Вінниця 60 років тому: епоха трамваїв «Гота», першого телецентру та великої індустріалізації

Лариса ОЛІЙНИК

В 60-ті роки вулицями Соборної (тоді Леніна) курсували німецькі вагони Gotha

Німецькі трамваї на Соборній, суворі дружинники біля «Клітки» у Центральному парку та перші «хрущовки» посеред бурякових полів Вишеньки.
Шістдесят років тому Вінниця переживала потужний урбаністичний вибух, стрімко перетворюючись із провінційного містечка на сучасний промисловий та студентський центр Поділля.

Шістдесят років тому Вінниця переживала потужний будівельний та культурний бум. Місто стрімко змінювало свій візуальний код, перетворюючись із провінційного містечка на великий промисловий та урбаністичний центр Поділля.

Головні події та обличчя міста 1966 року

Нове телебачення: у місті запрацював новозбудований телецентр, і вінничани масово почали купувати чорно-білі телевізори «Огонек» та «Рекорд».
Трамвайний автопарк: вулицями Соборної (тоді Леніна) курсували німецькі вагони Gotha, які місто отримало з Німеччини.
Індустріальний стрибок: на повну потужність працювали хімзавод, завод тракторних агрегатів та інструментальний завод, які залучали тисячі нових робітників.
Масштабна забудова: почалося активне зведення перших панельних «хрущовок» на Вишеньці, яка тоді вважалася далекою окраїною міста.

Як виглядало місто: архітектурні контрасти

Центр Вінниці шістдесят років тому дивував спокоєм та великою кількістю зелених насаджень. Автомобільний рух був мінімальним, а головним транспортом залишалися трамваї та поодинокі автобуси. Поруч із новозбудованими тогочасними кубами магазинів та кінотеатрів ще зберігалися старі одноповерхові єврейські квартали мазанкових будинків.

Народження Вишеньки, таємниці Соборної та «бетонне диво» на Калічанській площі стали головними архітектурними символами Вінниці 60-х років минулого століття. У 1966 році місто переживало масштабний містобудівний злам, коли середньовічні та дореволюційні ландшафти витіснялися амбітними радянськими проєктами «вільної забудови».

Нижче наведено ексклюзивні архівні історії трьох ключових локацій, які 60 років тому назавжди змінили обличчя Вінниці.

Вишенька: від бурякових полів до «міста-супутника»

У 1966 році найбільший сучасний мікрорайон міста існував переважно на кресленнях архітекторів та у вигляді перших ліній новобудов.

Походження назви: своє ім'я район отримав завдяки ініціативі тодішнього очільника міста Генріха Лютворта. Як історик за фахом, він запропонував назвати масив на честь річки Вишенька та однойменного села, де розташовувався відома садиба Миколи Пирогова.
Епіцентр будівництва: перші 5-поверхові «хрущовки» звели на розі Хмельницького шосе та вулиці 600-річчя. У 1966 році тут активно прокладали підземні комунікації, а сам район проектувався як автономне «місто в місті».
Масштабний задум: архітектори розбивали простір на величезні квартали (від 15 до 34 гектарів). Розрахунок був такий: мешканцям не потрібно виїжджати в центр, адже всередині кожного сектора будували власну школу, дитячий садок та продуктові магазини. У цей же період починається створення штучного Вишенського озера за допомогою перекриття річки дамбою.

Центральний Універмаг: головна торгова точка регіону

Справжнім архітектурним шоком для тогочасних вінничан став новий Вінницький універмаг, відкритий наприкінці 1964 року на площі Гагаріна (нині Калічанська). У 1966 році він переживав пік своєї першої популярності.

Естетика зі скла та бетону: на тлі навколишніх низьких глиняних хатинок Калічі, модернова триповерхова будівля з величезними скляними вітринами виглядала космічно. Це була перша торгова споруда міста з подібним рівнем освітлення та простору.
Побут та дефіцит: сюди з'їжджалися люди з усієї області. Архівні джерела описують величезні черги за імпортними товарами, текстилем та першими побутовими магнітофонами. Площа перед Універмагом стала головним транспортним вузлом, де перетиналися нові трамвайні маршрути.

Вулиця Соборна (тоді Леніна): зникнення «єврейського крила»

Центральна артерія міста 60 років тому переживала болючу трансформацію. Довгий час вона вважалася «кривою», оскільки історично рух ішов не через Центральний міст, а через острів Кемпа.

Знесення старої архітектури: в 1966 році радянська влада продовжувала активно «зачищати» центр від унікальних подільських споруд кінця XIX століття. Під знесення йшли старі прибуткові будинки та квартали нижньої Єрусалимки. Замість них зводили монументальні адміністративні «куби».
Вцілілі архітектурні перлини: попри індустріалізацію, Соборна зберігала свій дореволюційний шарм завдяки таким спорудам, як готель «Савой» та житлові будинки з атлантами на фасадах. Проте перший поверх багатьох історичних будівель (як-от на Соборній, 58) саме в цей період зазнав перебудови під типові радянські ощадкаси та перукарні.

Кузня кадрів: де навчалася молодь у 60-х роках

У цей період Вінниця остаточно закріпила за собою статус головного освітнього центру Поділля. Саме тоді закладалися фундаменти університетів, які сьогодні є візитівками міста.

Народження ВНТУ: 1966 рік став знаковим для майбутнього Національного технічного університету. Тоді це був лише Вінницький філіал КПІ, але саме в цей час на Вишеньці почали активно зводити його перші власні навчальні корпуси та гуртожитки. Студенти-технарі вважалися найпрогресивнішими у місті.
Педагогічний інститут (нині ВДПУ): головний гуманітарний осередок базувався у стінах на вулиці Острозького. У 1966 році тут навчалися майбутні вчителі, філологи та історики. Інститут славився своєю суворою дисципліною, літературними вечорами та власним студентським хором.
Медичний інститут (нині ВНМУ): медичний виш імені Пирогова вже тоді мав всесоюзну славу. Навчання тут було найпрестижнішим. Студенти-медики виділялися у місті білими халатами, які часто носили просто поверх одягу дорогою на практику, та закритими елітарними вечірками. В цьому році вузу виповниться 105 років.

Розваги та дозвілля: як «запалювали» вінничани

Шістдесят років тому молодіжна культура Вінниці переживала вплив «відлиги». Попри дефіцит ідеологічно правильних розваг, містяни вміли відпочивати яскраво.

Легендарна «Клітка» в Центральному парку: головний танцювальний майданчик міста. Свою назву він отримав через високу металеву огорожу. Щоб потрапити сюди на суботні танці під живий оркестр або перші вокально-інструментальні ансамблі (ВІА), черги вишикувалися на сотні метрів. Ті, хто не мав грошей на квиток, штурмували паркан.
Бродвей на Леніна (Соборній): щовечора центральна вулиця перетворювалася на місце для променаду. Молодь «стиляжного» вигляду — хлопці у штанах-дудочках та дівчата із зачісками «бабетта» — прогулювалися від Універмагу до кінотеатру ім. Коцюбинського. Це називалося «пойти побродяжить» або «вийти на Брод».
Кінобум: у 1966 році похід у кіно був головним культурним ритуалом. Квитки у кінотеатри імені Коцюбинського, «Росію» чи літній кінотеатр у парку розкуповувалися заздалегідь. Дивилися як радянські комедії, так і дозволені французькі чи італійські стрічки.
Літо на Хіміку та «Ракета» на Бугу: наступні після навчання вихідні дні проводили біля води. Пляж «Хімік» на Замості був переповнений. Річкою Південний Буг курсував швидкісний катер на підводних крилах «Ракета», проїхатися на якому вважалося особливим шиком.