«Буфетний» вокзал, винні торги та прогімназія. Яким раніше був Козятин?
- Вінницький обласний краєзнавчий музей поділився черговим випуском проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».
- Тепер музейники розповідають про минуле Козятина.
- Як жили, де навчались і працювали містяни понад 100 років тому?
На facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею опублікували наступну частину віртуальної екскурсії по минулому міст і містечок нашого краю. Дійшла черга тепер і до Козятина.
Як розповідають дослідники, територія теперішнього міста раніше називалась Гуйва й походила від назви однойменної річки. Ця старовинна осада зазнала чималих руйнувань у добу Хмельниччини та Руїни. І власне вже відбудова території розпочалась під назвою «Козятин».
«Найдавніша відома письмова згадка про село Козятин датується 1731 роком, того часу там було лише п’ять димів, — читаємо на facebook-сторінці музею. — Після другого поділу Речі Посполитої та запровадження губернського устрою Козятин адміністративно належав до Махнівського (з 1846 року — Бердичівського) повіту Київської губернії. У 1864 році тут мешкало 1003 особи (972 православних і 31 католик)».
Станція «Козятин»
Як дізнаємось далі з допису, коли у 1870 році споруджували Києво-Балтську залізницю неподалік села, тоді й збудували станцію «Козятин».
«З часом вона стала вузловою, однією з найбільших на Правобережній Україні. Зокрема, в 1880-х роках через неї налагодили залізничний зв’язок із Житомиром та Уманню, — інформують музейники. — На станції «Козятин» знаходилося головне депо і центр управління ділянки тяги. Козятинський вокзал, збудований у 1888–1900 роках архітектором Олександром Кобелєвим за проєктом Валеріана Куліковського, наприкінці ХІХ століття був одним із найкращих в імперії. Особливістю вокзалу було його розміщення: з обох боків будівлі прокладено колії, що значно збільшувало пропускні можливості станції».
Цитують на сторінці краєзнавчого музею дослідника Петра Андрєєва, який у своєму «Ілюстрованому путівнику по Південно-Західних казенних залізницях» приділив особливу увагу козятинському вокзалу.
«Він, зокрема, відзначив красу й «ефектність» вокзалу у вечірній час: «хвилі світла електричних ліхтарів далеко освітлюють всі станційні шляхи, споруди й околиці; поїзд плавно несеться назустріч цьому світлу, залишаючи за собою все зануреним у глибокий морок, і зупиняється біля перону, залитого м’яким молочним світлом; коли ж далі входиш у яскраво освітлену залу, наповнену метушливим натовпом пасажирів, серед якого миготять татарські обличчя буфетної прислуги, то мимоволі сповільнюєш кроки, приглядаючись до характерної картини вируючого тут життя, картини, рамою якої слугує розкішне приміщення вокзалу», — інформують вінницькі краєзнавці. — Особливо вражала відвідувачів овальна буфетна зала І і ІІ класу: «безліч світла і повітря, витончена орнаментація, стильні меблі, [...] все, що тільки необхідне пасажиру в дорозі, зосереджено тут у найближчому сусідстві: так, квиткова каса і телеграф виходять окремими вікнами в залу, так само поряд зала для прийому багажу, з протилежного боку – чоловіча і дамська вбиральня, перукар...».
Додають історики, що наприкінці ХІХ століття станцію взагалі вважали «буфетною», бо розклад потягів був таким, що зупинялись в Козятині вони під час сніданку, обіду й вечері.
Козятин: містечко чи село
Побудована станція вплинула й на зростання довкола неї селища. Воно вже у 1874 році отримало статус містечка завдяки клопотанням місцевого поміщика Маріана Васютинського.
«У 1880-х роках існували містечко і село з назвою Козятин. На 1883 рік у містечку налічувалося 76 дворів і діяла одна синагога, натомість у селі були 196 дворів і дерев’яна церква святого Луки (збудована 1853 року на місці старої), — пояснюють у музеї. — До кінця ХІХ століття село стало частиною містечка. У виданні Київського губернського статистичного комітету «Список населених місць Київської губернії» (Київ, 1900) вміщено відомості лише про містечко».
А з економікою що?
«Розміщення на магістральних залізничних шляхах дало потужний поштовх економічному зростанню Козятина. На 1900 рік містечко налічувало вже 506 дворів і 3505 мешканців, головним заняттям яких залишалося хліборобство, частина також працювала на залізничній станції, — продовжуємо читати facebook-допис. — У залізничному депо на 1900 рік було близько 300 робітників. Того часу діяли цегельний завод Маріана Васютинського (до 20 робітників переважно з місцевих селян), два заклади штучних мінеральних вод, два водяні млини, шість вітряних млинів, шість кузень і численні майстерні».
А ще відомо, що в містечку були два погреби для продажу вин, два заїжджих двори, дві пивні лавки, одна казенна винна лавка. Там щочетверга відбувались спеціальні торги.
Училище, народна школа й гімназія
У Козятині у 1878 році відкрили залізничне народне училище, яке спочатку було однокласним, але з 1896-го — двокласним. За його утримання відповідали Південно-Західні залізниці.
«На 1898 рік в ньому викладало 12 вчителів, а навчалося 220 хлопчиків і 149 дівчаток. Збереглася чудова світлина вихованців цього училища, які брали участь у шкільній постановці п’єси «Юрко» (у трьох діях) та казки «Сніжинка» (у двох діях) — обидві «зі співами і танцями», — звертають увагу в музеї. — Неподалік від училища для працівників залізниці збудували Свято-Вознесенську церкву (за проєктом В. Куліковського, внутрішнє оздоблення — архітектор Бетакі, всі ікони — роботи київської іконописної майстерні Мурашка), освячену в 1895 році».
Була в Козятині також однокласна народна міністерська школа. А на початку ХХ століття, у 1908 році, відкрилась приватна жіноча прогімназія Наталії Жойдик.
«У 1909-му її перетворили на семикласну гімназію. Навчальний заклад розміщувався в орендованому приміщенні. На 1912 рік в гімназії навчалось 162 вихованки, піврічна платня становила 50 рублів, — інформують у дописі. — Почесною попечителькою гімназії була дружина київського губернського предводителя дворянства Федора Безака Олена (уроджена Шипова). Начальницею гімназії була її засновниця Наталія Жойдик, педагогічну раду очолював Михайло Тутолмін, випускник Київського університету святого Володимира».
Наостанок у музеї додають, що в Козятині на початку минулого століття було кілька фотографічних закладів і зараз краєзнавцям відомі салони І. Тітова та Д. Шварцмана. Пропонують дослідники роздивитись фото, зроблені у згаданих фотографічних закладах.
Слідкувати за оновленням online-експозиції і дізнаватись ще більше про минуле нашого краю радимо на facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Читайте також:
Які вони «Абстракції сайарсізму»? Лише три дні у Вінниці пробуде особлива виставка
Світлини, які вчать добра. У Вінниці презентували соціальний фотопроєкт
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
