Історія, захована в Мурах. Як утворився Державний архів Вінницької області

• Вінницький архів — це одна з найстаріших споруд міста, яка входить до архітектурно-оборонного комплексу XVII століття «Мури». Колись на місці сучасного архіву розміщувався єзуїтський монастир.
• За трьохсотлітнє існування будівля слугувала приміщенням для колегіуму, церкви та навіть першої вінницької ради робітничих депутатів.

Головний корпус Державного архіву Вінницької області міститься в найстарішій будівлі міста — колишньому єзуїтському монастирі, який споруджено у першій чверті ХVІІІ ст. Монастир виконував функції міської фортеці, був обнесений високим кам’яним муром, від того за ним закріпилася історична назва «Мури». Будівля і місцевість, на якій вона гордо височіє над берегом Південного Бугу, званого давніше Богом, повна спогадів. Про це розповідають на сайті архіву.

Кошти на будівництво єзуїтського монастиря пожертвував брацлавський староста Валентій-Олександр Калиновський. Від польського шляхтича окрім 30 000 золотих орден єзуїтів отримав також хутір Кайдачиху та село Казаниху.

Ансамбль монастиря побудували за проектом італійських архітекторів. Він складався з костелу, колегіуму та конквіту (гуртожитку). Споруди будували за типом феодальної фортеці, яку оточили товстими стінами з цегли з вежами по кутах.

Сам костел являв собою цегляну, тринавну споруду, з двома шпилями на фронтальній частині та одним — на капличці. Під костелом знаходився підвал-крипта, а на боковому фасаді — башта-дзвіниця. З боку вівтарної частини до споруди прилягав колегіум, муровані стіни якого з боку Південного Бугу укріпили за допомогою трьох контрфорсів.

Саму споруду побудували у стилі ренесансу, а північний фасад – у стилі раннього бароко. У XIX столітті монастир перебудували у стилі класицизму, проте основні елементи XVIII століття збереглися.

У 30-х роках XVII століття колегіум називали школою, оскільки тут викладали лише два предмета — граматику та поетику. Також у монастирі розташовувалась бібліотека, яку у буремні часи Хмельниччини перевезли в Острог. У цей же період монастир частково зруйнували, а у 1778 році внаслідок пожежі згорів дах та впали шпилі.

Відновили монастир лише на початку XX століття. Саме тоді будівлю відреставрували за проектом головного міського архітектора Григорія Артинова. Зокрема, добудували новий аттик та відремонтували пошкоджену покрівлю. Також встановили нові чавунні сходи, відлиті на заводі Львовича. На місці єзуїтського колегіуму постала православна церква ікони Казанської Божої Матері.

У 1911 році приміщення колишнього монастиря віддали жіночій гімназії, а на розібраному південному крилі звели триповерховий житловий будинок. У післяреволюційний період будівлю займала перша Вінницька рада робітничих депутатів.

Згодом у 1938 році його передали у відання НКВС УРСР. Проте з 1944 року архів став називатися Державним архівом Вінницької області. З 1958 року його перейменували у Вінницький обласний державний архів. Лише 1980 року архів носить теперішню назву — Державний архів Вінницької області.

У цьому місці впродовж ХVІІ — початку ХХ століття відбувалися доленосні для всього регіону події: точилися війни, ухвалювалися рішення, жили і діяли видатні люди. Тут працював перший біограф Тара Шевченка Михайло Чалий, черпав енергію для свої творів Михайло Коцюбинський, писав свою неперевершену історію Вінниці Валентин Отамановський. 

Наразі на території колишнього єзуїтського монастиря окрім Державного архіву Вінницької області знаходяться краєзнавчий та художній музеї. Нині у сховищах двох корпусів архіву зберігаються безцінні джерела з історії Вінниччини від середньовіччя до сучасності. 

 

Читайте також:

Енотуризм: розповідаємо про чотири виноробні Поділля та знайомимо з їх власниками

30 років тому затвердили герб і прапор Вінниці. Що означає символіка?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.