Що про минуле Ялтушків і Підлісних Ялтушків розкажуть світлини й дослідники краєзнавчого музею

Дарина ДІДИК

Усі фото в матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum

У ювілейному 20-му випуску проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року» краєзнавці вирішили розповісти про Ялтушків і Підлісний Ялтушків.
Обидва населені пункти свого часу розвивались у межах Барського староства, у після другого поділу Речі Посполитої опинились у складі Могилівського повіту Подільської губернії.
Кому належали містечка й що цікаво заховано в їхньому минулому?

Вінницький обласний краєзнавчий музей у рамках online-експозиції «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року» пропонує звернути увагу відразу на дві осади, розташовані на річці Лядові. Мова йде про Ялтушків і Підлісний Ялтушків.

Перші згадки

«Найдавніша відома нам письмова згадка про Ялтушків датується 1431 роком, коли під час польсько-литовської війни Королівство Польське захопило західну частину Поділля; того часу в Ялтушкові вже був невеликий замок, — починаємо читати facebook-допис. — Осада увійшла до складу Летичівського повіту Подільського воєводства».

Відомо, що починаючи з 1456 року цією осадою володів руський воєвода Анджей Одровонж.

Відео дня

«З 1537 року — у складі королівщини Рів (згодом Барське староство), якою володіла дружина польського короля Зигмунта І Бона Сфорца, — розповідають далі музейники. — В 1546-му Ялтушків отримав магдебурзьке право, однак не зміг розвинути свій міський потенціал через часті напади татар».

Що стосується села Підлісний Ялтушків, то згадки про нього фігурують у документах XVI століття. Дослідники припускають, що саме тоді воно й виникло під назвою Нижній Ялтушків. Назва ж «Підлісний Ялтушків» виникає на початку XVII століття.

Хто був серед власників

«Обидва Ялтушкова розвивалися в межах Барського староства і ділили його долю. Близько 1777 року Єжи Марцін Любомирський (1738–1811) передав Барське староство і кілька інших маєтків великому коронному підскарбію князю Адаму Понінському (1732–1798), який натомість узяв на себе його боргові розписки на 2 699 288 злотих, — продовжують інформувати краєзнавці. — Понінський, щоб сплатити величезні борги, почав розпродувати осади з Барського староства, зокрема в 1778 році збув Підлісний Ялтушків, Барок і Верхівку Францішеку Міхальському (близько 1750–1830), а 1781-му — містечко Ялтушків і Слободу Ялтушківську Северину Віслоцькому».

Уже після другого поділу Речі Посполитої та нового губернського устрою, обидва населені пункти опинилися у складі Могилівського повіту Подільської губернії. До слова, розміщувались вони на відстані дев’яти верств одне від одного.

«Того часу Ялтушків отримав статус містечка, — зазначають на сторінці краєзнавчого музею. — У 1797 році Казімєж Крассовський набув у Северина Віслоцького Ялтушків і Слободу-Ялтушківську. На початку ХІХ століття власником Ялтушкова і Слободи-Ялтушківської був син Казімєжа Піус, маршалок шляхти Могилівського повіту».

Уже після його смерті, за поділ спадщини взялись його сини. Розподіл був таким: Клєменс отримав Слободу-Ялтушківську (його син Казімєж володів нею до революції), а Віталіс — Ялтушків.

«Згодом Віталіс Крассовський продав містечко княгині Абомелік, а та збула його Товариству Ялтушківського цукрового заводу, яке в 1860 році заснувало цукроварню, — переповідають дослідники — Підлісний Ялтушків також деякий час перебував у руках Крассовських. Францішек Міхальський поділив його між сином Фридериком (1778–1848) і донькою Теклею, заміжньою за другим сином Казімєжа Крассовського Юзефом, маршалком шляхти Могилівського повіту».

Історики припускають, що Юзеф Крассовський викупив у шурина його частку, бо в 1818 році село повністю належало Крассовським.

«Після смерті Юзефа в 1852 маєток поділили на кілька частин. На 1896 рік найбільшими ділянками тут володіли Станіслав Чайковський, Антоній Червінський, Василь Коблянський і Григорій Бачинський».

Трохи про побут

У краєзнавчому музеї пояснюють, що за головними показниками Ялтушків належить до малих містечок, тоді як Підлісний Ялтушків — до великих сіл.

«У першій половині ХІХ століття в Ялтушкові існували винокурня, броварня, цегельня, але у довідниках кінця ХІХ століття вони вже не згадуються, — уточнюють музейники. — Натомість Ялтушківська цукроварня діяла вельми успішно, розширюючи виробництво».

Також відомо, що у 1898 році відкрили Ялтушківську селекційну станцію, а в 1902-му добудували цех із виготовлення рафінаду.

«Перед 1913 роком завод щорічно продукував близько 500 тисяч пудів цукрового піску й 800 тисяч пудів рафінаду. В цей період від найближчої залізничної станції «Бар», розташованої за 20 верст, до Ялтушківського цукрового заводу проклали одноколійку».

Фото з сімейних архівів

Традиційно працівники краєзнавчого музею публікують раритетні світлини. Цього разу, це сімейні фото службовця контори цукрового заводу Миколи Володимировича Кардасевича.

«Микола Кардасевич і його дружина Ганна померли в Ялтушкові від тифу в 1919 році, а їхніх трьох малолітніх синів виховували дві сестри Ганни. Світлини збереглися в родині сина Олександра, який все життя працював у цукровій галузі Вінниччини».

Яким був початок ХХ століття

Історики кажуть, що містечко зростало повільно.

«Упродовж 1880–1905 років кількість мешканців (включно із присілком Бригидівкою) збільшилася з 2000 до 3292, а кількість дворів — з 250 до 405, — інформують вони. — На початку ХХ століття діяли міщанська управа, поштово-телеграфне відділення, станова квартира, урядницький пункт, акцизний нагляд. Медичне забезпечення здійснювали заводська лікарня, аптека, два аптечних склади та зуболікувальний кабінет».

Крім того, незадовго до 1913-го відкрили земську лікарню, колектив якої складався з лікаря, фельдшера та акушерки.

«У містечку також працював ветеринарний фельдшер. Попри невеликі розміри, в Ялтушкові існували численні крамнички, лісовий склад, два заїжджі двори, дві винні лавки, корчма. Що два тижні четвергами відбувалися базари. Діяли церква, костьол, синагога та юдейський молитовний будинок. На початку ХХ століття було чотири початкових навчальних заклади: дві церковнопарафіяльні школи, двокласне та однокласне сільські народні училища», — перераховують дослідники».

Цікаво, що Підлісний Ялтушків у період 1880–1905 років за приростом населення (з 1540 до 3103 осіб) майже наздогнав Ялтушків, а за кількістю дворів (з 232 до 577) — перегнав.

«У селі працювали винна лавка і кілька крамничок. Найближча залізнична станція «Копайгород» розташовувалася за 15 верст. На початку ХХ століття медичну допомогу в селі надавали земський лікар і два фельдшери».

І ще трохи фото

«У музейній колекції зберігається чудова світлина церковного хору в Підлісному Ялтушкові в 1908 році. Вона походить із зібрань родини Прасковії Хитрук (1888–1967), учасниці хору, — читаємо наприкінці допису. — Це був хор Покровської церкви, в якій служили священник Митрофан Іваницький і псаломщик Леонтій Лотоцький. З 1879 року існувала церковнопарафіяльна школа, для якої 1898-го коштом парафіян збудували нове приміщення».

Відомо, крім того, що перед 1903 роком відкрили однокласне сільське початкове народне училище, в якому навчав Тимофій Деримов, а законовчителем був священник Митрофан Іваницький.