Спецтема: карантин

Людина живе, доки її пам’ятають (Новини компаній)

Людина живе, доки її пам’ятають (Новини компаній)

Спогади - це побачення з минулим. Іноді тебе запрошують на таку зустріч. І тобі відкривається неймовірна історія життя людей, яких вже немає на світі. Спогадами про свого батька Василя Трегуба діляться з читачами сайту 20minut.ua його сини, Віктор та Костянтин Трегуби.

Люди - як книги
Одні у шкіряній обкладинці з золотими літерами. Зовні гарно. А всередині нецікаво.
Інші - затерті, зачитані до дір. Відкриєш - і вже не відірвешся, так захоплює.
Батько для мене - це бібліотека. Повне зібрання творів, що увібрали цілу епоху страждань, героїзму, війн, втрат, піднесення. І праці, невпинної, наполегливої. Чесної.

У Ладижині, гадаю, й досі є люди, які пам’ятають нашого батька, Василя Терентійовича Трегуба.
Життя містечка у 1960-70 роки крутилося навколо Ладижинської ДРЕС.
Знаєте, це було швидкісне будівництво - найшвидше у Європі на ті часи. Перші два енергоблоки запустили вже через 44 місяці замість 68 за тодішніми нормативами. Працювали у три зміни, по 700 людей. Робота не припинялась ні на хвилину.
Тоді, у 1970 році, батько й приїхав із сім’єю з Дніпра.
Ладижинській ДРЕС він віддав останню частину свого життя.

Люди - як рослини
Той в’ється плющем, чіпляється за все поспіль, дереться вгору. Інший тремтить все життя, мов осика. А хто й взагалі живе у тепличних умовах, як оранжерейна квітка.
Батько був як тополя. Невибаглива, тривка, незламна, негнучка під степовими вітрами.
У краях запорізьких козаків, у селі Топило він і народився. Йшов 29 рік ХХ століття.
Дід Терентій, батьків тато, був коваль. Мав кузню. Трохи піднявся за часів НЕПу. І лише тому, що одним з перших записався у колгосп, родину його не було репресовано.

А потім прийшов Голодомор. Дітей було восьмеро. Залишилось п’ятеро.
Маленькому Василькові тоді тільки-но виповнилося чотири рочки. І він на все життя запам’ятав бурячаники - чорні як земля, з буряків, краплі олії і висівок.
А було так, що поруч з хатою стояв МТС - машинно-тракторний стан. Матері давали якісь продукти, щоб вона готувала для механізаторів. Більше нікого не годували. І коли ніхто не бачив, мати нишком кидала дітям того бурячаника на піч. Там вони його ділили між собою. Так і вижили.

Потім була війна. Наші відступали. Дід Терентій - учасник Першої світової - якось наважився сказати червоному комісару: “Що ж це ви нас кидаєте під німців.. ми у 14-му році німців на нашу землю не впустили”.
Той вихопив пістолета. І пристрелив би діда “за панікьорство”, якби з хати не вибігли жінка і діти.

Після війни знов був голод. Люди мерли просто на вулицях. Рятувалися, хто як міг. Їздили у Західну Україну, міняли одяг, речі на зерно. Батько вже вчився в Запоріжжі, у гідроенергетичному технікумі. З їх села тільки двоє пішли далі вчитися - він і син голови колгоспу.
Бідували дуже. Жили у бараках. Одного ранку прокинулися - а їх друг помер, просто від виснаження. Де в них сили бралися? Бог зна…

Далі робота. Штерівська ДРЕС, що на Донеччині. Потім Придніпровська. Фах батько мав рідкісний на той час - автоматика і телемеханіка. Його цінували. Одразу надали житло (вже була сім’я), і посаду начальника цеху теплової автоматики і вимірів.

До речі, щоб не виникало зайвого тертя серед підлеглих, він у 38 років здобув вищу освіту. Для нього це було принципово. Хоча справу знав досконало, але підтвердив свій професіоналізм дипломом Дніпропетровського інституту інженерів транспорту.
Ну, а далі ви вже знаєте - був Ладижин.

Люди - як природні явища
Одні плачуть дощами. Інші гримають громом, спалахують блискавкою.
Батько був як теплий вітер. Вільний у невпинному русі. І теплий.
У Ладижині він був спочатку начальником цеху ЦТАІ, і з 1974 року - заступником директора станції. Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора. Я любив сидіти тихенько у куточку в його кабінеті. У нього завжди були люди. Він усім намагався допомогти. І мені казав: “От в людини маленьке прохання, але для неї воно має велике значення. Ти допоможи їй, і ця людина буде щаслива”.
Я на все життя запам’ятав його науку - досягати всього самотужки, не бути жадібним, не робити зла і брехні.
Він казав: “У мене така посада, що наша сім’я могла би жити у десять разів краще. Та я не можу зганьбитися. І не знаю, як з цим можна жити далі”.
Він не гнувся перед партійними босами. Не стелився під керівництво. Не вівся на будь-яку неправду. Був вимогливий. Безкомпромісний. Вболівав за людей.
Одного разу при розподілі житла наполіг, щоб двоповерховий котедж дістався багатодітній родині, а не комусь з чиновницької братії.
Коли в нього трапився інфаркт, він ще тиждень їздив на роботу, доки не закінчив усі справи. Не слухав нікого - яка лікарня?
Неправильно, звісно. Це йому дуже скоротило віку.

Була в нього дача на березі Бугу. Та яка там дача - “курник” за нинішніми мірками. 90-ті роки, знаєте, пусті магазини. Він там розвів городину, кури-гуси.. допомагав сім’ї, як міг.
Переживав за долю України, її самостійність, навчав нас любові до історії і культури держави.

Остання наша з ним зустріч була 29 грудня 1995 року. Я вже жив у Вінниці, займався бізнесом. Батько усе переживав - як то, заробляти гроші? Та, кажу, усе законно, прозоро, легально. Тоді  він мені сказав: “Запам’ятай. Ніколи не можна творити неправду, жити брехнею. Рано чи пізно все випливе на поверхню. І тоді усім буде погано”.
Сказав. І я поїхав у Вінницю.
Через день він пішов від нас назавжди.
Було йому лише 66 років.
24 лютого цього року татові виповнилося б 90 літ.

Ці спогади присвячуються пам’яті нашого батька Василя Терентійовича Трегуба. Людини непростої долі і світлої душі. Людини з великим серцем.

 

 

 

Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
22:22 В Україні захворіли вже 897 людей, з них 22 летальних : головне про коронавірус за 2 квітня 21:01 Карантин у Вінниці: волонтери розвозять самотнім людям гарячі обіди play_circle_filled 20:20 «Я й гадки не мав, що нас можуть закрити вдома»: як карантин вплинув на життя генеалога photo_camera stars 20:08 Як працює карантинний блокпост на в’їзді у Вінницю. Відеорепортаж play_circle_filled Від читача 16:01 КОРОНАВІРУС - це ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ... 20:01 Принципи правильного харчування на карантині від ведучого «Корисної програми». Прес-служба Інтер 19:10 «Це не адаптація, а виживання». Як вінницькі ресторани та магазини переживають карантин 18:01 Гімназія на Поділлі: будівництво підходить до фінішу. Коли обіцяють закінчити? photo_camera 17:00 Правила безпечного карантину. Безпека людей з груп ризику play_circle_filled 16:29 Де у Вінниці можна замовити продукти з доставкою додому 16:16 Вінничани запитують — експерти відповідають. У місті запустили проект «АнтиПандемія» 16:10 Без води під час карантину живуть мешканці будинків на Станіславського play_circle_filled photo_camera stars 16:00 На Вінниччині розпочався «Сезон тиші». За що можна отримати штраф? 15:30 Спецперепустки у громадському транспорті перестали перевіряти. Ми перевірили play_circle_filled stars 15:01 На Вінниччині п’яний чоловік погрожував підірвати себе гранатою 14:02 Розклад відеоуроків для учнів 5-11 класів: коли й де дивитись онлайн 13:36 Вінницький Напівмарафон перенесено! 12:50 Карантин у Гайсинському районі: сільський голова зібрав натовп людей play_circle_filled photo_camera 12:11 У Вінницькій області зафіксували 54 випадки коронавірусу. Цифри по районах 11:54 У МОЗ заявили, що безкоштовно лікуватимуть хворих на коронавірус в лікарнях (ОПИТУВАННЯ)
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up