«Ти — це і є твій батько!» У Вінниці розпочався показ психологічної драми «Батько»

Валентина КИРИЛЬЧУК

Із неймовірними херсонськими краєвидами, красою Бердянська й Генічеська до окупації та унікальними кадрами, у яких відтворені картини знаменитого американського художника Ендрю Ваєта.
Сьогодні у вінницьких кінотеатрах розпочався показ глибокого українського фільму — психологічної драми «Батько» про складні стосунки різних поколінь, синів та батьків, біль, який таїться у серці, і вміння прощати.

«Він…

Завдяки Йому ми з’явилися у життя…

Він… поруч з нами протягом певного часу…

Відео дня

Він… який відпускає, спостерігає, чекає та пробачає…

Він… проти якого ми бунтуємо, а коли стаємо самі НИМ, то жалкуємо…

Він… який зникає з нашого життя і залишає багато болю в нашому серці…

Він… який був Сином і став Батьком…

Він… у кожного свій… Зі своїми спогадами, радощами, болем, таємницями, мовчанням.

Але ми маємо все одно Його шанувати, хоча б з причини того, що ми Є!»

Споконвічно свій перший режисерський фільм знаменитий український актор Олександр Кобзар знімав під робочою назвою «Він». Та після перерв у кіновиробництві, спричинених пандемією, а потім і початком повномасштабної війни, фільм у широкий прокат вийшов із назвою «Батько».

— Це історія сина і батька. Про примирення з батьком. Про ті складні моменти, які є, думаю, у багатьох людей, — говорить режисер-постановник Олександр Кобзар. — Дякую всім, хто був поруч весь цей час! Дякую нашим воїнам! Дякую своєму батькові, що я є! Починаємо прокат фільму в кінотеатрах України. Якщо глядач прийде, значить — буде нове кіно. Інакше — розвиток українського кіно зупиниться. Буде вакуум довжиною війни. Що ми будемо дивитися завтра?

Мудра і глибока стрічка про найважливіше

Фільм «Батько» нагадає кожному глядачу, що ми не випадкові у цьому світі. За нашою спиною — цілий родовід, тому так важливо вкорінюватись у минуле, знайомитись зі своїми предками і цінувати тих, хто поруч зараз.

У центрі сюжету — емоційно зворушлива та щира історія сина, що намагається примиритися зі своїм батьком після 25-річного мовчання. Чому найрідніші люди чверть століття не могли порозумітися?

Головний герой фільму Влад Артем’єв — бізнесмен, меценат, син, і, врешті, батько. Він має непрості стосунки зі своїм батьком як син та із сином як батько. Так і живе, надірвавши родинні зв'язки між поколіннями. Аж поки не трапляється те, що змушує його повернутись у батьківський будиночок на березі Азовського моря, й переосмислити своє місце у родоводі, своє минуле, свої вчинки та їхні наслідки. На тлі внутрішніх трансформацій головного героя, паралельно розвиваються кілька детективних ліній, які у той чи інший спосіб пов’язані з його батьком. Та хто нестиме відповідальність за відкриту правду?

Торкаючись того, що лежить на самому дні наших сердець, у фільмі режисер дає відповідь на питання, що ж насправді означає фраза: «Я — син свого батька».

— Для мене це кіно про повернення до самого себе. Про прийняття себе як частини світу, який був до мене і який через мене піде далі, — відзначає режисер Олександр Кобзар. — Ми приходимо в цей світ, стаємо чиїмись синами, а потім ми стаємо чиїмись батьками. Що означає: «Я — син свого батька»? Це означає, що я — не одиниця, що носиться в хаосі. У мене є коріння в роді та в родоводі всього людства. Я вкорінений у людстві. Я вкорінений на землі, у повітрі, у природі — у всьому. Я на землі не випадковий, у мене є свій родовід. На мій погляд, чоловікові це дає дуже міцне відчуття ґрунту, твердої опори, стійкості. За його спиною — ціла низка поколінь чоловіків, він може на них спиратися, черпати в них силу та підтримку. Це кіно про примирення з батьком-Отцем і батьком-Богом. Вони єдині.

«Мріяв зняти кіно, бо збагнув, що почав задихатися»

Олександр Кобзар — відомий український актор театру та кіно, заслужений артист України, якого кіноглядачі полюбили за ролі у фільмах «Поводир», «Пульс», «Скажене весілля» та багатьма іншими.

У своїй дебютній стрічці Олександр Кобзар виступив також співавтором сценарію та зіграв головну роль.

— Ми розпочали роботу над фільмом у 2019 році. Разом із Симором Гласенком за 9 місяців написали сценарій. У період з 2020 до 2021 року тривали зйомки, з перервою на ковід. Ми зняли кіно за 19 змін та додатково було 2 операторських — кіношники знають, наскільки це короткий термін. Стрічку було повністю знято за приватні кошти. Власні заощадження я витратив на розробку сценарію, а з фінансуванням зйомок та наданням реквізиту допомагали друзі та інвестори, — ділиться Олександр Кобзар. — Я мріяв зняти кіно. Тому що в один момент збагнув, що почав задихатися. Ті ролі, які мені пропонували, набридли, рівень більшості проєктів слабкий, а відображення у дзеркалі не молодіє. Я не хотів чекати «своєї» ролі до 70. І я вирішив змінити себе! Не «чекати», не обвинувачувати інших, не критикувати, а щось зробити! Як казав герой із фільму «Пролітаючи над гніздом зозулі»: «Я хоч спробував...» Я вдячний всім, хто був зі мною. Ви давали мені сили творити, шукати, мріяти, долати перепони та йти до своєї мети. Це мій шлях! У нас була чудова команда, яка була заряджена ідеєю картини, від зародження її до останньої крапки в постпродакшені.

Краса Бердянська і Генічеська до окупації

Крім глибини і сюжету, фільм «Батько» окремо вражає візуальною поетикою.

Частина зйомок картини проходила у Запоріжжі та поблизу — в тимчасово окупованих нині Генічеську та Бердянську, куди за сюжетом повертається головний герой, гуляючи узбережжям Азовського моря, згадуючи дитинство, проїжджаючи повз херсонські степи, що нещодавно потерпали від підтоплення унаслідок підриву російськими окупантами Каховської ГЕС.

— Кадри фільму — втілення любові до рідного дому, «омаж» мистецьким краєвидам Херсонщини та Запоріжжя. І зараз вони набули ще більш глибинного значення. Завдяки їм, у кожного з нас є можливість хоча б ненадовго опинитись на такому жаданому узбережжі Азовського моря, — діляться творці фільму. — Сподіваємось, невдовзі ми усі, як і головний герой фільму «Батько», повернемось у рідний дім, звільнимо рідний Південь від окупантів. Але ніколи не пробачимо заподіяний ними екоцид, одну із найбільших штучно створених екологічних та гуманітарних катастроф у Європі за останні десятиріччя, руйнівні наслідки від якої відчує чи не увесь світ.

В основі кадрів фільму — картини Ендрю Ваєта

Над створенням візуальної складової фільму «Батько» працювали визнані фахівці своєї справи: член Європейської кіноакадемії, художник по гриму Віталій Скопелідіс, талановитий оператор Олександр Земляний (знімав фільми «Гніздо горлиці», «Червоний», «Позивний Бандерас», «Мати апостолів», «Небо—парасолька») та художник-постановник Олександр Тетерін, який називає «Батько» — «кіном без жодного випадкового кадру».

— Маю докази у вигляді двох альбомів розкадровки! — поділився ексклюзивними малюнками Олександр Тетерін на своїй сторінці у Facebook.

Основним референсом у роботі над візуальним рішенням фільму для Олександра Тетеріна стали картини Ендрю Ваєта — відомого американського художника, який прославився своїми реалістичними імпресіоністичними картинами і мав значний вплив на американську культуру й мистецтво.

— Майбутня основна локація асоціювалася у мене з картиною Ендрю Ваєта «Вітер з моря» 1947 року. Виявилось, що такі асоціації були і в режисера з оператором. Тому нам одразу захотілось оживити й інші полотна митця, — ділиться Олександр Тетерін. — Картини Ваєта несуть у собі медитативний, філософський, вдумливий настрій, з нотками тривоги. Цікавим фактом є те, що художник навмисно ніколи не покидав простір рідного штату, щоб не було зайвих вражень і впливів на його діяльність. Окрім того, американські пейзажі на картинах дуже подібні до пейзажів нашого Приазов'я.

Загалом у фільмі «Батько» знайшли втілення понад 20 картин, написані Ендрю Ваєтом у період з 1947 по 1996 рік.

А найважливішим та найбільш вдалим кадром фільму, на думку художника-постановника, є кадр, що побудований за картиною «Головна спальня» 1965 року.

— Власне, ця картина надала крила нашому відважному початку, з неї почалась побудова всього фільму. Коли вона втілилась у життя, коли оператор світлом осяяв її — це було неймовірно, ми зрозуміли, що ми на правильному шляху! — говорить Олександр Тетерін.

Бенюк у ролі судді і команда, яка вся жила ідеєю

У головних ролях фільму «Батько», окрім режисера Олександра Кобзаря, глядачі побачать Богдана Бенюка, Ксенію Башу, Андрія Мостренка, Сергія Сміяна, Володимира Бєляєва та інших відомих акторів.

Головну жіночу роль у стрічці виконала заслужена артистка України Ксенія Баша, яка зіграла Олену — тиху й скуту, але суперечливу жінку, якій є що приховувати. Прикриваючись благородними намірами, вона йде на сумнівні вчинки і намагається витягнути власну сім’ю зі злиднів.

— Коли ми починали писати історію з Симором Гласенком, я відчував, що мою героїню зіграє Ксения Баша, — каже режисер. — Ксюша дуже довгий час відмовлялася зніматися в серіалах та кіно. Їй цікавий був тільки театр. Я років з 10 мріяв попрацювати з нею як режисер. І моя мрія здійснилася повністю. Я щасливий, що вона починає свій шлях у кіно з моєї картини. Я вважаю її однією з найкращих актрис України.

Народний артист України Богдан Бенюк зіграв у фільмі порядного військового суддю Володимира Широкова, який присвятив усе своє життя роботі із законом, судив усіх чесно й справедливо. У фільмі перед його героєм постає питання: чи можна відокремити роботу від сім’ї, коли всередині все палає і жадає помсти та найвищого покарання.

«На батькові світ тримається, і якщо ми будемо забувати про це — нема нам ціни в базарний день», — говорить у фільмі рибак Григор’єв, старший товариш головного героя, якого зіграв Володимир Бєляєв. Мудрий рибак — чи не єдине вціліле джерело правди, через розповіді якого син пізнає свого тата, відкриває для себе канонічну роль Отця, розплутує клубок спогадів.

Слова його героя можуть шокувати й викликати суперечливі відчуття, але стають доленосними.

Сергій Сміян у фільмі «Батько» грає Єгора Дубініна — чоловіка із сумнівною репутацією, який у минулому відсидів за кримінал, а зараз працює на сміттєзвалищі. Зачерствілий від тяжкого життя, бідності та свого оточення, він нерідко проявляє агресію до рідних.

— Я дуже вдячний режисеру Олександру Кобзарю за запрошення у цю картину. Було дуже приємно отримати пропозицію на таку цікаву роль, такого персонажа. Ми не були знайомі з Олександром особисто до того. Це його дебют як режисера і йому вдалося зробити те, що буває дуже рідко на майданчиках — коли вся команда живе цією ідеєю, цим фільмом, коли всі працюють скільки завгодно, аби все вийшло як треба, — говорить актор. — Це історія про стосунки батька з сином і батька з чимось вищим — Богом. Це перший в Україні фільм, у якому показано еволюцію стосунків батька з сином від народження й аж до зрілого віку. Це дуже важливий, глибокий фільм. Хочеться, аби український глядач пішов у кіно.