на парашутах. Їхнє приземлення бачили бойовик і російські найманці. Незважаючи на це, обох вдалося врятувати.

Пізніше полковник дізнався, що своєму врятування члени екіпажу мають завдячувати розвідникам восьмого полку спецпризначення.

Згодом про все це можна буде прочитати у книзі спогадів полковника на ім’я Віталій. Те, що сталося, називає блискучою операцією «спецназу».

Мій співрозмовник на той час служив штурманом. Нині продовжує службу на іншій посаді Ось його розповідь про ту подію.

Десантуватися екіпаж почав з висоти приблизно шість тисяч метрів. Куполи парашутів були на виду у бойовиків. Їх одразу кинулися шукати. Пізніше він дізнався, що за взяття у полон льотчиків і членів екіпажу бойовики обіцяли від 25 до 70-ти тисяч (!) доларів.

Тільки один з парашутистів опинився у їхніх руках – десантник. Інші зуміли вибратися з окупованої території. Дотепер дивуються, як вдалося «вислизнути» з-під носа у бойовиків.

За взятих у полон з літака обіцяли 25 - 70 тисяч доларів

Мій співрозмовник у свій час закінчив Луганське військове училище штурманів. Він останній залишав борт палаючого літака. Каже, на той момент машина уже почала падати донизу каменем. Під час розмови  з ним відчувалося, що Віталій один з тих, хто найбільш мужньо переніс трагедію. Бо після того продовжував підніматися в небо.Служив у миротворчому загоні в Конго. Він єдиний з екіпажу, хто не відмовився від спілкування з журналістом. Поділився інформацією, що пише книгу. Хоче зафіксувати все, що відбулося у той трагічний день. Робить це у пам’ять про двох тезок – командира літака Діми Майбороди і другого пілотаДіми  Шкарбуна.

Бойовики пройшли поруч два рази, а мене не побачили

—Найперше, що я зробив після приземлення, закопав парашут, — продовжує полковник. — Це відбувалося у посадці. Через деякий час на краю дороги зупинилися автомобілі. З них вийшла група озброєних. Знаходилися на відстані не більше ста метрів. Довелося замаскуватися, як вчили це робити. Вони два рази пройшли біля місця моєї схованки —туди й назад. Це диво, що не побачили.

У нього, як і в кожного з екіпажу, був мобільний. Борттехнік і один з двох бортмеханіків зійшлися в одному місці. Про це дізнався після короткої розмови з ними по телефону. Повідомили, що на них уже вийшли люди і будуть евакуювати. Назвали номер телефону того, хто допоможе вибратися.

—Через деякий час мені подзвонили, — продовжує полковник. — Уточнили координати, сказали, у яке місце вийти. Під’їхала машина і я опинився у салоні. Дотепер не можу зрозуміти, як нашим рятівникам вдалося перехитрити бойовиків.

Усіх п’ятьох вивезли за однаковою схемою — називали місце, куди добратися, туди під’їжджав автомобіль і забирав з собою. Найбільш трагічні хвилини пережив один з двох бортмеханіків.

Посадку, де він приземлився, бойовики піддали нищівному обстрілу. Усім нам пересуватися доводилося здебільшого повзком. При цьому залишатися уважним, щоб не нарватися на розтяжку. Постійно чули голоси, бачили людей в камуфляжах із зброєю. Вони шукали парашутистів.

Нас усіх привезли у якийсь дачний будинок. Крім десантника, якого взяли в полон. Своя історія порятунку бортмеханіка Сергія. Він пережив найбільше трагічних хвилин.

 Посадили в машину і сказали: «Нашого сина убили «укропи»

Бортмеханік Сергій нині вже не літає, служить техніком  у тій само авіабригаді. На час трагедії у нього у Вінниці народилася друга дитина. Схоже, він пережив найбільше психологічний злам. Його врятувала сім’я луганських віруючих. На відміну від штурмана, Сергій уникає спогадів. Один раз розговорився, коли про їхній екіпаж знімали документальну стрічку. Саме звідти взята його розповідь.

«Ти льотчик із збитого літака?»

Сергій теж приземлився у посадці,  мав на собі футболку, планував видати себе за місцевого. Доповз до хутора. Край городів сиділи цивільні, стояла машина. Тільки привітався з ними, а вони одразу: «Ти льотчик із збитого літака?» Змушений зізнатися. Сказали сідати в машину. 

—У машині  запитали, чи нема татуювання, —згадував військовий. — Сказали, якби знайшли символ «Правого сектора», віддали б бойовикам. Куди везуть, не повідомили. Поруч з водієм сиділа жінка. Вона мовила фразу, від якої у військового кров у жилах застигла: «Ми недавно поховали сина. Його «укропи» вбили». Зрозумів, що шансів на порятунок мало: заберуть життя за життя.

Дали  команду розшукати тебе з-під землі

Бортмеханіка привезли в Луганськ, зачинили у квартирі і сказали чекати. Самі поїхали на місце падіння літака. Звідти подзвонили. Чоловік сказав, що  знайшов ланцюжок золотий.

 Я знав, що золотий ланцюжок з хрестиком був у командира екіпажу Діми Майбороди, - розповідає бортмеханік. – Кажу, на руці ще має бути браслетик. Він відповів, що руки вже нема. Через деякий час знов телефонує. Каже, знайшов ще одне тіло. Зняв шолом, у чоловіка світле волосся. Це помічник командира другий льотчик Діма Шкарбун. Більше ніяких тіл у літаку не знайшли. Ще дим не розвіявся, а літак уже розтягували на металолом.

Його рятівники пообіцяли, що не здадуть бойовикам. «Якщо Бог тебе врятував, то ми не маємо права відбирати твоє життя»,  — так пояснили йому луганські рятівники. Дали можливість зателефонувати дружині. Тривога відновилася, коли луганчанин почув інформацію, що льотчика розшукують за командою Царьова. Хтось повідомив бойовикам, що його забрав з собою чоловік з Луганська.

—Забирайся додому, — сказав йому після цього господар квартири. — Дзвони, щоб привезли з Вінниці документи. Без них ти не зможеш виїхати.

—Приїхала моя мама, на той час їй було уже 67 років, — продовжував військовий. — Плаче, переживає. Вони їй таку мораль вичитали! Кажуть, ви розумієте, що ми вас тут можемо просто розстріляти.

На кожній зупинці через вікно вагона бачив людей з автоматами й з георгіївськими стрічками. Щоразу чекав, що зараз зайдуть і стануть перевіряти документи. Той чоловік з Луганська залишив свій номер телефону і адресу, сказав, у разі чого, телефонувати, він підтвердить, що я його родич. Мовляв, приїжджав нас забрати, але ми не захотіли і залишилися в Луганську. Тільки коли доїхали до Полтави і побачив наш прапор, перехрестився і ліг спати.

 «Повітряні захисники» знімали у Вінниці

Про екіпаж Ан-26 зняли документальний фільм. Зйомки відбувалися на території Гавришівської транспортної бригади. Навіть після того, як отримали добро від командування Повітряних сил, виникла непередбачувана ситуація.

—Одні з врятованого екіпажу погодилися говорити на камеру про пережите, інші категорично відмовлялися, —  каже полковник Віталій. — Нав’язувати їм щось своє ніхто не мав права. Однак у тій ситуації не можна було мовчати. Заради загиблих льотчиків, які дали шанс екіпажу на порятунок. Я тоді сказав так: «Або всі говоримо, або всі мовчимо. Вирішуймо!» 

Зійшлися на тому, що будемо говорити. Так з’явилася 30-хвилинна стрічка про наш екіпаж у серії «Повітряні захисники». Вважаю, це більше фільм не про нас, врятованих. Це картина у пам'ять про наших загиблих льотчиків – Діму Майборода і Діму Шкарбуна. Вічна їм пам'ять!

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.