Вона належала Вороновицьким і Грохольським. Що ще відомо про минуле Вороновиці до 1917 року

Вона належала Вороновицьким і Грохольським. Що ще відомо про минуле Вороновиці до 1917 року
Фото у матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum
  • Про Вороновицю можна знайти письмову згадку, датовану ще 1391 роком. А у 1748-му містечко отримало магдебурзьке право.
  • Довгий час вона належала трьом братам, а також відомому художнику Тадеушу Грохольському.
  • А чим ще цікаве минуле Вороновиці? 

Уже традиційно Вінницький обласний краєзнавчий музей знайомить з минулим міст і містечок Вінниччини у проєкті «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року». Тепер музейники презентували історію Вороновиці.

«Найдавніша письмова згадка про Вороновицю міститься у підтвердному привілеї князів Костянтина і Федора Коріатовичів Гринькові Соколецькому, датованому 20 червня 1391 роком, — інформують на facebook-сторінці. — За часів Речі Посполитої осада перебувала у складі Вінницького повіту Брацлавського воєводства. Наприкінці XVI — на початку XVII століття належала представникам родини Вороновицьких». 

За інформацією музейників, Олена Вороновицька вийшла заміж за Михайла Ласка, брацлавського і вінницького земського підсудка, і принесла йому в посагу Вороновицю, Сабарів, Степанівку та Сорочин. 

Відео дня

«Їхня онука Теофіля Ласко також отримала Вороновицю в посаг, коли виходила заміж за Марціна Радзімінського. Так само Вороновиця стала посаговим маєтком для доньки Марціна і Теофілі Радзімінських Анни, яку пошлюбив Міхал Грохольський (1705–1768), земський суддя Брацлавського воєводства, — дізнаємось з допису далі. — Далі понад сто років вона належала Грохольським». 

Відомо, що Вороновиця у 1748 році отримала магдебурзьке право. Це досить сильно вплинуло на її подальший розвиток. 

«Грохольські в 1770–1790-х роках збудували тут палац і фундували костьол святого Архангела Михаїла, — додають краєзнавці. — Після другого поділу Речі Посполитої та запровадження нового адміністративного устрою Вороновиця стала містечком у складі Брацлавського повіту Подільської губернії». 

Про життєвий уклад містян

Відповідно до опису 1799 року, у Вороновиці (разом із селами Сорочин, Ганщина і Комарів) було 183 двори та 967 мешканців. 

«Автор опису зауважив, що тут є панський кам’яний дім з оранжереєю, в якій ростуть «ананаси, родзинки, лимони, апельсини, фіги і рожки», а також успішно діють панські підприємства: дерев’яний винокурний завод, кам’яна пивоварня і цегельня, — переповідають у музеї. — Крім того, існувало шість млинів, 16 дерев’яних єврейських лавок, раз на два тижні відбувалися базари». 

Що стосується духовних потреб мешканців Вороновиці, то їх задовольняли костьол, синагога й чотири церкви, при яких також функціонували невеликі школи.

Кому належав Вороновицький ключ

Як читаємо далі у дописі, вже з 1845 року Вороновицький ключ, а саме Вороновиця, Ганщина, Сорочин, Комарів, Степанівка, Тростянець, Латанці, Шендерів, Потуш, Шкирівка, Ізабелівка й частина Кальнишівки був у спільному володінні трьох братів: Адольфа, Людгарда і Владислава. 

«За умовами розподільного акту 1854 року Вороновицю, Ганщину, Сорочин та Ізабелівку отримав Адольф, уродженець Вороновиці, маршалок шляхти Старокостянтинівського і Бердичівського повітів, учасник Листопадового повстання 1830–1831 років. Одружений двічі, він в обох шлюбах не мав дітей, — інформують дослідники. — У духовному заповіті, обійшовши братів, Адольф записав Вороновицю, Ганщину, Сорочин та Ізабелівку своєму родичу Тадеушу Грохольському, власнику Стрижавки, відомому художнику». 

Історики вважають, що причиною цього, ймовірно, був позов, який подав Владислав на Адольфа у Брацлавський повітовий суд. Владислав вважав, що умови розподільного акту 1854 року є несправедливими.

«Тадеуш Грохольський відмовився у 1864 році від Вороновицького маєтку, і за законом наступними його власниками мали бути Людгард і Владислав, — читаємо продовження. — Маєток, оцінений у 300 тисяч рублів, був обтяжений боргами у 291 тисячу 367 рублів 60 копійок. Отож Людгард також відмовився від своєї частки, а Владислав, після оформлення розподільного акту з матір’ю, отримав врешті Вороновицю, Ганщину й Сорочин».

Дослідники також розповідають, що Людгард був активним учасником Січневого повстання 1863–1864 років. Після поразки він жив у вороновицькому палаці. 

«Завдяки місцевому селянину, двірському козаку І. Містоті, який прослизнув вночі до палацу та попередив його, що дім і парк оточені російськими військами, встиг знищити компроментуючі документи й таким чином уник заслання до Сибіру і конфіскації маєтків (за роздільним актом 1854 року він отримав Шендерів, Потуш, Шкирівку, Степанівку, частину Кальнишівки й половину Терешківського маєтку), — пояснюють у дописі. — Однак як підозрюваний до причетності до повстання, змушений був їх продати примусово, зокрема подільські маєтки близько 1868 року — Миколі Можайському».

Відомо, що тоді ж Людгард вивіз цінні мистецькі колекції та родинний архів із вороновицького палацу до Терешок. А у 1869-му Владислав Грохольський також продав Вороновицю, Ганщину і Сорочин Миколі Можайському. 

«Микола Можайський, капітан другого рангу, одружений з донькою адмірала Миколи Чихачова, трагічно загинув. Відтак управляв маєтком його брат Олександр Можайський (1825–1890), капітан першого рангу, винахідник в галузі літакобудування, — пишуть краєзнавці. — Він мешкав у вороновицькому палаці в 1869–1876 роках, працюючи над створенням літака. Деякий час був мировим суддею у Брацлавському повіті».

Далі дізнаємось, що після від’їзду Олександра Можайського в Петербург маєтком управляв його племінник Микола, камер'юнкер імператорського двору, мировий суддя у Брацлавському повіті.

Зазначають, що саме йому належали Вороновиця та навколишні села до революції. 

Вороновицькі цукроварні

«У другій половині ХІХ століття біля містечка з’явилися два великі підприємства, — продовжуємо дізнаватись про минуле населеного пункту. — В 1866 році за дві версти від Вороновиці на землях, що належали до Степанівки, збудували Степанівську цукроварню, власність Товариства Степанівського цукрового заводу».

У музеї звертають увагу, що це село і цукроварня належали до Ободнянської волості, а Вороновиця — до Лучанської. 

«У 1873–1874 роках за п’ять верст від Вороновиці на землях, які до неї належали, збудували Вороновицьку цукроварню,  власність Товариства Вороновицького цукрового заводу, — уточнюють історики. — На 1913 рік обидві цукроварні належали вже одному «товариству Степанівських заводів». Того часу Вороновицький завод (300 працівників) виробляв 326 тисяч пудів, а Степанівський — 656 тисяч пудів». 

Вороновиця початку минулого століття

На сторінці музею додають, що саме завдяки цукроварням у 1900-му за одну версту від містечка відкрили станцію вузькоколійки «Вороновиця». 

«На 1913 рік у містечку існували три водяні млини, численні крамнички, кілька лісових складів, позичково-ощадне товариство і споживче товариство при цукровому заводі. Щочетверга відбувалися ярмарки», — перераховують вони.

Крім того, у Вороновиці (з передмістям Сорочин) упродовж 1892–1905 років збільшилась кількість дворів з 320 до 508.

«За цей самий період населення зросло з 2035 до 3291 мешканця. На 1905 рік поселення працівників Вороновицької цукроварні налічувало 22 двори, в яких мешкало 62 особи, а Степанівської цукроварні — 25 дворів і 203 мешканці». 

Наостанок у музеї розповідають, що на початку ХХ століття у Вороновиці діяла міщанська управа, а також розміщувалися:

  • поліцейська дільниця;
  • камера мирового судді;
  • квартира станового пристава;
  • урядницький пункт;
  • земська поштова станція;
  • поштово-телеграфне відділення;
  • акцизний нагляд. 

«Медичне забезпечення здійснювали сільська, земська і заводська лікарні, аптека, два аптечні склади. У містечку працювали ветеринарні лікар і фельдшер. Діти могли навчатися у церковнопарафіяльній школі та двох міністерських народних училищах: двокласному, де почесним наглядачем був Микола Можайський, та однокласному».


 

Читайте також:

Привиди з монастирських руїн і таємниця старого лісу. Якими легендами оповита Вінниччина

Понад 30 різних фотоапаратів: вінничан запрошують на виставку у краєзнавчий музей

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (1)
  • Алексей Штельмах

    Тупо переписана стаття і за неї потрібно реєструватись?

keyboard_arrow_up